Біля джерел історії церкви 

Місяць тому відомі українські вчені Богдан Іванович Андрусишин та Віктор Дмитрович Бондаренко подарували читачам цікаву, ґрунтовну й потрібну книгу – «Державно-церковні відносини: історія, сучасний стан та перспективи розвитку». Ця праця-навчальний посібник, рекомендований Вченою радою Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова всім тим, хто цікавиться глибоким і широким змістом християнства. У першу чергу книжка буде корисною для студентів вищих навчальних закладів. Писали працю досвідчені й всебічно ерудовані філософи-історики: п. Богдан Андрусишин – визначний знавець історії, правознавець, археограф, педагог, доктор історичних наук, академік Української академії історичних наук, АН Вищої школи, Української академії політичних наук і т. д. Чимало наукових відзнак та завдань має також і п. Віктор Бондаренко: доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри культурології, перший заступник голови Вищої Атестаційної Комісії України. Тривалий час очолював Державний комітет у справах релігії, фахівець у галузі соціальної філософії, релігієзнавства та культурології. Обидва вчені – автори підручників, монографій, навчальних посібників, сотень наукових публікацій, заслужені науковці. Вчені зосереджують свою працю у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.

Здійснити детальний і всебічний науково-критичний аналіз цієї праці – справа нездійсненна, бо вчені запропонували читачам безмежжя наукового фактажу, який треба осмислити, взяти його на життєві шляхи. Тому обмежимось ескізними роздумами про цей творчий доробок. Книжка передовсім цікава прагненням авторів відтворити панораму християнства якомога повніше, залучивши для цього колосальну кількість літератури, яка була опублікована в минулих століттях та у роки незалежності України, не лише в нашій державі, а й у європейських країнах. Науковці крокують із читачами й світлими християнськими шляхами, прагнуть сказати про вже відоме та про те, про що ми мало знаємо або про те, що притупилось у нашій пам’яті із плином літ. Вчені синтезують многрання нашої віри, вибудовують свої цікаві розповіді в чітко окреслених розділах.

На сторінках – філософія, історія релігії, віхи правознавства, еволюція Церкви на різних етапах впродовж багатьох століть.

На початку книжки йдеться про державно-церковні відносини у різні часи, про їхню природу, зміст, характер функціонування, типологізацію тощо. У наступних розділах – ґрунтовні роздуми про формування християнського вчення, про державу, про право і Церкву періоду раннього християнства, про Церкву епохи Середньовіччя, історію розвитку християнства у порівняно недалекі від нас ХVIII та XIX століття. На думку автора цих рядків, найцікавішими є розділи ІІІ та ІV праці, де висвітлено стосунки Церкви і держави у тривожні роки воєнних лихоліть та революційних потрясінь 1917-1921 років – роки Центральної Ради, Гетьманату та Директорії Української Народної Республіки та нашестя на наші терени Добровольчої армії монархістів, які прагнули відстояти «единую и неделимую Россию». На багатьох сторінках постає Церква у період Другої світової війни.

Науковці не обмежились висвітленням проблем у житті Церкви на території, яку колись більше називали «Великою Україною», а й розповіли про тернисті шляхи християнства на землях Волині, Буковини, Галичини та інших теренів, де мешкали мільйони українців-вірян, де функціонувала Російська Православна, Українська Автокефальна та Українська Греко-Католицька Церкви. Чимало сторінок присвячено авторами трагічним для нашої Церкви радянсько-комуністичним десятиліттям, коли від початку ленінського Декрету, від 20 січня 1918 року про відокремлення Церкви від держави та школи почалось масове гоніння нашого віровчення на всіх радянських теренах, котре проявлялося у закритті, руйнуванні, спаленні храмів та монастирів, нещадних репресіях проти священиків, котрих тисячами гнали до концтаборів та тюрем, піддавали Христа анафемі на всіх зборах, мітингах, до яких заганяли тисячі людей. Тоді Ленін кинув гасло: «Релігія - опіум для народу». У ті лихі роки за наказами більшовицьких «верхів» динамітом підривали християнські храми, друкували пасквілянтські «безбожницькі» журнали, організовували «суди» над священнослужителями та християнськими книгами.

Автор цих рядків має 82 роки. У пам’яті назавжди відкарбувались ганебні сцени, коли православні собори Слобожанщини активні будівники соціалізму перетворювали на склади та конюшні. Пам’ятає також темні 40-і роки минулого століття, коли на Галичині заповзятливі «визволителі» знищували УГКЦ й таки змусили вірних на довгі десятиліття йти у підпілля. Не забулось гоніння Церкви у 50-х роках, у нетривалий період так званої «хрущовської відлиги».

На сторінках праці також висвітлено неймовірно складні проблеми Відродження Церкви у роки «горбачовської відлиги», яка для нас вже залишилась у минулому. Не менше складними стали для Церкви й два останніх десятиліття, у епоху утвердження України як незалежної держави й відродження та зміцнення всіх християнських конфесій, намагання наших Президентів –Л. Кравчука та Л. Кучми розв’язати проблеми нашої Церкви, а в останні роки значні зусилля президента В. Ющенка по створенню в Україні Єдиної Помісної Церкви.

У «Післямові» науковці акцентують: «Церква і держава відносяться до найважливіших соціальних інститутів, які пройшли через свій непростий історичний шлях розвитку, увібрали в свою суть кращі світові надбання і збагатилися значним досвідом …». Автори дотримуються думки, що: «Деякі твердження і висновки, викладені у тексті цієї праці, можуть бути дискусійними». Віриться в те, що книжка дасть поштовх читачам для роздумів про нинішній та майбутній розвиток нашої Церкви – основи нашої духовності.

Віктор Лупейко,
письменник, лауреат премій імені Григорія Косинки і «Благовіст»,
кавалер ордена рівноапостольних Кирила і Мефодія

Метки: книги | Церква–держава | Церква–суспільство