Народився я Року Божого 1864-го, 7/20 березня, в с.Попудні, на Липовеччині, в сім’ї свящ. Константина Липківського, що вийшов з Галичини, (з-під Золотої Липи). З 1873-1879р. вчився в Уманській бурсі, з 1879-1884р. в Київській Духовній Семінарії, в 1884-1889р. в Київській Духовній Академії, яку скінчив з ученим ступенем “Кандидата Богословія”. Року 1890 призначений на законоучителя Черкаської прогімназії; р. 1891-го, 20 жовтня, висвячений на священика, р. 1892-го переведений на настоятеля Липовецького собору і доглядача (інспектора) церковних шкіл.
Історія людства знає багато честолюбців, що вчиняли неймовірні подвиги і неймовірні злодійства лише ради того, щоб обезсмертити своє ім'я. Але, напевно, для цивілізації християнської культури неможливо уявити щось більш далеке, більш протиприродне і богопротивне, як анафема, для того, щоб обезсмертити ім'я відлученого. Бо що є анафема? Вона є прокляття, є відлучення і відділення від спілкування з Церквою — містичним тілом Господа нашого, смертельна кара, що настигає в житті земному.
Розмірковуючи про історію Помісної Церкви в Україні, її початок та поширення *особливої важливості набуває питання, коли саме і за яких обставин здійснилась ця велика подія – хрещення Руси-України. Відоме, з одного боку, літописне свідчення про те, що в 988 році князь Володимир, учинивши напад на Херсонес Тавричеський, примусив Візантію видати за нього заміж царівну Анну і, коли вона прибула, хрестився та вінчався з нею. При цьому охрестилась і дружина (військо) князя.
Протоієрей Павло Пащевський народився 1874 року на Київщині, скінчив Духовну семінарію в Києві і працював благочинним на Херсонщині. В червні 1917 року був делегатом від Херсонської єпархії на І Всеукраїнському церковному З'їзді, що відбувався в Києві. Тоді ж С. Петлюра, голова Головного українського військового комітету (ГУВК), запросив його на службу до українського війська, яке власне організувалось. 25 липня 1917 р. ГУБК призначив о. П. Пащевського військовим священиком (капеланом) 10-го українського резервного (запасного), пізнішого Сердюцького полку ім. Петра Дорошенка.
Народився я Року Божого 1864-го, 7/20 березня, в с.Попудні, на Липовеччині, в сім’ї свящ. Константина Липківського, що вийшов з Галичини, (з-під Золотої Липи). З 1873-1879р. вчився в Уманській бурсі, з 1879-1884р. в Київській Духовній Семінарії, в 1884-1889р. в Київській Духовній Академії, яку скінчив з ученим ступенем “Кандидата Богословія”. Року 1890 призначений на законоучителя Черкаської прогімназії; р. 1891-го, 20 жовтня, висвячений на священика, р. 1892-го переведений на настоятеля Липовецького собору і доглядача (інспектора) церковних шкіл.
Історія людства знає багато честолюбців, що вчиняли неймовірні подвиги і неймовірні злодійства лише ради того, щоб обезсмертити своє ім'я. Але, напевно, для цивілізації християнської культури неможливо уявити щось більш далеке, більш протиприродне і богопротивне, як анафема, для того, щоб обезсмертити ім'я відлученого. Бо що є анафема? Вона є прокляття, є відлучення і відділення від спілкування з Церквою — містичним тілом Господа нашого, смертельна кара, що настигає в житті земному.
Розмірковуючи про історію Помісної Церкви в Україні, її початок та поширення *особливої важливості набуває питання, коли саме і за яких обставин здійснилась ця велика подія – хрещення Руси-України. Відоме, з одного боку, літописне свідчення про те, що в 988 році князь Володимир, учинивши напад на Херсонес Тавричеський, примусив Візантію видати за нього заміж царівну Анну і, коли вона прибула, хрестився та вінчався з нею. При цьому охрестилась і дружина (військо) князя.
Протоієрей Павло Пащевський народився 1874 року на Київщині, скінчив Духовну семінарію в Києві і працював благочинним на Херсонщині. В червні 1917 року був делегатом від Херсонської єпархії на І Всеукраїнському церковному З'їзді, що відбувався в Києві. Тоді ж С. Петлюра, голова Головного українського військового комітету (ГУВК), запросив його на службу до українського війська, яке власне організувалось. 25 липня 1917 р. ГУБК призначив о. П. Пащевського військовим священиком (капеланом) 10-го українського резервного (запасного), пізнішого Сердюцького полку ім. Петра Дорошенка.
