Архіпастирям, духовенству та мирянам УПЦ (МП),
які зібралися на свій Собор у м. Києві 8 липня 2011 р.

Преосвященні архіпастирі, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

Сьогодні з молитви ви розпочали роботу, закликаючи на свої діяння благодать Святого Духа. Це є необхідна умова, адже історія Церкви Христової не раз засвідчувала, що успіх соборних справ визначався найперше дією в них благодаті Святого Духа, яка виявляється як у натхненні зібраних до добрих справ, так і у подальшому сприйнятті вирішеного ними церковною Повнотою.

Тим, хто збирається на будь-який церковний собор, неодмінно слід пам’ятати, що слова «угодно Духу Святому і нам…», якими традиційно розпочинаються тексти рішень, – не лише усталена форма церковного документу, але й нагадування про найвищу відповідальність за те, щоби угодне людям було також угодним Духові Святому.

В останні часи, як і не раз в минулому в історії Церкви, можна бачити приклади формально законних соборів, які, однак, чинили угодне не Духу Святому, а сильним світу цього. Такі «собори» більше схожі не на взірець соборності – згадуване у книзі Діянь апостольське зібрання у Єрусалимі, а на описані у Новому Завіті зібрання Синедріону. Останні, маючи законне право діяти, чинили беззаконня, і, віддавши на смерть Господа Ісуса Христа, думали, що цим служать Богові.

Все це – нагадування, що наділення зібрання ієрархів, духовенства та мирян правом вирішувати церковні питання не робить їхні рішення непомильними. Правдивість рішень засвідчується лише з часом волею Церкви.

За кілька місяців сповнюється 20 років від часу проведення 1-3 листопада 1991 р. Собору УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про її автокефалію. Дехто з вас був присутній на тому соборі та поставив свій підпис під цим рішенням. Два десятиліття церковного життя показали – рішення про автокефалію було правильним. Свідченням цього є й те, що колишні противники цього рішення поступово стають його прихильниками. Все більше й більше православних в Україні бажають, щоби Православна Церква нашого народу, згідно з 34-м Апостольським правилом, була адміністративно незалежною від інших Помісних Церков – зберігаючи з ними єдність у вірі та богослужінні, але не підпорядковуючись їм у вирішенні справ внутрішнього життя.

І в ті роки, й тепер противники соборного рішення намагалися боротися з ним шляхом зведення справи автокефалії УПЦ до особистих питань. Події останніх тижнів, зокрема розгорнута у промосковських ЗМІ кампанія з дискредитації рішень Синоду УПЦ (МП) щодо скликання Собору та особисті нападки на тих, хто відстоює ці рішення, ще раз переконливо доводять – Московська патріархія ні у 1991-92 рр., ні дотепер не бажає справді чути соборний голос Української Церкви, не шукає шляхів для розв’язання наболілих проблем.

Єдине, чого прагнуть там, – за будь-яку ціну, навіть шкодячи Православ’ю, зберегти свою владу над УПЦ. Декларуючи «незалежність і самостійність в управлінні» для УПЦ (МП), Московська патріархія і раніше, і тепер все робить для того, щоби цей статус не був наповнений реальним змістом і щоби УПЦ (МП) в складі Московського Патріархату була чимось подібним до УРСР в складі Радянського Союзу. А всякий, хто противиться цьому, бачачи, що така політика лише шкодить Православ’ю в Україні, одразу оголошується підозрілим і навіть ворогом – незважаючи ні на які попередні заслуги.

У жовтні 2009 р. з великим піднесенням Україна зустріла початок діалогу між Київським Патріархатом та УПЦ (МП). Але всі добре побачили, що Москва злякалася плідності й конструктивності цього діалогу та зробила все можливе, щоби його зруйнувати. Для нас це стало ще одним підтвердженням того, що шлях діалогу – правильний. Тому ми незмінно готові до його відновлення.

Зараз у вашій владі – не просто в черговий раз сказати про «болючу рану розколу» та «любов до братів, які відпали від єдності», а зробити крок назустріч. Бо той, кому справді болить, робить все для того, щоби вилікувати причину болю, а не говорить роками про свої болі, не роблячи нічого для їх припинення. Розміркуйте – і ви переконаєтеся, що шлях, яким досі вела УПЦ (МП) Москва – це шлях ворожнечі, який за 20 років не приніс ніяких добрих плодів. Чи не час зійти з цього шляху та обрати свій власний – шлях примирення та пошуку церковної єдності, шлях плідного діалогу та порозуміння, шлях служіння Православ’ю, а не «русскому миру»?

Той, хто стає на цей шлях, ризикує стати ворогом для московських церковних й світських політиків. Так сталося зі мною. Так намагаються зараз чинити і щодо декого з вас. Але Бога і правдивого соборного голосу Церкви слід слухатися більше, ніж людей – нехай ці люди і є зараз «первосвящениками року того».

Тому, дорогі архіпастирі, отці, браття і сестри, закликаю вас до мудрих і зважених рішень, дійсно угодних Духу Святому і Церкві Христовій. Пам’ятайте, що кожен з вас за те, як він діяв на Соборі, у свій час дасть відповідь перед Главою Церкви – Господом нашим Ісусом Христом.

Нехай Боже благословення перебуває з вами!

З любов’ю у Христі

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Теги: автокефалія УПЦ | звернення | Москва–Київ | Патріарх | поздоровлення | привітання | УПЦКП–УПЦМП