Ми знову і знову взираємо на образ Христа Спасителя, Який лежить в гробу. Ця велика тайна того, як Бог міг померти залишається для нас до сих пір дивною, і вона була б такою, якби ми не зустрічали Його славне із мертвих Воскресіння. В нашому житті гріб це асоціація зі страшною смертю, втратою близьких, знайомих. Гріб це печаль, смуток, горе. Це думка про те, що всі ми колись покинемо цей світ, для нас так милий, помремо і будемо лежати бездиханними в гробу.
Духовне заступництво та клопотання перед Богом, що ми одержуємо з великого милосердя й любові до нас Божої Матері, оспівуємо ми нині. Тому що з тих пір, як воля Божественного Страждальця й Спасителя світу всиновила рід людський Божій Матері в особі улюбленого учня Його Іоана Богослова, – це заступництво не переривалося ні на один день, і за всіх часів історії людства було так – Мати й чадо! Вдумаймося в ці слова, у зміст найглибшого й найсвятійшого споріднення, чистіше й святіше якого немає на землі.
Сьогоднішнє євангельське читання торкається дуже важливого питання – про життя вічне. Питання про вічне життя поставив перед Ісусом Христом багатий юнак. Юнак не мав ніякого сумніву, він був переконаний, що вічне життя існує. Його турбувало інше: як увійти в вічне життя? Господь указує йому на заповіді, які Бог дав людям через Мойсея, причому на ті заповіді, що стосуються любові до ближніх, минаючи заповідь про любов до Самого Господа Бога.
В часи життя Ісуса Христа на землі думали, що Богові можна служити, не віддаючи йому свого серця і своєї душі. Тому і догоджали зовнішнім постом, обрядами жертвоприношення, гордими молитвами, зовнішнім фарисейським показовим милосердям на очах у багатьох людей. Часто такі люди творили зло, кривду ближнім, ображали і одночасно гнобили немічних вдів і сиріт. Про духовність, душевне служіння при службі Богові зовсім не турбувались.
Люди завжди хотіли побачити Бога. І в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашій людській природі. Перші люди перебували у постійному спілкуванні з Богом, як про це ми читаємо у Біблії. Але після гріхопадіння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася гріхом. Між Богом і людьми постала стіна, яка не давала можливості спілкуватися з Богом, як це було раніше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми і закрила Бога від людей.
Сьогодні ми святкуємо пам’ять свв. мчч Маккавеїв, матері їхньої Соломонії та учителя їхнього Єлеазара. Ці святі мученики жили за сто п’ятдесят років до Різдва Христового, походили з юдейського народу і нізащо не хотіли зрадити своєї віри, коли язичницький сирійський цар Антиох вимагав, щоб вони поклонилися ідолам. Цар мучив братів на очах їх матері та вчителя, щоб вони зреклись своєї віри і цим врятували своє життя.
Кожне євангельське читання повинно утверджувати нашу віру в Ісуса Христа, Сина Божого, і давати нам настанову, як жити і чим керуватися у цьому гріховному і розбещеному світі. Ось і сьогоднішнє євангельське читання розповідає про те, як Ісус Христос після чудесного насичення п’ятьма хлібами і двома рибинами п’яти тисяч народу наказав апостолам сісти в човен і переправитися на інший берег Галилейського озера, а Сам піднявся на гору помолитися на самоті.
Ми знову і знову взираємо на образ Христа Спасителя, Який лежить в гробу. Ця велика тайна того, як Бог міг померти залишається для нас до сих пір дивною, і вона була б такою, якби ми не зустрічали Його славне із мертвих Воскресіння. В нашому житті гріб це асоціація зі страшною смертю, втратою близьких, знайомих. Гріб це печаль, смуток, горе. Це думка про те, що всі ми колись покинемо цей світ, для нас так милий, помремо і будемо лежати бездиханними в гробу. 
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Сьогоднішнє євангельське читання торкається дуже важливого питання – про життя вічне. Питання про вічне життя поставив перед Ісусом Христом багатий юнак. Юнак не мав ніякого сумніву, він був переконаний, що вічне життя існує. Його турбувало інше: як увійти в вічне життя? Господь указує йому на заповіді, які Бог дав людям через Мойсея, причому на ті заповіді, що стосуються любові до ближніх, минаючи заповідь про любов до Самого Господа Бога.
В часи життя Ісуса Христа на землі думали, що Богові можна служити, не віддаючи йому свого серця і своєї душі. Тому і догоджали зовнішнім постом, обрядами жертвоприношення, гордими молитвами, зовнішнім фарисейським показовим милосердям на очах у багатьох людей. Часто такі люди творили зло, кривду ближнім, ображали і одночасно гнобили немічних вдів і сиріт. Про духовність, душевне служіння при службі Богові зовсім не турбувались.
Люди завжди хотіли побачити Бога. І в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашій людській природі. Перші люди перебували у постійному спілкуванні з Богом, як про це ми читаємо у Біблії. Але після гріхопадіння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася гріхом. Між Богом і людьми постала стіна, яка не давала можливості спілкуватися з Богом, як це було раніше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми і закрила Бога від людей.
Сьогодні ми святкуємо пам’ять свв. мчч Маккавеїв, матері їхньої Соломонії та учителя їхнього Єлеазара. Ці святі мученики жили за сто п’ятдесят років до Різдва Христового, походили з юдейського народу і нізащо не хотіли зрадити своєї віри, коли язичницький сирійський цар Антиох вимагав, щоб вони поклонилися ідолам. Цар мучив братів на очах їх матері та вчителя, щоб вони зреклись своєї віри і цим врятували своє життя.
Кожне євангельське читання повинно утверджувати нашу віру в Ісуса Христа, Сина Божого, і давати нам настанову, як жити і чим керуватися у цьому гріховному і розбещеному світі. Ось і сьогоднішнє євангельське читання розповідає про те, як Ісус Христос після чудесного насичення п’ятьма хлібами і двома рибинами п’яти тисяч народу наказав апостолам сісти в човен і переправитися на інший берег Галилейського озера, а Сам піднявся на гору помолитися на самоті. 
