.

27 липня 2010 р. Священний Синод УПЦ Київського Патріархату обрав намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва архімандрита Агапіта (Гуменюка) єпископом Вишгородським, вікарієм Київської єпархії.

7 серпня 2010 р., після Всенічного бдіння, у Володимирському патріаршому кафедральному соборі відбулося наречення архімандрита Агапіта на єпископа. Чин наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, якому співслужили: архієпископи Білоцерківський Олександр та Черкаський і Чигиринський Іоан, єпископи – Сімферопольський і Кримський Клімент, Харківський і Богодухівський Лаврентій, Чернігівський і Ніжинський Іларіон, Кіровоградський і Голованіський Марк, Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній, а також єпископ Феодосій (Пайкуш).

Під час наречення архімандрит Агапіт виголосив наступне слово:


У цей священний і відповідальний момент, коли я стою перед вами, моє серце і душу переповнюють духовний трепет та хвилювання. Рішенням Вашої Святості та Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату я покликаний до високого єпископського служіння.

Усвідомлення висоти архієрейського служіння в Церкві змушує мене реально оцінити свої сили. Звичайних, людських сил недостатньо, щоб звершувати його так, як того очікує від мене Господь. Але надихають мене слова Спасителя: «Без Мене не можете творити нічого». Він дає особливі благодатні дари для цього в Таїнстві архієрейської хіротонії. Ці дари єпископ отримує не як нагороду за свої заслуги, а як дар апостольського наступництва. Свята Церква вчить, що Сам Господь обирає Своїх служителів: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід» (Iн. 15, 16).

Хвилююся про те, наскільки плідним буде те дерево, яке Господь посадив сьогодні в моїй особі. Розумію, що єпископство – це насамперед не влада й почесть, а праця та подвиг. I справді: чи легко бути «для всіх усім»? (1 Кор. 9, 22) Чи легко «знемагати за всіх, хто знемагає, і спокушатися за всіх, хто спокушається»? (2 Кор. 11, 29) Чи легко бути «зразком для вірних у слові, у житті, в любові, у дусі, у вірі, в чистоті»? (1 Тим. 4, 12) Чи легко зуміти, коли треба, одного викрити, іншому заборонити, третього «вблагати з усяким довготерпінням»? (2 Тим. 4, 2) Чи легко відповідати за себе, за паству, за пастирів?

Знаю з історії Церкви Христової, що великі й сильні духом мужі, такі як святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Iоанн Золотоустий та інші лякалися висоти й відповідальності єпископства, а тому намагалися ухилятися від нього. Чи ж мені, не маючи життєвого досвіду, йти на таке служіння? Тільки чернечі обітниці та страх піти проти волі Божої змушують мене прийняти велич архіпастирського подвигу.

Мабуть, зараз я ще не цілком усвідомлюю ту відповідальність, яку приховує в собі архієрейське служіння. Через це я довіряю свою душу волі Божій, покрову і заступництву Божої Матері та молитвам святого Архістратига Михаїла та всіх небесних сил безплотних, в обителі яких я несу послух намісника.

Сьогодні перегортається ще одна сторінка мого життя. Оглядаючись на своє минуле життя, вбачаю в ньому Промисел Божий, який вів мене незбагненними шляхами до здійснення Своєї волі. Я навчався у Київській Духовній Семінарії і Академії, став ченцем Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі, де протягом десятьох років ревно ніс послух ризничого, а пізніше скарбника і намісника, які й продовжую нести до сьогоднішнього дня.

В цей особливий день хочу низько вклонитися і подякувати своїм батькам, які змалку прищепили в моєму серці щиру любов до Бога, до Церкви і молитви.

В ці священні хвилини вважаю за обов’язок висловити сердечну вдячність нашому Первосвятителю, Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за його довіру до мене, за особистий приклад жертовного служіння Господу і Церкві Божій, прошу і надалі не залишати мене в своїх святих молитвах і батьківській опіці.

З почуттям глибокої вдячності хочу згадати митрополита Львівського і Сокальського Димитрія, з рук якого, я отримав чернечий постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, а також братію монастиря, з якою я духовно зростав і яка завжди мене підтримувала і була для мене духовною опорою.

Усвідомлюючи своє недостоїнство для архієрейського служіння, але сподіваючись на силу Божу, «яка в немочі звершується» (2 Кор. 12, 9) і для якої немає нічого неможливого, прошу святих молитов у Вашої Святості, архіпастирів, пастирів і народу Божого, щоб благодатна допомога Господня, зробила моє служіння плідним і спасительним на славу Божу і на благо Святої Церкви.

Амінь.

Наступного дня, 8 серпня 2010 р., в неділю, до початку Божественної літургії наречений на єпископа архімандрит Агапіт перед очолюваним Святійшим Патріархом Філаретом собором архієреїв, які напередодні брали участь у нареченні, виголосив уставне сповідання віри. Під час літургії відбулася хіротонія архімандрита Агапіта на єпископа Вишгородського.

За традицією після завершення богослужіння Предстоятель, Патріарх Київський Філарет під час вручення архіпастирського жезла звернувся до новопоставленного єпископа Агапіта з наступним словом:


Сьогодні, під час Божественної літургії у Володимирському соборі, силою і дією Святого Духа через покладання рук архієреїв ти поставлений на єпископа, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28).

Народившись у козацькому краю, з юних років ти прилучився до церковного життя. Свого часу Господь сподобив тебе закінчити Київську Духовну Семінарію і Академію та отримати духовну освіту. У стінах відродженого Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря ти був пострижений в чернецтво і тим започаткував чернече життя. Ретельно виконуючи послух, ти піднявся до посади намісника Золотоверхої обителі. Тепер тобі надається послух бути вікарним єпископом, керуючим справами Київської патріархії і намісником Михайлівського монастиря.

