Понеділок, 23 січня 2017
УПЦ Київський Патріархат
   
Текст

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір: «Моє єпископство стало сильним випробуванням і частково загартувало душу»

Більшість полтавців вважають його своїм земляком і навіть не здогадуються про волинське коріння владики Федора. У цьому прихожани вбачають цілковите влиття у громаду та якісне служіння на Полтавщині. А триває священнодійство архієпископа Федора у цьому краї вже 10 років.

- Владико, 20 жовтня 2006 року Священний Синод УПЦ Київського Патріархату обрав вас архієпископом Полтавським і Кременчуцьким. Пам’ятаєте день десять років тому, коли приїхали до Полтави?

- Точні деталі стерлися, але відчуття залишилися. Пам’ятаю довгу дорогу. Як телефонував секретарю Полтавської єпархії протоієреєві Миколі Храпачу із Покровської Багачки, бо думав, що вже десь біля Полтави. Виявилося, що ще цілу годину мав їхати. Допоміг із переїздом мій колега – митрополит Черкаський Іоан. Усі скромні пожитки завантажили у його «Волгу» та доправили до Полтави.

Того ж дня відвідали пам’ятники, поклали квіти до їхнього підніжжя, відвідали могилу Івана Петровича Котляревського. Потім прес-конференція і представлення. Парафіяни традиційно зустрічали з хлібом-сіллю. Перша моя служба відбулася на Архистратига Михаїла і для мене це було трепетно, адже я тільки-но з Михайлівського монастиря. Як заступництво. Усвідомив, що на мені велика відповідальність, і з’явилося почуття страху. Згодом з’явилася надія на Бога, на його милість. Я ж виконував послух перед Церквою. Ніколи не мріяв і не думав добиватися вищих положень, рівнів чи санів у Церкві. Але якщо Господь покликав на єпископське служіння, то Господь і підтримає. А моє завдання – трудитися.

- А було вам щось відомо про Полтаву до призначення?

- Я був один раз до призначення, бо приїздили з товаришем отцем Лаврентієм до спільного студентського товариша на весілля. Залишився ще на один день, аби побачити музеї та храми. Саме тоді вперше побачив дзвіницю Успенського собору, Свято-Покровську церкву, які діяли. Мене вразило місто і дуже сподобалося. Гарне. Історичне. Але майже кожен історичний об’єкт прославляв, на жаль, не Україну, а «русскую славу», імперію, Петра. Це дещо засмучувало і я вже якось налаштувався, що у музеї Полтавської битви нам розкажуть однобоку історію про велич царя. Очікування не справдилися. Науковий працівник дуже об’єктивно розповів про баталії та її наслідки для українського народу.

За десять років уже полюбив певні місця: парк біля собору, парк «Перемога» та парк на Леваді неподалік Ворскли.

- Як приймалося рішення про ваше призначення?

- До моменту підготовки призначення, я був ченцем Михайлівського Золотоверхого монастиря і викладачем Київської духовної академії (нині Київська православна богословська академія). Викладав, хоча не вистачало досвіду. Тим паче, що формував новий предмет і програму – Містичне богослів’я. Конспекти збереглися в мене і до нині. Може колись видрукую, хоча це компілятивна праця. Займався такою собі науковою роботою і мені подобалося. Зараз розумію, що робив це неякісно, треба було б інакше.

Як приймалося саме рішення? Мені невідомо. Спочатку призначили намісником Свято-Феодосіївського монастиря і секретарем Патріарха. А це означає, що тебе готують на вищу посаду, на єпископську кафедру. Тоді я подумав: «Ну призначили, то й призначили». Фізично було надзвичайно тяжко. Звечора приходив із Патріархії, прилягав на декілька хвилин перепочити на дивані. А о 5 ранку прокидався в підряснику і розумів, що аж так заснув. Для мене довідки, консультації, листи стали випробуванням. Голова гуділа, але втягнувся. Нині цей досвід дуже стає в пригоді. Святійший Патріарх брав на зустрічі, щоб вчити мене мистецтву керівництва та адміністрування у Церкві. Гадаю, що у мене поки все одно не виходить.

