Загальновизнаним є факт, що канони Православної Церкви не дають прямого визначення способу проголошення автокефалії тієї чи іншої Церкви. Різні Помісні Церкви мають відмінні погляди на вирішення цього питання. Теми «автокефалія та спосіб її проголошення; автономія та спосіб її проголошення» внесені до каталогу тем майбутнього Всеправославного Собору, але відмінність поглядів на розв’язання цих питань є однією з причин того, що такий Всеправослваний Собор досі не зміг зібратися. Відсутність канонів, які визначають власне спосіб проголошення автокефалії, свідчить про те, що порушити їх неможливо. Тому кожна автокефальна Церква діє канонічно, якщо проголошення її автокефалії відбулося згідно із тими канонічними правилами, які опосередковано стосуються питання автокефалії, а також у відповідності до історичної традиції.

Автокефальною може бути лише та Церква, яка доросла до самостійного буття, має внутрішні можливості існувати незалежно від іншої церковної влади. Для цього потрібна наявність щонайменше трьох єпископів, два з яких, в разі смерті одного з ієрархів, можуть поставити його наступника. Автокефальною може бути лише та Церква, яка має достатню кількість пастирів і пастви, для того, щоб її служіння звершувалося нормально. Ще одним фактором для проголошення автокефалії є політична незалежність народу, серед якого відповідна Церква несе своє служіння. Під час прийняття рішення про автокефалію береться до уваги думка державної влади відповідної країни. Визначним фактором проголошення автокефалії є спільна воля єпископату, духовенства і мирян відповідної Церкви, виражена через постанову Помісного Собору. Після прийняття соборного рішення про автокефалію воно проходить процес визнання з боку Матері-Церкви та інших Помісних Православних Церков. Підкреслимо той факт, що на основі канонічних правил та історичного досвіду Христової Церкви, автокефалія не надається, а визнається іншими Помісними Церквами. Право проголошення автокефалії, за наявності належних умов і підстав, однією з яких є відповідна державно-адміністративна незалежність, належить Собору Церкви, яка проголошує свою автокефалію, а право першою визнати цю автокефалію належить Матері-Церкві.

2. Наявність умов для автокефалії Української Церкви

Державна незалежність України була проголошена 24 серпня 1991 р. та підтверджена на загальному референдумі 1 грудня 1991 р., коли понад 90% виборців проголосували за підтвердження Акту про державну незалежність України.

У 1990 р. Помісний Собор УАПЦ проголосив відновлення її діяльності в Україні. На підставі проголошення державної незалежності України 6-7 вересня 1991 р. Архієрейський Собор УПЦ (в підпорядкуванні Московського Патріархату) ухвалив рішення про скликання Помісного Собору УПЦ для розгляду питання про автокефалію УПЦ. Скликаний у відповідності до церковних канонів та Статуту УПЦ Помісний Собор, який проходив 1-3 листопада 1991 р. у Києво-Печерській лаврі, в якому взяли участь усі правлячі та вікарні архієреї УПЦ, делегати від усіх єпархій та монастирів, представники від кліру та мирян, одноголосно прийняв рішення про автокефалію Української Православної Церкви Собор також підтвердив обрання митрополита Філарета Предстоятелем УПЦ та відкинув усі звинувачення на його адресу, розповсюджені у засобах масової інформації.

Зараз Київський Патріархат очікує визнання автокефалії з боку Константинопольської Матері-Церкви, до якої в статусі Митрополії Українська Церква належала з 988 до 1686 р. Відповідні прохання про визнання автокефалії Київського Патріархату були надіслані до Константинопольського Патріархату від імені Помісних Соборів 1992 р. та 2001 р. Створений у 1589 р. Московський Патріархат не має права претендувати на звання Церкви-Матері щодо Української Православної Церкви, заснованої 988 р. Тим більше що всі його дії, вчинені протягом останніх 90 років у відношенні  до Української Церкви, не принесли їй миру та єдності, бо були продиктовані прихованою «під видом священнодії пихою мирської влади» (8 правило ІІІ Вселенського Собору).

Автокефалія Української Православної Церкви проголошена у відповідності до вищенаведених принципів і не порушує канонів. На сьогодні єпископат УПЦ Київського Патріархату налічує близько 40 архієреїв, в Україні діють більше 4000 парафій об’єднаних у 29 єпархій у всіх областях нашої держави. Плідно функціонують Київська і Львівська Православні Богословські Академії, семінарії у Луцьку та Рівному, Богословський інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення Філософсько-Теологічного факультету Чернівецького Національного Університету. За соціологічними опитуваннями Київський Патріархат користується підтримкою понад 10 мільйонів чоловік дорослого населення України (для порівняння – Московський Патріархат в Україні підтримують близько 5 мільйонів чоловік). У грудні 2006 р. в столиці України Києві 52% опитаних віднесли себе до Київського Патріархату і тільки 8% - до Московського Патріархату.

Метки: автокефалія УПЦ | Декларація | документи | історія | міжцерковні стосунки | Москва–Київ