За  самопосвячення  359  вояків, які  були розстріляні    московським    режимом під Базаром,   за   вірних   синів   українського народу,   за   їх   високий   патріотизм   й відданість  ідеалам  незалежної  України  й українському  народові  20-го  листопада 2011  р.  прот.  Віктор  Полярний  відправив заупокійну   Панахиду   у   Катедральному  храмі       Святого Апостола Андрія Первозваного  Української  Православної Церкви    Київського    Патріархату    в    м. Блумінгдейлі. 

У жовтні 1920 року поляки порушили    умови    польсько-української військової  конвенції  від  24  квітня  1920 року  і  пішли  на  замирення   з більшовиками.    Українська    Армія    ще більше   місяця   продовжувала   війну   з Радянською    Росією,    але    під    тиском ворога   21   листопада   1920   року   була змушена  відступити  на  терени  окуповані Польщею,   і   там   скласти   зброю.   18 березня 1921 року між Польщою з одного боку та РСФСР і УРСР з іншого боку було укладено   Ризький   договір.   Наприкінці 1920  —  на  початку  1921  рр.  територію України    окуповувала    Червона армія Радянської Росії.

У січні   1921   року   при   Головній   Команді військ    УНР    засновано    Партизансько-Повстанський   Штаб,   завданням   якого було  підготувати  загальне  повстання  в Україні  проти  окупаційного  московсько-більшовицького  режиму. Справу підготовки  до  походу  в  Україну  Симон Петлюра  доручив  відомому  військовому діячеві генерал-хорунжому Юрку Тютюннику.  Підготовка  рейду  в  Україну здійснювалась в координації з ІІ Відділом Генерального  штабу  Польського  Війська. Зокрема на нарадах з поляками інтереси С. Петлюри представляв полковник Олександр  Данильчук.  Поляки,  зокрема: а)  погодилися  на  організацію  Головного Повстанського   штабу  у  Львові;     б) зобов'язалися постачати необхідні засоби для  штабу  та  його  станиць,  через  які переходитимуть  посланці  в  Україну;  в) дозволяли використовувати інтернованих старшин  та козаків як  посланців в Україну;  г)  обіцяли  видавати  документи на безкоштовний переїзд залізницею для службовців   Штабу.   Одночасно   поляки погодились  випустити  2000  інтернованих старшин  і  козаків,  які  на  добровільній основі  погодяться  повернутися  в  Україну для   продовження  боротьби  з більшовиками. З   Української  Народної  Армії інтернованої в Польщі, було сформовано так  звану  Українську  Повстанську  Армію. ЇЇ завдання полягало в тому, щоб скоординувати й активізувати дії місцевих повстанців  з  метою повалення більшовицького режиму.  

Під командуванням Армії УНР та Повстанчою  Командою  було  розроблено план,  який  передбачав  надання  воєнної допомоги партизанському рухові в Україні.  Активні  дії  повстанських  загонів повинні   були перешкодити   вивезенню продовольства  з  України  в  Росію  і  тим самим врятувати  населення  від  голоду (якраз на зиму 1921—1922 рр. прийшовся перший  голодомор,  спровокований більшовицькою політикою «воєнного комунізму»: фактичного  пограбування села т. зв. «продрозкладкою»). Стратегічним   завданням   операції   було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького    режиму в Україні.  Ця  акція  ввійшла  в  історію  під назвою   Другий   зимовий   похід   Армії УНР.      Повстанська  команда  зібрала  з-поміж українських  військово-полонених  півтори тисячі  добровольців  і  створила  з  них  дві групи: 1-шу   Подільську   під   командуванням М.Палія і   2-гу   Волинську   під   командуванням Ю.Тютюнника.

Доля  першої  групи,  що  нараховувала 400  чоловік   склалася  щасливо.   Вона, перетнувши 25 жовтня польсько-український  кордон,  з  успішними  боями пройшла  крізь  тили  більшовиків  через Проскурів—Летичів. Вийшовши  на  Київське  Полісся,  група М.Палія    рушила    на Волинь,  і  29 листопада перетнула польсько—український   кордон та повернулась з рейду.   Доля  Волинської  групи  склалася набагато  трагічніше.  Ця  група  у  складі 800 бійців вирушила в похід 4 листопада, перейшовши  польсько-український кордон біля містечка  Сарни.  Вона, маневруючи і обминаючи  чисельні війська Червоної армії, рухалась на Київ з надією, що в Україні   все таки буде піднято повстання. 7  листопада  Юрію  Тютюннику  вдалося захопити  Коростень,  проте наштовхнувшись  на  сильну  атаку переважаючих радянських військ, він змушений був відступити та пробиватися лісами на захід до кордону. 17 листопада   виснажене   і   втомлене військо Ю.Тютюнника зупинилось  на перепочинок  поблизу  села  Малі  Миньки, де  було  оточене кавалерійською бригадою  Г.Котовського.  Червоноармійці мали   краще   озброєння   та   величезну чисельну   перевагу.   Бій   був   нерівний. Група Ю.Тютюнника була майже повністю знищена.   Лише   120   бійців   із   штабом групи  вийшли  з  оточення  і  дійшли  20 листопада до польського кордону. Третина  вояків  полягла  на  полі  бою, решта потрапила у полон.  Вояків,  що  потрапили  у  полон  було 443   чоловік.   359   з   них   як  злісних   і активних  бандитів чекісти  засудили  до розстрілу.  Катування  українських патріотів  відбувалось  в  містечку  Базар, Житомирської    області.  За день  до екзекуції  селян примусили викопати довгий рів. Перед самим розстрілом, для залякування і  смиренності перед радянською владою, було  зігнано всіх жителів Базарута селян з навколишніх сіл.  21  листопада  засуджених,  яких  два дні  тримали  в  церкві  в  голоді  і  холоді, вишикували перед ровом і запропонували покаятись та перейти до Червоної армії. По хвилинній мовчанці  почувся  голос бійця Степана Щербака: До вас служити не  підемо.  Стріляйте.  Український  народ вам цього не пробачить?. Пролунало могутнє    "Слава    Україні!". Вояки    на прощання  обіймалися  і  з  недоспіваним гімном "Ще не вмерла Україна" падали в могилу,  підкошені  кулями  більшовиків.  В могилі,  засипану   нашвидкоруч примерзлою  землею,  були  й  живі  люди. Вона ще кілька днів ворушилась. Біля неї чергували    червоноармійці і нікого з місцевих жителів не пускали. У незалежній Україні подвиг вояків Армії УНР офіційно  відзначається  з  1991  року. Тоді   представники   націоналістичних  і націонал-демократичних  організацій зробили   спробу   встановити   на   місті загибелі  повстанців  хрест,  однак  влада не  дозволила  цього  зробити.  Рік  хрест пролежав  схованим  у  базарських  кущах. Справжній  пам'ятник  героям  звели  лише у  2000  році  за  гроші  українців  з  Великої Британії.  На  території  меморіалу  поховано  359 розстріляних  і  46  загиблих  на  полі  бою воїнів  Армії  Української  Народної Республіки.

Царство небесне і вічна їм пам’ять!

Церква.info
за матеріалами Прес-служби УПЦ КП в США і Канаді

Tags: діаспора | Зі світу | пам’ятні дати