Потім керівництво Синодальним управлінням у справах молоді. Всеукраїнські дитячі та молодіжні табори, з’їзди, виховання. Але незабаром відбувся Священний Синод, на якому обговорювалося моє висвячення в єпископи та відрядження до котроїсь із єпархій. Я просив лишити мене в Києві, не рукополагати в єпископи, бо не був готовим, але владика Євсевій (із 2002 по 2005 рік керував Полтавською єпархією, авторитетний і поважний старець-митрополит) пожартував, що не готовим буває тільки сир.

Після рукопокладення мене ще певний час навчали особливостям служби у сані єпископа. Я страшенно хвилювався і боявся наплутати. А коли вперше звершував службу поруч із Патріархом, то взагалі ледь не зомлів. У голові туманилося.

- Чому саме вас, волинянина за корінням, направили у центральний регіон?

Визначено потребами Церкви. Полтавщина на той момент лишилася без єпископа. А єпархія без єпископа не може існувати. Митрополита Євсевія перевели на іншу кафедру і майже рік Патріарх безпосередньо опікувався Полтавською єпархією.

- Владико, ваша любов до наукової праці не те, що не зникла, а зріднилася з краєм, де ви перебуваєте, правда?

- Так. Я викроюю час для наукової сфери уночі – із одинадцятої до першої години ночі. Часом на вихідних після Літургії, або поміж зустрічами. Багато досліджую житіє і діяльність «Родимця Полтавського» – преподобного Паїсія Величковського.

- Люди, які знають вас особисто, без особливих лестощів називають відкритою, простою і щирою людиною. Як вважаєте, чин єпископа вплинув на Вашу особистість?

- Єпископство стало сильним випробуванням і частково загартувало душу. Також показало мої недоліки, слабкості. Багато спілкуюся з людьми і бачу, що там щось не втілилося, там вчинив неправильно. Це смиряє, вчить смиренню. Вчить, що не досконалий. Прошу у Бога сили для вдосконалення і змін себе самого.

Якби не мав сану, то, мабуть, зараз був би на сході України чи займався б активніше волонтерством. Треба захищати державу на всіх фронтах і не запитувати, що вона зробила для тебе. Незалежність України дарована нам Богом і гріх її втратити. Треба зберегти, розбудувати та розвинути.

- Як держава чи будь-яка інша структура, Українська церква на Полтавщині переживає свої етапи. Охарактеризуйте їх 10 років тому і зараз.

- Тодішні процеси окрім як «завдання вижити» інакше не охарактеризуєш. Українська церква втримувала позиції, намагалася їх укріпити. Час боротьби за Українську церкву. Немислимо страшний час. І я дякую священикам, які провадили ту справу і змогли разом із парафіями вистояти. Зараз можу назвати етапом розвитку. На щастя, Українську церкву в її ж країні нарешті не притісняють, не заважають, дають можливість розвиватися і рухатися вперед.

- Владико, одним із вагомих результатів за час вашого служіння на Полтавщині є освячення 2011 року і функціонування Свято-Успенського собору. Він став певним символом віри, стійкості, адже неодноразово був знищений, але повставав із попелу. Зараз це ще й центр культурний і волонтерський.

- Добре пам’ятаю, як звершувалися служби у дзвіниці. Там ледве вміщувалося 50 людей. Із Господньою допомогою вдалося у 2004 році відбудувати та 2011 освятити Свято-Успенський кафедральний собор. До освячення відбувалися тільки недільні та святкові служби. Душа радіє, коли на свята збираються кілька тисяч полтавців чи кілька сотень у неділю.

