Третій готельний корпус (сучасний корпус № 4Б) почав добудовуватись до інших, древніших, в березні 1897 року, згідно проекту академіка архітектури В. Ніколаєва. Він також був двоповерховий із великим підвальним приміщенням. Згідно цього проекту він мав досить прекрасний, подібний за оздобленням та архітектурними нюансами до своїх попередників, вигляд.
В "Судебном деянии" Московського Архиєрейського Собору від 11 червня 1992 року серед пунктів обвинувачення проти митрополита Київського і всієї України Філарета є й такий: "таким образом… засвидетельствованы следующие его преступления: … 3. клятвопреступление, выразившееся в нарушении данного им перед Крестом и Евангелием на Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви, проходившем 31 марта - 5 апреля с. г., обещания созвать Архиерейский Собор Украинской Православной Церкви и подать на нём прошение об уходе с поста Предстоятеля Украинской Церкви". Розглянемо з точки зору канонічного права та історичних прецедентів справедливість і навіть саму можливість покарання православного архиєрея.
Здається неймовірним навіть саме припущення подібної співпраці з огляду на не тільки на десятиліття оболванювання "єдіной общності" всіма можливими засобами впливу, але здавалося б самою логікою історичної дійсності. Однак це лише на перший погляд. Аналіз великого пласту документів, мемуарна література дозволяють говорити про інше: церковники з Московської Патріархії досить швидко не тільки адаптувалися до нової влади, але й інтегрувалися в так званий новий порядок тисячолітнього рейху.
Розпочата кремлівською верхівкою перебудова призвела до істотного послаблення позицій поліційно-репресивоного апарату в радянському суспільстві чим зразу ж скористалися численні опозиційні кола, що були в основному представлені інтелігенцією. Якщо в самій Москві об’єднавчим чинником опозиційного інтелігентського руху були засади демократії західного зразка та “гласності”, то в інших республіках головною ідеологічною базою опозиції режиму було прагнення відродження державності, повернення до повсякденного вжитку рідної мови тощо.
Уперше Романюк потрапив до рук НКВС 19-літнім - за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині — Івано-Франківської) обл. до 20 років позбавлення волі у виправно-трудовых таборах. Щоправда, цей термін як "як неповнолітньому" знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії №17 Полтавської області.
Однією з суперечливих сторінок історії Української Церкви є подія відродження в 20-х рр. Української Автокефальної Православної Церкви. Ця подія впродовж десятиліть привертає до себе увагу багатьох істориків і богословів як сьогодення, так і минулого. Одні з них, які вороже ставляться до відродження українського народу і його Церкви, інші називають цей акт "поривом живої віри", "в святості намірів його учасників і в силі їх дерзновенної всеперемагаючої віри".
Душа людини – темний ліс. Цей старий вислів спрацьовує кожного разу раз, коли ми звертаємося до дослідження життя і долі неординарних особистостей. Зрозуміло, наш герой може викликати різні почуття - від замилування до різкого неприйняття. Однак головне полягає не в цьому. Головне - це зрозуміти мотивацію його вчинків, розібратися в спонукальних причинах, що змусили його зробити те, що він зрештою зробив. Якось знаменитий державний діяч останнього царювання Сергій Вітте помітив, що для визначення людини необхідно писати роман його життя, "а тому усяке визначення людини - це тільки штрихи, у віддаленому ступені визначальні його фігури".
Третій готельний корпус (сучасний корпус № 4Б) почав добудовуватись до інших, древніших, в березні 1897 року, згідно проекту академіка архітектури В. Ніколаєва. Він також був двоповерховий із великим підвальним приміщенням. Згідно цього проекту він мав досить прекрасний, подібний за оздобленням та архітектурними нюансами до своїх попередників, вигляд.
В "Судебном деянии" Московського Архиєрейського Собору від 11 червня 1992 року серед пунктів обвинувачення проти митрополита Київського і всієї України Філарета є й такий: "таким образом… засвидетельствованы следующие его преступления: … 3. клятвопреступление, выразившееся в нарушении данного им перед Крестом и Евангелием на Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви, проходившем 31 марта - 5 апреля с. г., обещания созвать Архиерейский Собор Украинской Православной Церкви и подать на нём прошение об уходе с поста Предстоятеля Украинской Церкви". Розглянемо з точки зору канонічного права та історичних прецедентів справедливість і навіть саму можливість покарання православного архиєрея.
Здається неймовірним навіть саме припущення подібної співпраці з огляду на не тільки на десятиліття оболванювання "єдіной общності" всіма можливими засобами впливу, але здавалося б самою логікою історичної дійсності. Однак це лише на перший погляд. Аналіз великого пласту документів, мемуарна література дозволяють говорити про інше: церковники з Московської Патріархії досить швидко не тільки адаптувалися до нової влади, але й інтегрувалися в так званий новий порядок тисячолітнього рейху.
Розпочата кремлівською верхівкою перебудова призвела до істотного послаблення позицій поліційно-репресивоного апарату в радянському суспільстві чим зразу ж скористалися численні опозиційні кола, що були в основному представлені інтелігенцією. Якщо в самій Москві об’єднавчим чинником опозиційного інтелігентського руху були засади демократії західного зразка та “гласності”, то в інших республіках головною ідеологічною базою опозиції режиму було прагнення відродження державності, повернення до повсякденного вжитку рідної мови тощо.
Уперше Романюк потрапив до рук НКВС 19-літнім - за належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН). Восени 1944 засуджений Військовим Трибуналом НКВС Станіславської (нині — Івано-Франківської) обл. до 20 років позбавлення волі у виправно-трудовых таборах. Щоправда, цей термін як "як неповнолітньому" знизили до 10 років. Покарання відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії №17 Полтавської області.
Однією з суперечливих сторінок історії Української Церкви є подія відродження в 20-х рр. Української Автокефальної Православної Церкви. Ця подія впродовж десятиліть привертає до себе увагу багатьох істориків і богословів як сьогодення, так і минулого. Одні з них, які вороже ставляться до відродження українського народу і його Церкви, інші називають цей акт "поривом живої віри", "в святості намірів його учасників і в силі їх дерзновенної всеперемагаючої віри".
Душа людини – темний ліс. Цей старий вислів спрацьовує кожного разу раз, коли ми звертаємося до дослідження життя і долі неординарних особистостей. Зрозуміло, наш герой може викликати різні почуття - від замилування до різкого неприйняття. Однак головне полягає не в цьому. Головне - це зрозуміти мотивацію його вчинків, розібратися в спонукальних причинах, що змусили його зробити те, що він зрештою зробив. Якось знаменитий державний діяч останнього царювання Сергій Вітте помітив, що для визначення людини необхідно писати роман його життя, "а тому усяке визначення людини - це тільки штрихи, у віддаленому ступені визначальні його фігури".
