30 жовтня 2011 року виповнилося 23 роки з дня кончини київської монахині Аліпії (Авдєєвої). Наразі в УПЦ (МП) розглядається питання можливості чи неможливості її канонізації – зарахування до сонму святих. Особа монахині Аліпії, дійсно, постає дуже неоднозначною. Редакція «Релігії в Україні» вже писала про те, що митрофорний протоієрей УПЦ (МП) Михаїл Бойко, духівник Київської єпархії (помер 2003 року), який свого часу служив у Вознесенській церкві на Деміївці, куди ходила ця монахиня, не тільки заперечував її святість, але й вважав її такою, що навмисно вдавала з себе юродиву Христа ради.

Редакції вдалося розшукати ще одного священика, який служив у Вознесенській церкві на Деміївці протягом 1982 – 1989 років і особисто знав «матушку» Аліпію – отця Іоанна Київського. Нині він митрофорний протоієрей УПЦ Київського Патріархату, клірик кафедрального Свято-Володимирського собору м. Києва й духівник Київської єпархії УПЦ КП. Ми попросили його поділитися спогадами та висловити свою думку з приводу можливої канонізації монахині Аліпії.

Подаємо свідчення священика Іоанна Київського в його авторській редакції.

Шанування цієї жінки як угодниці Божої зустрічається, на жаль, і серед віруючих УПЦ Київського Патріархату. Кажу «на жаль», бо переконаний, що так звана «матушка» Аліпія була не Христа ради юродивою, як багато хто вважає, а провидицею, яких у наш час багато.

Я був тоді ще молодим священиком і не відразу зрозумів це. З півроку я придивлявся до неї, кілька разів запитував її про спасіння душі, але у відповідь чув щось незрозуміле. Якось мене попросили повінчати молоду пару без запису в книзі реєстрації, тобто таємно. Я не відразу погодився, бо цю пару могло прислати КДБ, і тоді мене позбавили би права служити (як мого попередника – отця Петра Здрелюка). Я все міркував про це, хвилювався, і раптом прийшла думка порадитися з «матушкою» Аліпією, про яку люди говорять як про Божу людину, прозорливу. За кілька хвилин Аліпія несподівано прийшла до Деміївської церкви. Почувши її голос, я обернувся і побачив, що вона, пильно дивлячись на мене, ствердно кивнула головою. Я тоді витлумачив це так, що можна погоджуватися на вінчання. І дійсно, це не було перевіркою від КДБ.

Потім, згадуючи цей випадок, я задавався питанням: а звідки прийшов той помисел, на який нібито відповіла Аліпія? Відомо, що біси та їхні слуги не можуть читати думки людей, але вони можуть їх навіювати або вгадувати й підлаштовувати тоді «відповіді» на ці думки, якщо бачать у людині готовність сприйняти будь-яке співпадіння чи незвичайне явище як божественне. Саме тому Святі Отці наголошували на необхідності бути пильними щодо помислів і не вважати всі помисли своїми власними.

Зауважу, щоразу при зустрічі «матушка» мене нахвалювала, говорила, що я світлий, чистий. І не тільки мене, а багатьох – особливо молодих священиків, а це могло призвести до зростання гордині.

У лісовій хатинці Аліпії

Якось я запитав «матушку» Аліпію, де вона живе і чи можна прийти до неї. Вона дозволила і описала ознаки якоїсь місцевості. З її слів я не зміг збагнути, де це, довелося запитати в парафіян. Виявилося, зовсім близько – у Голосіївському лісі. Коли я прийшов, у її будиночку перебувало кілька дорослих людей і дитина віком 7 – 8 років. У кімнатці було брудно, неохайно, купа старого одягу досягала майже стареньких паперових ікон під стелею, які місцями повідклеювались від стін і звисали. На цій купі одягу валялися засохлі просфори, усюди бігали коти, яких було в неї дуже багато. Посеред кімнати стояв стіл, «матушка» всіх посадила, поставила залізні кухлі, дістала пляшки з горілкою і кагором та поналивала всім, навіть дитині і собі (!). Це мене приголомшило – я її вже ні про що не запитував, а сама вона щось незрозуміле говорила, запитуючи в ікон. Людям невдовзі стало зле, і всі вибігли на вулицю, а сама «матушка» поклала голову на стіл і захропіла. На мене все це справило гнітюче враження.

Згодом, коли я зрозумів, що її «пророцтва» не від Бога, то запитував шанувальників «матушки», як таке може бути, якщо вона Божа людина. Люди не відкидали самого факту напування горілкою і вином, але сказали, що так вона виганяє злі чари з тих, кому пороблено (і з себе теж?!), і лікує хвороби. Жоден святий в історії Церкви не додумався до такого способу лікування.

