Політолог і письменник Костянтин Матвієнко – про ювілей Предстоятеля Київського Патріархату.

Коли буваю на Донбасі, то інколи жартома загадую політично перейнятим тамтешнім мешканцям загадку: «Вгадайте, хто з ваших земляків найдовше очолює одну дуже поважну громадську інституцію в Україні?» Не відгадує ніхто. Найчастіше називають академіка і Героя України Івана Дзюбу. Та у цьому разі мова не про цього справді видатного та гідного чоловіка. Йдеться про, народженого у 1929-му році в селі Благодатному Амвросіївського району Донецької області Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, до прийняття чернецтва – Михайла Антоновича Денисенка.

Цими вихідними відбулися урочистості з нагоди півстолітнього – золотого ювілею єпископського служіння Патріарха і 45-тої річниці його перебування на Київській кафедрі. Довше за нього керівником загальноукраїнської установи є лише президент Національної Академії Наук Борис Патон – 50 років.

Вітання зі сцени Київської опери, де відбулася урочиста академія з нагоди подвійного ювілею, виголосили Леонід Кравчук та Віктор Ющенко. Віце-прем’єр Грузії Георгій Барамідзе привітав від імені президента Міхаїла Саакашвілі та мерії Тбілісі. Брати-грузини подарували Святішому панагію, зроблену у традиційній манері грузинської перетинкової емалі. Володимир Яворівський вручив квіти від імені… неназваної ним жінки.

Від української влади публічно не вітав ніхто. Від київської – також. Обмежилися переданими до резиденції Патріарха квітами.

Вимушена вдячність бонзи

Більшість історичних обставин та постатей, яких у своєму тривалому виступі торкнувся Патріарх, були доволі несподіваними. Так він розповів про роль Карибської кризи у збереженні Церкви в СРСР. Виявляється, що саме контакти Руської Православної Церкви із Ватиканом та, через Всесвітню Раду Церков, з істеблішментом США, дали змогу радянському керівництву формувати уявлення про справжні наміри Заходу щодо СРСР. Досить сказати, що головою комісії з питань міжнародних взаємин ВРЦ був колишній керівник ЦРУ Джон Мак-Коун. Тому, ненависть Микити Хрущова до Церкви, яку він палко прагнув знищити, усе ж не переросла у нові репресії стосовно духовенства. Цнрква була потрібна, як інструмент пом’якшення протистояння сторін по обидва боки залізної завіси. Дипломатична діяльність владики Філарета була настільки плідною, що один з радянських сановників, запропонував задовольнити будь-яке його прохання. Бонза сподівався, що ієрарх попросить щось матеріальне для себе, натомість почув: «дозвольте відновити діяльність Київської духовної семінарії!» На це влада піти усе ж не захотіла, проте погодилася удвічі збільшити набір до Одеської семінарії. З того часу кількість її випускників зросла із 40-ка до 80-ти. Випускники ОДС і до сьогодні є кадровим ресурсом Церкви, не лише в Україні та Молдові, але й у Росії, Білорусі, Західній Європі,.. та головне – саме з них формується викладацький корпус численних, нині, семінарій.

У промові владика дав вичерпні означення спробам Росії і Російської Церкви втримати Україну у своєму підпорядкуванні. Пояснив, що намагання будувати замкнуті територіальні імперії, як того досі прагнуть наші сусіди є безперспективним – глобалізація диктує геть інший порядок денний. Тим паче неправедними є спроби використання православ’я як важеля впливу на Україну. Атмосфера у православному світі була б набагато менш конфліктною, якби українська і російська церкви існували як рівноправні церкви-сестри, а не в умовах, коли українське православ’я відділене від вселенського московським бар’єром.
 
Леонід Кравчук у своїй вітальні промові, серед іншого, назвав кир Філарета фаховим політологом. Мені це означення видалося недосить коректним, але, дана у промові владики оцінка Референдуму 1-го грудня 1991-го року та Біловежських угод, показала, що Патріарх ліпше за більшість політиків, розуміє механізми, які призвели до розпаду СРСР та закладання фундаменту української незалежності. Саме Леонід Кравчук виявився тим, хто дієво підтримав майбутнього Патріарха, коли у 1992 році  на нього у Москві здійснювався жорстокий тиск з боку ієрархів РПЦ з метою примусити добровільно піти з Київської кафедри і втратити таким чином можливість розбудовувати українську Церкву .

Не «розкол», а розділення

Переказати усю промову Патріарха формат статті не дозволяє. Бажаючі дізнатися більше про підготовку святкування тисячоліття хрещення Руси (саме позиція закордонних українських православних та греко-католицьких парафій, які збиралися широко відзначити цю дату, змусило радянську владу провести святкування); історію взаємин і порозуміння з греко-католиками і ще багато цікавого незабаром зможуть про це прочитати на сайті Київського Патріархату, де буде повністю надруковано текст виступу владики.
 
Найважливішим, як на мене, у промові було означення розділення українського православ’я. Саме розділення, а не «розколу», як його називають у Московській Церкві. Київський Патріархат цілковито дотримується православної догматики, як і усі п'ятнадцять православних церков світу. Київський патріарх за літургією молитовно поминає чотирнадцять православних предстоятелів. Московського не поминає, бо як поминати того, хто зводить анахтему, на  співбрата-архєрея, який взявши участь у хіротонії майбутнього чільника РПЦ прикликав на нього благодать єпископства?

Ужинок ювіляра

Сьогодні  у Київському Патріархаті тридцять три єпархії, більше чотирьох із половиною тисяч парафій на усіх континентах Землі – це одна з найбільших православних церков світу – результат праці і ужинок Святішого Патріарха Фларета. Визнання Київської Церкви світовою православною спільнотою – питання часу, швидше за усе близького. Для цього слід подолати розділення в українському православ’ї. На цьому шляху покладено чимало важких колод, але Церкві доводилося долати і більші перешкоди.

Наприкінці шістдесятих тодішнього екзарха України митрополита Філарета викликав уповноважений Ради Міністрів УРСР у справах релігії та Церкви по Києву і області. Чиновник сказав  владиці: «Старе у  Вас духовенство, скоро Церква зникне, не терпітимемо ми її при комунізмі». На це митрополит відповів, що, Церква є зараз, буде і в майбутньому, а  швидше не буде комунізму. Вчора Патріарх сказав, що Українська Православна Церква буде єдиною.

Більше, ніж годинну промову вісімдесятирічний Патріарх виголосив стоячи. Називаючи численні дати, події, людей, він не користувався жодними записами. Знайомий лікар з Одеси – парафіянин Московського Патріархату, якось поділився зі мною тим, що говорять про владику Фларета у середовищі одеських вірян РПЦ: «такий світлий розум і здоров’я Бог на старість посилає людям духовним, які там анафеми?!»

В урочистому концерті, яким закінчилася академія, взяли участь Дмитро Гнатюк, Ніна Матвієнко, хор імені Григорія Вірьовки, Тарас Петрененко, Оксана Білозір… Піснеспів «Многая літа» двічі натхненно виконував увесь переповнений зал.

Костянтин МАТВІЄНКО,
Блог на «Українській правді»

Теги: коментарі | пам’ятні дати | Патріарх