У соборі діє виставкова зала духовно-культурного центру імені преподобного Паїсія Величковського, де проходять виставки та різноманітні презентації. У підвалі собору облаштували склад волонтери «Полтавського батальйону небайдужих». Навколо храму відбуваються благодійні ярмарки «ПБНу», а вони гуртують людей. Неподалік височіє пам’ятник видатному гетьману Іванові Мазепі. І державні свята змістилися на площу біля собору. Я вдячний кожному, хто приходить помолитися до нашого храму, приносить допомогу чи відвідує заходи.

- Владико, а є якесь ваше особисте досягнення, яким ви пишаєтеся за ці 10 років?

- Усі досягнення які є, то це досягнення багатьох людей, а в першу чергу - Бога. Хочу на прикладі іконостасу в Свято-Успенському соборі пояснити. Бог приводив людей до храму. Звичайно, часом мені доводилося звертатися і просити про допомогу. Але те, що ці люди прийшли, то Божа милість із заступництво Богородиці, адже на її честь зведено собор. Знайшовся меценат, що пожертвував кошти на каркас. Інша небайдужа людина профінансувала початок різьби. Згодом ще один меценат взявся за цю справу. Сподіваємося, до кінця осені завершити різьбу іконостасу. Мене дещо мучило сумління. Я звертався до Бога із питання, що дах тече, підвал затоплює, то може краще їх робити у першу чергу. Зупинити виготовлення іконостасу? Але Бог не зупинив. Так в усьому. Священники самостійно приїздили до єпархії, волонтери самі прийшли...

Із Божою допомогою та підтримкою людей кількість парафій невпинно зростає, будуються храми, відкриваємо недільні школи, проводимо дитячі табори, духовно опікуємося військовими підрозділами, провадимо психологічну реабілітацію, реалізовуємо соціальні проекти.

- Парафії переходять із московського патріархату в український…

- Так, люди бачать, що агресор використовує Церкву у війні. Буквально зомбує вірян і духовенство. Я не кажу про особистості, адже там є багато гарних священників, єпископів. Маю на увазі загалом організацію та ідеологію. Ця структура не визнавала української мови донедавна. Мовляв: «базарна мова», якою не можна звертатися до Бога. І це лише єдиний приклад зневаги до України. Але зараз мовчать, бо народ не сприймає подібну єресь. Заперечуючи мову, вони заперечують нашу державу, нашу історію, наше право на існування як народу. Московський патріархат не визнає Росію агресором, хоча вже весь світ про це говорить. Перехід громад активніше, звичайно, відбувається у Західній Україні. Там люди активніші та впливають на життя церкви. У Кобеляцькому районі дві громади перейшли до Київського патріархату, у Пирятинському – одна. За часів Януковича перейшла громада у Лохвиці. Чого люди натерпілися… Але вистояли. Парафіян і залякували, і погрожували, задіяні були силові структури. Динаміка недостатня, на мою думку, на Полтавщині.

На жаль, найчастіше люди ходять на свята. Храм потрібен, щоб освятити паску, воду чи зілля. Цей край дуже постраждав від комуністів: голодомори, війни… Із багатьох Христа вибивали каторгами та засланнями. Зовсім інше виховання. Почасти виховані атеїстами. Але згадайте як прабабусі тихо примовляли: «Господи, помилуй». Один із зв’язків між поколіннями – віра. Складний шлях переосмислення та усвідомлення рідного – українського.

- Які виклики чекають українську церкву на Полтавщині найближчим часом?

- Нам не вистачає священників. Хочемо підвищувати якість освіти та професіоналізму, якщо так можна сказати. Прихожанам треба з розумінням ставитися до того, що отці – не янголи у плоті. Це такі самі люди з типовими проблемами. Але прагнемо, щоб наші священики були прикладом для наслідування та несли світло громадам. Маємо випрацювати досконально видання єпархіального вісника, розширити діяльність сайту.