Остаточне моє прозріння, що Аліпія – не юродива Христа ради

Невдовзі ігумен Андріан (білорус за національністю), який служив на одній із сільських парафій Київської області, розповів мені трагічну історію своєї сестри: вона приїхала до «прозорливиці», бо була смертельно хвора на рак і тому хотіла стати черницею й прописати у квартирі свою маму. Але Аліпія сказала, що помолиться за неї і вона житиме, а чернецтво приймати не треба, бо скоро вийде заміж за одного чоловіка, ім’я якого Аліпія назвала. Але жінка померла. І черницею не стала, і квартира відійшла державі, а не матері. Ігумен Андріан, який до цього випадку сам шанував Аліпію, став забороняти людям ходити до неї.

Одного разу я читав у церкві псалтир і почув шипіння з правого боку. Мене стало лихоманити (як при хворобі). Коли відірвав погляд від церковної книги, то побачив, що то шипить «матушка»! Я продовжив читати, мій стан нормалізувався, а вона все шипіла. З погляду Православної Церкви, це одна з явних ознак одержимості бісом.

Після цих подій я почав відмовляти людей ходити до «матушки» Аліпії. Мабуть, їй донесли про це або ж вона сама зрозуміла, бо стала щодо мене агресивною: почала в храмі
на мене кричати, махала в мій бік палкою. Дещо пізніше в мене відбулася розмова про «матушку» Аліпію з ієромонахом Авраамієм (нині архімандритом, духівником Києво-Печерської лаври). Він категорично заявив, що не бачить у її поведінці ніякої святості.

У книзі спогадів про Аліпію – неправдиві свідчення про мене

Між іншим, у книзі Л. Некрашевич «На пажити Богоматери. Киево-Печерской Лавры монахиня Алипия» (К., 2007), виданій за благословенням Блаженнійшого Володимира, митрополита Київського і всієї України, розміщена неправда про мене. Наведу дослівно.

«Из церкви, которую она посещала (тобто Вознесенської на Деміївці. – Ред.), приехал священник и направился в келию. Ему сказали, что Матушки нет и что в ее отсутствие в келию заходить она не разрешает. Он, видимо, не поверил и вошел в дом. И сразу же вышел. Обращаясь к присутствующим, спросил: “А что это за женщина в белом платье с длинной косой перед иконами молится?” Ему повторили, что там никого нет, потому что в отсутствие Матушки никто в домик не заходит. “Что вы мне говорите, я же своїми глазами видел Женщину, одетую в белое платье, с длинной косой, молящуюся перед иконами”.

Рассказали Матушке, она улыбнулась, но кто была эта женщина в белом и с длинной косой, она не открыла. Во время крестного хода на Пасху Матушка подняла свою палку и погрозила этому священнику: “Смотри, Иванко, смотри!” Впоследствии Иванко пошел в раскол» (c. 139).

Це – про мене. Але такої події не було. Про те, що махала палкою, я вже говорив. Але коли був у неї один-єдиний раз, то бачив тільки те, про що написав вище. Якщо припустити, що автори книги мали на увазі Божу Матір, бо «Женщина» написано з великої літери, то виявляється, що я бачив Божу Матір?! Для чого потрібна була ця відверта неправда авторам книги – незрозуміло.

І якщо я, на їхню думку, в «розколі», то чому тоді преподобний Амфілохій Почаївський, якого я сподобився бачити в 1969 році (мені тоді було 18 років), не попередив мене, що буде «розкол» і я не повинен залишатись у цій Церкві? Я перебував у селі Малі Іловці дві доби і був свідком зцілення Богом за його молитвами хворих та впевнився в прозорливості святого Амфілохія.

Не говорила про те, що я буду в «розколі», і прозорлива матушка Олександра (у чернецтві Рахіль), яка жила в київському Флорівському жіночому монастирі, де я служив священиком протягом 1989 – 1991 років. Навпаки, вона ще на початку 1992 року (через кілька днів після приїзду з Москви митрополита Володимира Сабодана) сказала мені, що Митрополит Філарет стане Патріархом і щоб я не відходив від нього ні в якому разі. До матушки Олександри приїздило звідусіль багато людей, яких вона наставляла на шлях спасіння, маючи дар прозріння. Прозорливою вона названа і в книзі «Подвижники 20-го столетия», виданій в УПЦ (МП).

Київський Патріархат – це не розкол, а той шлях до автокефалії (незалежності), який пройшли багато інших Православних Церков різних народів.