Деякі єпископи дивляться на чернецтво як на сходинки до вищого служіння в Церкві, забуваючи про свої чернечі обітниці. Насправді єпископство не звільняє від даних Богові обітниць: послуху, цнотливості й безкорисливості. Єпископ повинен ставитися до даної йому влади в Церкві як до послуху. Це означає, що він не може обирати собі ту чи іншу єпархію і не повинен відмовлятися від запропонованої йому вищою церковною владою. Єпископ виконує архієрейське служіння як послух, запропонований йому Церквою. Єпископства не можна домагатися, але не слід і відмовлятися, бо відмова означає невиконання послуху. Як можна поєднати владу і послух? Так само, як настоятель монастиря поєднує владу керувати братією з виконанням послуху, який поклала на нього братія, яка його обрала, або єпископ, що його призначив.

Єпископ як чернець не звільняється від обітниці цнотливості, хоч і змушений жити в миру, від якого він зрікся. Єпископ повинен бути цнотливим, хоч бути цнотливим у середовищі пастви набагато тяжче, ніж у монастирі або в пустелі. Церква посилає цнотливого ченця-єпископа у світ, тому що він, будучи в монастирі, виявив свої духовні якості. Перебування єпископа в миру – це заклик до більшого подвигу. Але, на превеликий жаль, не всі єпископи витримують це випробування.

Нарешті, єпископ як чернець повинен бути некористолюбним. Це означає, що єпископ не повинен привласнювати собі церковне майно і гроші, як роблять деякі архієреї. Церковне майно належить Богові, тому що все багатство, як творіння Боже, належить Богові, а не людині. Крім того, віруючі жертвують на Церкву, а не єпископові. Якщо ж якийсь єпископ привласнює собі присвячене Богові, то він не просто краде, а святотатствує. Святотатство тяжчий гріх, ніж крадіжка. Церковне майно і гроші надані єпископу не для власного користування, а для розпорядження на благо Церкви і знедолених.

Якщо ти будеш користуватися цими правилами, то збережеш чернечі обітниці, виконаєш єпископські обов’язки і спасеш свою душу. На жаль, не всі єпископи, отримавши владу і шану, дбають про своє власне спасіння. Життя коротке, і швидко настає смерть, а за нею – Суд Божий. Єпископ повинен постійно думати про Суд Божий, це допоможе йому виконувати архієрейські обов’язки. Ми думаємо про Суд Божий, коли стоїмо перед могилою, а не перед Престолом Божим.

Улюблений брате, якщо хочеш, щоб архієрейство привело тебе до Царства Божого і до вічного блаженного життя, тоді пам’ятай про смерть і Суд Божий і, як говорять Святі Отці, не згрішиш. Страх Божий поступово приводить до любові до Бога і ближніх, а в любові виявляється блаженство не тільки на небі, а й на землі.

Все, що ти знаєш і про що почув, можливо виконати, але тільки з допомогою благодаті Божої, а не власними силами, бо вони немічні. Апостол Павло, який закликає всіх християн уподібнюватися йому, як і він Христу, сказав: «Благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1 Кор. 15:10). Тому перш за все всім нам треба багато трудитися – і милість Божа не залишить нас.

Благодать архієрейства нехай укріпить і умудрить тебе у твоїй діяльності, в житті і в служінні Церкві Христовій і Богові. Йди з миром на твій новий послух, вказаний тобі Богом і Церквою.

А тепер прийми цей жезл як символ духовної влади і як підкріплення на архієрейському шляху і благослови цей благочестивий православний народ своїм першим архієрейським благословенням.

Після вручення архіпастирського жезла єпископ Агапіт подав віруючим своє перше архієрейське благословення.

Біографічна довідка.

Єпископ Агапіт (в миру Павло Зіновійович Гуменюк) народився 23 травня 1980 року в селі Новосілка Підволочиського району Тернопільської області.

У 1987 році пішов у Новосілківську загальноосвітню школу. У 1995 році пішов у Староскалатську середню школу. Після закінчення шкільної освіти в 1997 році вступив до Київської Духовної Семінарії, яку закінчив у 2001 році.

1 жовтня 2000 року, з благословення Святішого Патріарха Філарета прийняв чернечий постриг у Михайлівському Золотоверхому монастирі міста Києва. 8 жовтня 2000 року в Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі міста Києва Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом рукоположений у сан ієродиякона, а 29 жовтня 2000 року – в сан ієромонаха.

У 2001 році вступив до Київської Духовної Академії, яку закінчив у 2005 році.

5 лютого 2006 року за Божественною літургією у Володимирському соборі міста Києва Святішим Патріархом Філаретом возведений в сан ігумена, а 19 квітня 2006 року, до дня Святої Пасхи, возведений в сан архімандрита.

Указом Святішого Патріарха Філарета від 13 жовтня 2000 року призначений ризничним Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, а 1 січня 2006 року призначений на посаду скарбника монастиря. Указом Святійшого Патріарха Філарета від 10 листопада 2009 року призначений намісником Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

На засіданні Священного Синоду 27 липня 2010 року (журнал № 19) ухвалено рішення призначити архімандрита Агапіта (Гуменюка), намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, єпископом Вишгородським, вікарієм Київської єпархії.

8 серпня 2010 року у Володимирському патріаршому кафедральному соборі над архімандритом Агапітом (Гуменюком) була звершена архієрейська хіротонія, яку очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні архієреїв Київського Патріархату.

Преосвященний Агапіт, єпископ Вишгородський, намісник Михайлівського Золотоверхого монастиря, призначений Керуючим справами Київської Патріархії.

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
•  

Метки: богослужіння | духовні настанови | Патріарх