Різдвяний піст – це останній багатоденний піст року. Він починається 28 листопада за новим стилем і закінчується 7 січня. Говіння триває 40 днів і тому в Церковному уставі називається ще Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Оскільки заговини на піст припадають на день пам’яті святого апостола Пилипа, то його ще називають Пилипівкою.
14 серпня Православна Церква святкує Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, свято Всемилостивого Спаса і Пресвятої Богородицi (1164) та пам'ять семи мчч. Маккавеєвих: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерi їхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р.Х.). З цього дня починається Успенський піст. Він триватиме два тижні і завершиться святом Успіння Пресвятої Богородиці.
Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським, раніше називали постом П'ятдесятниці. Церква закликає нас до цього посту за прикладом святих апостолів, які, прийнявши Святого Духа в день П'ятдесятниці, в пості й молитві готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія. Ми не постимо в П'ятдесятницю, тому що в ці дні Господь перебував з нами. Не постимо, тому що Він Сам сказав: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених (Лк. 5, 34).
Наступного дня після П’ятидесятниці, тобто в понеділок, здійснюється свято на честь Святого Духа. Це свято було встановлене Церквою ''ради величі Пресвятого і Животворчого Духа, як єдиного (від) Святої і Живоначальної Тройці'', в противагу вченню єретиків, що відкидали Божество Святого Духа і єдиносущність Його з Богом Отцем і Сином Божим. Святий Дух єдиний з Отцем і Сином у всьому, тому Він і здійснює з Ними все, будучи самовладним, всесильним і благим.
Дванадцять днів після свята Різдва Христового зазвичай називають «святками», тобто святими днями, тому що ці дванадцять днів освяченні великими подіями Різдва Христового і Богоявлення, яких святкування ймовірно було колись коротшим, коли ці свята Різдва Христового і Богоявлення з’єднаними були в один день. Після ж розділення їх святкування поширилось на всі дні між 25 грудня і 6 січня за старим стилем, а за новим з 7 по 19 січня.
Різдво Господа нашого Ісуса Христа здавна вважається сімейним, домашнім
святом. І знаково, що розпочинаючи підготовку до його достойної
зустрічі, Свята Церква в перший день Різдвяного посту молитовно
відзначає пам’ять мучеників та сповідників Гурія, Самона (299-306) та
Авіва (322) – охоронців сімейного вогнища. Коротке їх житіє – звичайний
мученицький подвиг, але величним є всенародне шанування.
Старчество завжди процвітало на Русі-Україні. Сонцем землі руської
православний український люд називав перший справжній монастир в
Русі-Україні — Києво-Печерську лавру, звідки вийшло багато подвижників.
Але не кожна доба в церковній історії Русі-України породжувала таких
аскетів. Святість, яка проймала всі сторони церковного і світського
життя Руси-України поступово втрачалася, немов вивітрювалася. Але
Господь не забував свій православний народ і Пресвята Богородиця не
покидала свого земного уділу — Руси-України. Цю святість старчества
відродив преподобний Паїсій в другій половині XVIII століття. Він
завжди любив підкреслювати своє українське походження.
Різдвяний піст – це останній багатоденний піст року. Він починається 28 листопада за новим стилем і закінчується 7 січня. Говіння триває 40 днів і тому в Церковному уставі називається ще Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Оскільки заговини на піст припадають на день пам’яті святого апостола Пилипа, то його ще називають Пилипівкою.
14 серпня Православна Церква святкує Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього, свято Всемилостивого Спаса і Пресвятої Богородицi (1164) та пам'ять семи мчч. Маккавеєвих: Авима, Антонiна, Гурiя, Єлеазара, Євсевона, Алима i Маркела, матерi їхньої Соломонiї та учителя їхнього Єлеазара (166 р. до Р.Х.). З цього дня починається Успенський піст. Він триватиме два тижні і завершиться святом Успіння Пресвятої Богородиці.
Цей літній піст, який зараз ми називаємо Петровим, або апостольським, раніше називали постом П'ятдесятниці. Церква закликає нас до цього посту за прикладом святих апостолів, які, прийнявши Святого Духа в день П'ятдесятниці, в пості й молитві готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія. Ми не постимо в П'ятдесятницю, тому що в ці дні Господь перебував з нами. Не постимо, тому що Він Сам сказав: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених (Лк. 5, 34).
Наступного дня після П’ятидесятниці, тобто в понеділок, здійснюється свято на честь Святого Духа. Це свято було встановлене Церквою ''ради величі Пресвятого і Животворчого Духа, як єдиного (від) Святої і Живоначальної Тройці'', в противагу вченню єретиків, що відкидали Божество Святого Духа і єдиносущність Його з Богом Отцем і Сином Божим. Святий Дух єдиний з Отцем і Сином у всьому, тому Він і здійснює з Ними все, будучи самовладним, всесильним і благим.
Дванадцять днів після свята Різдва Христового зазвичай називають «святками», тобто святими днями, тому що ці дванадцять днів освяченні великими подіями Різдва Христового і Богоявлення, яких святкування ймовірно було колись коротшим, коли ці свята Різдва Христового і Богоявлення з’єднаними були в один день. Після ж розділення їх святкування поширилось на всі дні між 25 грудня і 6 січня за старим стилем, а за новим з 7 по 19 січня. 
Різдво Господа нашого Ісуса Христа здавна вважається сімейним, домашнім
святом. І знаково, що розпочинаючи підготовку до його достойної
зустрічі, Свята Церква в перший день Різдвяного посту молитовно
відзначає пам’ять мучеників та сповідників Гурія, Самона (299-306) та
Авіва (322) – охоронців сімейного вогнища. Коротке їх житіє – звичайний
мученицький подвиг, але величним є всенародне шанування.
Старчество завжди процвітало на Русі-Україні. Сонцем землі руської
православний український люд називав перший справжній монастир в
Русі-Україні — Києво-Печерську лавру, звідки вийшло багато подвижників.
Але не кожна доба в церковній історії Русі-України породжувала таких
аскетів. Святість, яка проймала всі сторони церковного і світського
життя Руси-України поступово втрачалася, немов вивітрювалася. Але
Господь не забував свій православний народ і Пресвята Богородиця не
покидала свого земного уділу — Руси-України. Цю святість старчества
відродив преподобний Паїсій в другій половині XVIII століття. Він
завжди любив підкреслювати своє українське походження. 