І ще одна цікава деталь. У книзі спогадів про Аліпію (с. 126) є розповідь жінки, яка просила в неї дозволу поїхати до прозорливої матушки Олександри. Аліпія була незадоволена, але дозволила. Після розмови з Олександрою тій жінці протягом цілого року не вдавалося поїхати до Аліпії. Думається, то за молитвами черниці з Флорівського... Але жінка трактує це інакше: то диявол їй перешкоджав приїхати до «матушки» Аліпії.

Нехристиянська і неправославна поведінка Аліпії

Дуже мене шокувало те, що сказав мені колись протоієрей Віталій Медвідь (зараз він в УПЦ МП). За його словами, «матушка» Аліпія напророчила, що одна людина «в 1986 році здохне»! Яку треба мати ненависть у душі, щоб таке сказати про когось! Побожні люди і щодо тварини не вживають такого слова, а деякі святі каялись у тому, що ненароком придавили якусь комаху чи квітку. Крім того, це «пророцтво» Аліпії не справдилось…

Одна жінка на ім’я Ганна дуже часто ходила до Аліпії, вважаючи себе найближчою ученицею «подвижниці». Я попередив її бути обережною, бо Аліпія – псевдоюродива, служить не Богу. Через деякий час ця Ганна прийшла і сказала, що я був правий, але подробиць розповідати не хотіла. Справа в тому, що Аліпія погрожувала людям, що за «погані» слова про неї буде їм лихо.

На шиї «матушка» завжди носила величезну зв’язку ключів. Призначення цих ключів незрозуміле. Однак відомо, що існує такий магічний обряд, коли з читанням закляття закривають чи відкривають ключем замок. Розповідали, що після смерті Аліпії в її хатині в Голосіївському лісі знайшли книгу з магії.

Не можу пригадати випадку, щоб «матушка» Аліпія причащалася святих Таїн Тіла і Крові Христових. Натомість, вона часто у храмі під час богослужіння викрикувала щось, шуміла, заважала молитись.

Ставлення до можливості канонізації Аліпії

Якщо хто шукає приклади святості часів СРСР, то в Києві були подвижники, яких багато людей знало. Сучасниками «матушки» Аліпії були схимонах Даміан із Києво-Печерської лаври, черниця Ольга з Покровського монастиря, вже згадана послушниця Олександра з Флорівського монастиря та інші, яких теж ще за життя вважали людьми Божими і в яких проявлялися дари прозорливості й чудотворіння. Але ці люди, на відміну від Аліпії, не робили й не говорили нічого такого, що суперечило б православному вченню. Недаремно відомий московський богослов протодиякон Андрій Кураєв називає «Житіє Аліпії» апокрифом, тобто сумнівною книгою (Искушения наших дней. – Украинская Православная Церковь. Полтавская епархия. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь. По благословению Святейшего Патриарха Алексия. – 2004. – С. 141 – 142).

Особисто я не відкидаю того, що Аліпія була ясновидющою, як, наприклад, болгарська цілителька Ванга. Але Болгарська Православна Церква не збирається канонізувати Вангу і заборонила своїм вірним її шанування.

Відомо, що часто через таких людей діють злі духи, а віщування майбутнього суворо забороняється і церковними канонами, і Священним Писанням. У Діяннях святих апостолів розповідається, як одна служниця мала дух віщування і своїм віщуванням приносила великий прибуток господарям. «Ідучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: “Ці люди – раби Бога Всевишнього, які сповіщають нам путь спасіння”. Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: “Повеліваю тобі іменем Ісуса Христа вийти з неї”. І дух вийшов одразу» (Діян. 16: 17 – 18). Святий апостол Іоанн Богослов пише: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилось у світі» (1 Ін. 4: 1).

Я був прикро вражений повідомленням, що так звану «матушку» Аліпію в УПЦ збираються канонізувати. Бо ні я, ні багато інших священиків, які знали її, ніколи б не подумали, що до цього може дійти. Уже викопали її тіло й перевезли з кладовища до новоствореного Голосіївського монастиря УПЦ (МП), возять паломників вклонитися останкам «подвижниці». Комісія з питань канонізації УПЦ (МП) ще не розглядала питання про канонізацію Аліпії, але вже кілька років тому миряни склали їй акафіст, видали й активно поширюють збірники спогадів її шанувальників.

Багато хто зі священнослужителів, у тому числі і з Московського Патріархату, не вважає «матушку» Аліпію подвижницею. Я знаю, що в київських Флорівському та Покровському монастирях є ще черниці, які особисто знали її і можуть підтвердити, що вона свою «прозорливість» мала не від Бога.

Вважаю також, що свідчення архімандрита Авраамія та спочилого протоієрея Михаїла Бойка є особливо важливими і до їхньої думки необхідно прислухатись.

Опубліковано
порталом «Релігія в Україні»

Теги: інтерв’ю | коментарі | УПЦКП–УПЦМП