У ці дні Страсного тижня ми ніби таємничо приєднуємося до тих страждань, які перетерпів Господь Ісус Христос на Голгофі, в саду Гефсиманському, у Пилата і первосвящеників. Читаючи і слухаючи Євангеліє, ми ніби самі присутні там, і через це співчуття стражданням Господа Ісуса Христа ми є ніби учасниками цих страждань.

Але цього не достатньо. Апостол Павло каже: «Уподібнюйтесь мені, як і я Христу». Подібними бувайте до мене, – каже апостол. В чому ж був подібним до Господа Ісуса апостол Павло?

Він не страждав так, як Христос. На Голгофі його не розпинали. Але він страждав, проповідуючи Євангеліє, так само, як страждав Христос. Тому в іншому місці той же апостол каже: «нехай у вас будуть ті самі думки й почуття, як у Христі Ісусі».

Тепер подивимося, яким же був Христос на землі. Як Бог, Він звершував чудеса. А яким був Ісус Христос, як Син Людський? Адже апостол закликає уподібнюватися Йому в тих почуттях, які Він мав, як людина, бо Божі почуття ми наслідувати не здатні .

Будучи Царем Всесвіту – народився у бідній сім’ї. У Вифлеємі не знайшлося заїжджого двору, вільного будинку, тому він народився у вертепі та був покладений у ясла. Тобто, Христос не цурався бідності, й цим самим показав, що бідність – не порок. Христос завжди підтримував бідних.

І сам Він, живучи в Назареті з Йосипом і Матір’ю Марією, трудився, працював. Працював для того, щоби жити в своїй сім’ї. Тому і ми повинні всі уподібнюватися цьому: працювати, виконувати свої обов’язки, заробляти собі насущний хліб. Бо Господь, коли виганяв Адама з Євою з раю, сказав: «В поті чола твого будеш їсти хліб твій». Тому кожна людина повинна працювати. Апостол Павло тим солунським християнам, які не працювали, сказав, що «хто не працює, той нехай і не їсть».

Ісус Христос сповіщав слово Боже. Що це означає? Якщо ми повинні і в цьому уподібнюватися Христу, то це означає, що хто покликаний проповідувати слово Боже – повинен його проповідувати. А якщо він не проповідує, то він не уподібнюється Христу.

Це стосується і кожної людини, яку б вона не займала посаду. Треба виконувати свої обов’язки так, як Свій обов’язок виконував Христос – ревно. Бо хто не виконує своїх обов’язків, як виконував Христос, той Йому не уподібнюється.

Ісус Христос, проповідуючи, багато терпів неправди. Вважали, що Він силою князя бісівського виганяє бісів. Це ж неправда! Але Христос мовчав, терпів цю неправду та наругу.

Проте Христос не завжди мовчав. Він не був пасивним до неправди, а викривав її. І коли Він проповідував про те, що Він Син Божий, а первосвященики та книжники вважали, що Він богохульствує, то Христос не мовчав. Він доводив їм, що Він таки Син Божий. Доводив, що вони помиляються, що вони перебувають в омані. Тому говорив: «Якщо не вірите моїм словам, то повірте моїм ділам». Яким ділам? Чудесам, які Він звершував – тим, яких ніхто інший не звершив і не міг звершити.

Всі знали, що Христос говорить про Себе, що Він є Син Божий. І за це Його переслідували, і не раз хотіли вбити. За те Його, зрештою, і засудили на смерть – що Він називав Себе Сином Божим. Але Він, знаючи, за що Його переслідують, не відрікався від правди.

Цей шлях привів Його до більших страждань. До страждань внутрішніх, страждань душі, які Він витерпів у Гефсиманському саду. Він знав, що прийдеться страждати, але людська природа, яка створена для життя, противилася цьому. Томі Він боявся, і тому молився: «Отче, якщо можливо, нехай пройде повз Мене ця чаша». Але закінчував Свою молитву словами: «Нехай буде не так, як Я хочу, а як Ти».

