15 липня 2004 року наша Свята Церква канонізувала двох великих святих, засновників і фундаторів Манявського Хрестовоздвиженського скита Іова і Феодосія, які своїми трудами і подвигами просяяли на всю Карпатську Русь-Україну. Відтепер вже другий рік 7 липня, в день Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана Церква наша згадує пам’ять цих двох подвижників чернечого життя. В Манявському скиту на прощу збирається велика кількість народу зі всієї України, і не тільки.
Марко жив в печері вже в 1091 році, коли переносилися мощі преподобного Феодосія у Велику Печерську церкву і брав в цьому участь. Він мав чернечий послух копати в печері місця для захоронення спочилої братії. Проте, виконуючи начебто прості обов’язки, Марко досягнув надзвичайної духовної досконалості. Трудився він і вдень, і вночі, копаючи землю і виносячи її на своїх плечах, і ніякої плати за це не брав. А якщо хтось і давав йому з власної волі, то він все віддавав убогим.
24 травня 2003 року за рішенням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та за ініціативи ректорату, професорсько-викладацького та студенства Національного Педагогічного університету ім. Драгоманова цей день проголошено «Днем українського студенства». Також цього року Українська Православна Церква Київського Патріархату встановила особливі нагороди: орден та медаль святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, які вручаються за особливі заслуги в освітній сфері нашій науковій інтелегенції. В багатьох слов’янських країнах і особливо в Болгарії цей день є днем писемності та культури і великим національним святом.
Сьогодні, 19 травня 2006 року Свята Православна Церква вшановує пам'ять святого і праведного Іова Багатостраждального. Святий праведний Іов жив за 2000 - 1500 років до Різдва Христового, у Північній Аравії, у країні Авситидійській, на землі, що звалась Уц. Життя й страждання його описані в Біблії (Книга Іова). Є думка, що Іов доводилася племінником Аврааму; був сином брата Авраама - Нахора.
Макарій, священномученик, Митрополит Київський відзначався побожним і святим життям. Спочатку був архімандритом Віленського Свято-Троїцького монастиря. В 1494 році був обраний собором Єпископів Київської митрополії на кафедру Митрополита Київського і всієї Руси. В той час Митрополити жили у Вільні, але титулярною їхньою резиденцією залишався й надалі Київ. В наслідок пограбування київських церков татарами, Митрополит Макарій вважав своїм обов'язком поспішити до Києва.
Старцями називають православних християн, частіше всього в чернечому або ієрейському сані, наділених від Бога талантом вести людей до спасіння. Зазвичай вони мають: дар молитви, дар розрізняти помисли (чи від Бога вони та його ангелів чи від духів зла), дар прозорливості чи пророцтва, дар учительства, дар зцілення духовних і тілесних хвороб. Всі ці якості були притаманні старцю Йосифу, ієромонаху Оптиної пустині — чоловічого монастиря поблизу м. Ковельська (тепер Калужська обл. в Росії).
Вперше про Феоктиста дізнаємося у преподобного Нестора Літописця з його “Повісті минулих літ”, але вже як про ігумена Святої Печерської обителі. Там, під роком 1107 згадується, що Великий князь Київський Святополк Ізяславич, внук Ярослава Мудрого мав звичай, йдучи на війну обов’язково вклонятися гробу преподобного Феодосія Печерського і брати благословення у монастирського ігумена. А ігумен на той час, якраз і був Феоктист, шостий ігумен за час існування монастиря.
15 липня 2004 року наша Свята Церква канонізувала двох великих святих, засновників і фундаторів Манявського Хрестовоздвиженського скита Іова і Феодосія, які своїми трудами і подвигами просяяли на всю Карпатську Русь-Україну. Відтепер вже другий рік 7 липня, в день Різдва Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана Церква наша згадує пам’ять цих двох подвижників чернечого життя. В Манявському скиту на прощу збирається велика кількість народу зі всієї України, і не тільки.
Марко жив в печері вже в 1091 році, коли переносилися мощі преподобного Феодосія у Велику Печерську церкву і брав в цьому участь. Він мав чернечий послух копати в печері місця для захоронення спочилої братії. Проте, виконуючи начебто прості обов’язки, Марко досягнув надзвичайної духовної досконалості. Трудився він і вдень, і вночі, копаючи землю і виносячи її на своїх плечах, і ніякої плати за це не брав. А якщо хтось і давав йому з власної волі, то він все віддавав убогим.
24 травня 2003 року за рішенням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та за ініціативи ректорату, професорсько-викладацького та студенства Національного Педагогічного університету ім. Драгоманова цей день проголошено «Днем українського студенства». Також цього року Українська Православна Церква Київського Патріархату встановила особливі нагороди: орден та медаль святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, які вручаються за особливі заслуги в освітній сфері нашій науковій інтелегенції. В багатьох слов’янських країнах і особливо в Болгарії цей день є днем писемності та культури і великим національним святом. 
Сьогодні, 19 травня 2006 року Свята Православна Церква вшановує пам'ять святого і праведного Іова Багатостраждального. Святий праведний Іов жив за 2000 - 1500 років до Різдва Христового, у Північній Аравії, у країні Авситидійській, на землі, що звалась Уц. Життя й страждання його описані в Біблії (Книга Іова). Є думка, що Іов доводилася племінником Аврааму; був сином брата Авраама - Нахора. 
Макарій, священномученик, Митрополит Київський відзначався побожним і святим життям. Спочатку був архімандритом Віленського Свято-Троїцького монастиря. В 1494 році був обраний собором Єпископів Київської митрополії на кафедру Митрополита Київського і всієї Руси. В той час Митрополити жили у Вільні, але титулярною їхньою резиденцією залишався й надалі Київ. В наслідок пограбування київських церков татарами, Митрополит Макарій вважав своїм обов'язком поспішити до Києва.
Старцями називають православних християн, частіше всього в чернечому або ієрейському сані, наділених від Бога талантом вести людей до спасіння. Зазвичай вони мають: дар молитви, дар розрізняти помисли (чи від Бога вони та його ангелів чи від духів зла), дар прозорливості чи пророцтва, дар учительства, дар зцілення духовних і тілесних хвороб. Всі ці якості були притаманні старцю Йосифу, ієромонаху Оптиної пустині — чоловічого монастиря поблизу м. Ковельська (тепер Калужська обл. в Росії).
Вперше про Феоктиста дізнаємося у преподобного Нестора Літописця з його “Повісті минулих літ”, але вже як про ігумена Святої Печерської обителі. Там, під роком 1107 згадується, що Великий князь Київський Святополк Ізяславич, внук Ярослава Мудрого мав звичай, йдучи на війну обов’язково вклонятися гробу преподобного Феодосія Печерського і брати благословення у монастирського ігумена. А ігумен на той час, якраз і був Феоктист, шостий ігумен за час існування монастиря. 
