Хто хоче бути більшим між вами, 
нехай буде вам слугою. І хто хоче
бути першим між вами, нехай буде
всім рабом (Мк. 10: 43 – 44).



В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!



Підходить до завершення Свята Чотиридесятниця. Пройде ще тиждень, і ми разом із жителями Єрусалиму будемо радісно вихваляти Спасителя: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів»! А сьогодні у cвятому Євангелії апостол і євангелист Лука повіствує про те, як по дорозі до Єрусалиму приступили до Ісуса два улюблених Його ученики, а саме – Яків та Іоан, сини Зеведеєві, просячи виконати їхнє прохання. Ісус запитав їх: «Що хочете, щоб Я зробив вам?» (Мк. 10: 36). Апостоли відповіли: «Дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10: 37). Вказуючи на нерозумність їхнього прохання, Христос запитав їх: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?» (Мк. 10: 38).

Про яку ж чашу говорив Господь? Він говорив про чашу страждань, які Він повинен був зазнати за гріхи всього людства. Але така ж чаша чекала і на Його учеників. Господь неначе пророкував про ті майбутні страждання і поневіряння, які перетерпіли всі апостоли за віру і вчення. Майже всі апостоли в майбутньому охрестилися тим же хрещенням, яким хрестився Сам Христос. Цим хрещенням було хрещення власною кров’ю, яке прийняли більшість апостолів. Адже всі вони несли безбоязно у світ радісну новину про викуплення людського роду, про спасіння всіх людей. За це світ відповідав їм страшною злобою, дивився на них як на ворогів і віддавав на страшні муки і смерть. Саме тому Спаситель, відповідаючи їм, сказав: «Чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститесь; але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене ? не від Мене залежить, а кому уготовано» (Мк. 10: 39 – 40). Далі Христос продовжує, навчаючи Своїх учеників, як повинні вони жити, щоб заслужити спасіння: «Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом» (Мк. 10: 43 ? 44). Господь відкриває найвеличнішу таємницю християнства: не достатньо подвигів, не достатньо любові і мученицької смерті для досягнення спасіння. Спасіння можливе лише тоді, коли всі подвиги християнського благочестя будуть звершуватися з великим смиренням. Так, дорогі браття і сестри, смирення дає нам можливість увійти в Царство Небесне. «Навчіться від Мене, ? говорить Господь, ? бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11: 29).

Преподобний авва Дорофей говорить: «Хтось зі старців сказав: «Найперше потрібне нам смирення». Чому він не сказав про якусь іншу чесноту? Старець показує нам, що ні страх Божий, ні милостиня, ні віра, ні стриманість, ні інші чесноти, не можуть бути довершеними без смирення. Смиренномудрістю знищуються всі стріли ворога і супротивника. Всі святі йшли цією дорогою заради подвигу. Поглянь на смирення моє і знесилення моє і прости всі гріхи мої, ? взиває Давид, і ще: смирився я, і спасе мене Господь». Преподобний Силуан Афонський додає: «Ми страждаємо за те, що не маємо смирення. В смиренній душі живе Дух Святий. І Він дає свободу, мир, любов і блаженство. Люди не вчаться смиренню і через гордість свою не можуть прийняти благодать Святого Духа, тому і страждає весь світ. А якщо б люди пізнали Господа, Який Він милосердний, смиренний і лагідний, то за одну мить змінилось би обличчя всього світу і у всіх була б велика радість і любов. Блаженна ж та душа, яка полюбила Господа і від Нього навчилась смирення, бо за смирення душа отримує спокій в Бозі».

Святі отці говорять, що смирення – це таїнство майбутнього віку, це ? початок і кінець духовного життя. Смирення схоже на сіль, яка дає смак їжі, бо без солі навіть найвишуканіша їжа здається прісною і несмачною. Так само і смирення в духовному вдосконаленні людини служить окрасою і спокоєм кожній душі. Дуже тяжко здобути чисте, безкорисливе смирення, а ще важче втримати його у собі. Якщо ж ми не будемо намагатися здобути спокій для душі, то диявол нам запропонує щось інше, противне смиренню. Абсолютною протилежністю смиренню є гордість. Це найбільша пристрасть і початок всякого зла. Гордість ? це черв, який з середини поїдає душу. Гордість приводила до падіння навіть найбільших подвижників благочестя. Гріхи, які виходять із гордості, неначе чорні хмари, закривають від душі світло Божественного милосердя, а душа, хоча і прагне до Господа, ? не може піднятися до Нього, бо стає немічною і безсилою. Якщо смирення нас єднає з Господом, то гордість, навпаки, повстає проти Нього, Його заповідей і не сприймає Його Божественної любові. Якщо смирення готове служити всім – і друзям, і ворогам в ім’я Господнє, то гордість завжди прагне першості, прагне здобути її будь-яким способом. Подумаймо, чи не гордість примусила синів Зеведеєвих вимагати від Господа верховенства у Царстві Небесному. Вони чули від Спасителя про свою майбутню славу, що саме апостолам належатиме справа суду на Страшному Суді, тому і просили ще більшої влади. На що Спаситель відповів: «Не знаєте, чого просите» (Мк. 10: 38), вказуючи, що цю славу потрібно заслужити у Бога. Найближче до Господа у Його Царстві будуть ті, хто більше буде просвічений благодаттю, в кому буде більше світла Святого Духа. А благодать може стяжати тільки чисте і смиренне серце.

Дорогі браття і сестри! Через гордість ми віддаляємося від Бога, падаючи в безодню гріха, отримуємо вже тут відплату за вчинене, а в майбутньому, як наслідок, прокляття і вічні муки. Якщо ж будемо протиставляти гріхові чесноти та вести духовну боротьбу, то це приведе нас до вічного блаженного життя. Вдумаймося в просту істину, наше життя ? це засіб для здобуття нетлінного вінця у Царстві Отця Небесного, вічного блаженства, це залежить тільки від нас, наскільки ми зуміємо очистити серце від гріховних пристрастей та чи наповнимо його християнськими чеснотами.

Пам’ятаймо згадані слова, що ніякі чесноти не підносять людину до Бога так, як це робить смирення, бо гордим Бог противиться, а смиренним подає благодать.

Амінь.

ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський

Церква.info
за матеріалами Переяслав-Хмельницької єпархії

Метки: Великий піст | духовні настанови | єпархіальні вісті | проповідь