І ці страждання настільки були важкими, що кривавий піт виходив з Його тіла. Потім, коли Спасителі били, знущалися над Ним, плювали на Нього – він був спокійним. Він молився за своїх мучителів, бо вони не знали, що роблять. Але у Гефсиманському саду Він тяжко страждав душею, яка противилася смерті. І хто перетерпів душевні страждання, той знає, що вони набагато важчі від фізичних.
Він страждав також тому, що знав про зраду одного зі Своїх учеників. Чому ж Іуда, який три роки ходив зі своїм Учителем, видав Його? Тому, що любив гроші. Грошолюбство – це таке зло, яке не існує саме собою. Воно веде до інших гріхів. І навіть до таких страшних, як зрада свого Учителя. Не просто Учителя, а Спасителя, Сина Божого, Творця. На такий страшний гріх наштовхнуло грошолюбство. І все це Ісус Христос теж повинен був перетерпіти.

На Тайній Вечері сидять дванадцять апостолів, і Христос знає, що один з них зараз піде і видасть Його за тридцять срібників. Тяжкі страждання всередині Христа. Але Він терпів. І не тільки це – Він терпів і неправедне судилище Синедріону, і осудження у Пилата, і знущання та биття. І, звичайно, Голгофу. Бо чого тільки не вислухали вуха Христові: «Якщо ти Син Божий, – зійди з хреста і ми повіримо, що ти дійсно Син Божий» або: «інших спасав, а Себе не можеш спасти». Терпіти цю неправду – це теж є страждання.

Тому, дорогі браття і сестри, згадуючи про всі ці страждання Спасителя, ми повинні розуміти, що нам належить бути співучасниками Його страждань. Не сьогодні тільки, коли цілуємо Його Плащаницю, а щодня, протягом всього життєвого шляху.

Коли терпимо бідність і нестачу їжі – згадаймо про Христа. Бо Він теж це витерпів. Адже Він сказав: «Птахи мають гнізда, а Син Людський не має де голови прихилити».

Коли ми стикаємося з неправдою, згадаймо, що й Христос терпів неправду. І для чого Він терпів це? Для того, щоб людину визволити від влади неправди. Скільки було наклепів на Христа – і Він все витерпів.

Часто ми самі ставимо питання: чому я страждаю, чому мені тяжко жити на землі? Не сумуй. Бо для того нам належить переносити випробування, щоби подолати у собі гріх. А щоб подолати гріх, треба пройти через страждання. Без страждань ніхто ніколи не подолає гріх. Тому радіймо в стражданнях, радіймо. Бо через них визволяємося від гріха. «Тільки той, хто спів страждає з Христом, буде і прославлений разом з Ним» – говорить апостол.   

Ми не хочемо страждати, але треба. Бо і Христос не хотів помирати – але виконав волю Отця, щоби спасти людство. Хочеш подолати свій гріх – перестраждай. Бо це є той шлях, про який  сказав Господь: «Якщо хто хоче йти за Мною – нехай візьме хрест свій і йде за Мною». Хрест – це і є страждання.

Чому апостоли, коли їх побили й кинули до в’язниці, а потім вони звільнилися, - чому вони не плакали, не сумували, а раділи? Тому, що знали, що страждають за Христа, несуть на шляху за Ним свій хрест. І коли ми страждаємо, то теж повинні радіти, бо через ці страждання Господь нас визволяє від гріха.

Іншого шляху в Царство Небесне нема. Якщо хтось проживе земне життя без страждань, то знайте, що місце його в пеклі. Чому в пеклі? Бо він жив на землі для себе, для своїх насолод. Він не знав горя, ні холоду, ні голоду. Він тільки блаженствував. І Господь сказав, що хто так живе, той своє отримав. Працював ти для благоденства на землі – отримав, а Царства Небесного ти не заслужив, бо ти не страждав. А оскільки не страждав, ти свій гріх не подолав. А якщо ти свій гріх не подолав, то тобі немає місця у вічному блаженному житті.

Тому не заздріть тим багатим, які благоденствують на землі, які не страждають. Не заздріть, а краще плачте за ними, бо їх чекають вічні страждання! Радійте ж за себе, коли ви страждаєте. Бо цими стражданнями – чи то через хвороби, чи через життєві труднощі, чи через наклепи – через все, що пов’язане з внутрішніми стражданнями, ми йдемо до спасіння і все це нам благо.

Але і в стражданнях треба йти прямою дорогою, треба йти дорогою правди. Бо страждання інколи бувають, як покарання за гріх, за неправду. Від цього нас застерігає апостол, кажучи: «Стережіться, щоб хтось з вас не постраждав, як злочинець». Тому треба боротися проти неправди – і в собі, і в інших.

Уважно прочитайте Євангеліє. Чи хоч один раз за Своє життя Христос сказав неправду, або чи підтримав неправду в інших? Не було такого! Тому не тільки ми самі не повинні йти дорогою неправди, а й не підтримувати неправду. Бо хто співчуває неправді, той є співучасником цієї неправди і несе відповідальність за неї, як і той, хто говорить неправду.

Ісус Христос сказав, що Він лагідний і смиренний серцем. Тому ми теж повинні бути смиренними і лагідними. В Ісусі Христі ви ніде не побачите гордості. Бо гордість – це такий страшний гріх, який закриває людині очі на себе. Така людина не бачить своїх гріхів, а бачить тільки свої переваги, свою славу, свої нібито добрі вчинки. А Христос показав приклад смирення, коли на Тайній Вечері умив ноги ученикам. Він, Бог, умивав ноги, а ми часто боїмося принизити себе! Ми говоримо: «Я ж займаю таку посаду – то хіба мені личить принижувати себе до якогось прислужника, до людини низького походження? Я не можу цього зробити». Безумний, подивись на Христа, яким Він був смиренним, і покайся в гордості.

З цих всіх прикладів кожен з нас повинен для себе зробити висновок. Хто хоче після смерті мати вічне блаженне життя – терпіть все, несіть свій хрест, як Христос сказав:  «Візьми хрест свій і йди за Мною», тобто поводься так, як Я поводився, і ця дорога приведе тебе до вічного життя.

І якщо йдеш за Христом, не думай, що на землі ти будеш тільки страждати. Бо Господь пошле тобі й радість, внутрішню радість, яку ні з чим не порівняти. І саме ця радість, яка є плодом благодаті Святого Духа, дасть силу перебороти страждання. Так було зі всіма праведниками: і апостоли, і пророки, і мученики, і подвижники – всі вони труднощі переборювали цією Божественною благодаттю. Її Господь посилає всім нам. І коли ми приходимо до храму на богослужіння, ми отримуємо її, і вона дає нам силу переносити все.

Тому, дорогі браття і сестри, коли ми підходимо до Плащаниці, то повинні поцілувати рани Христові, які Він перетерпів заради нашого спасіння, щоб дати нам вічне блаженне життя, і попросити, щоби Він був милостивим до наших гріхів. Щоби Він укріпив нашу віру, бо не всі її мають. Адже віра – це не тільки віра в існування Бога. Це є внутрішнє переконання, це є сприйняття Бога і бажання виконувати все, що Він повелів, – це є віра. А визнання Бога – не віра, бо біси теж визнають, що Бог є, але тремтять.

І нехай Господь наш Ісус Христос за те, що ми прийшли сьогодні поклонитися Його стражданням, поцілувати Його рани, простить нам наші гріхи, укріпить нас у вірі, надії, а головне – нехай Він дасть нам Царство Небесне, заради якого ми молимося, живемо і страждаємо.

Богу нашому слава на віки віків!

Амінь.

Патріарх ФІЛАРЕТ

Теги: Великий піст | Патріарх | проповідь