Але найбільшим викликом все ж є створення Помісної Церкви. Втомилися від боротьби та неправди, що лунає від Московського Патріархату. Читаю іноді дискусії у соціальних мережах. Так коментарі представників московського патріархату - це здебільшого нападки, агресивні тези без аргументів, наче з «темників». Як адепти якоїсь тоталітарної організації. Називають нас «заблудлими вівцями». Так сядьте з нами за стіл переговорів, навчіть нас, а ви втікаєте. Скільки пропонуємо провести круглий стіл щодо створення Помісної Церкви, а вони бояться наганяю з Москви. Ця проблема – біль і крик душі. Ми прагнемо подолати розділення Православ’я, визнання Помісної Церкви Вселенським православ’ям. Узгодимо всі моменти, подолаємо негативи у разі об’єднання. Не витрачатимемо силу на боротьбу. Зможемо рухатися потужно.

- Сучасна молодь вважає себе нерелігійною і заявляє про нав’язування релігії.

- Коли проводили молодіжні православні табори, то мені здавалося, що вся молодь активна та відкрита. Хоча стикався з такою, яка називає себе атеїстами. Жодного діалогу у нас не вийшло. Був дуже засмучений після такої розмови. А тоді згадав себе. Молодь змінюється, свого часу я теж був надзвичайно категоричним. Приходять життєві проблеми і всі тягнуться до Бога.

- Щоб ви порадили людям, які хочуть почати ходити до храму?

- Найперше – відвідувати богослужіння. Духовне життя означає не тільки вимагати чогось у Бога. Це праця над собою. Зусилля. Без зусиль нічого не зміниться. Людина має відчути та зрозуміти, що їй потрібен Бог як поводир, як лікар, як цілитель, як Спаситель. Як той, хто її сотворив і любить. Коли людина це відчує, то це зрушить у її житті віру.

До богослужіння і молитви треба себе спонукати. Прийдеш один раз, другий і далі не зможеш відмовитися. Спонукати до цього, як до спасіння душі. Багато хто каже, що вірю в Бога, а Бог в душі. Але коли у вас є проблеми зі здоров’ям, то ви звертаєтеся до лікаря, а не зцілюєтеся просто вірою в медиків.

Я зараз дотичний до реабілітації родин учасників бойових дій на сході України у Ветеранському центрі «Полтавського батальйону небайдужих», то бачу, що ефективна реабілітація – групова реабілітація. Коли люди гуртуються. Коли люди залежні від алкоголю, то, щоб одужати, вони гуртуються у групи і підтримують один одного. Якщо людина хвора духовно, а ми всі хворі духовно, то це відбувається навколо Христа. Найкраща можливість – у храмі під час богослужіння. Буває тяжко вистояти, але це духовно-тілесна праця. Хоча, звичайно, можна і сидячи молитися. У цьому немає гріха і у цьому нам слід іти на зустріч людям. Є якісь архаїчні моменти незрозумілі під час служб. Бувають моменти, що ти хочеш нового, сучасного, а тоді душею все ж тягне доторкнутися до старого. А богослужіння сформувалися у 4 столітті. Звичайно дещо змінилося, але суть незмінна. Христос дає себе вірянам задля зцілення і їхнього вічного життя у Царстві Божому.

Церква.info
за матеріалами Полтавської єпархії

Теги: архієпископ Федір | інтерв’ю

Наш банер

Церква.info: Офіційний веб-сайт УПЦ Київського Патріархату

Статистика

bigmir)net TOP 100

Підписка на новини

Введіть адресу Вашої поштової скриньки:

Пошук

Соціальні мережі

facebookTwitteryoutube 10982883 1655829071335059 8452227941604180530 n

Останні новини

Голова Служби безпеки України привітав Патріарха Філарета з днем народження
Дякуємо за Ваші щирі молитви за процвітання України за перемогу над агресором...

Київський міський голова привітав Патріарха Філарета з днем народження
На повагу та пошану заслуговують Ваш життєвий досвід високий авторитет та активна...

Леонід Кучма привітав Патріарха Філарета з 88-літтям
Усім своїм благочесним життям своїми плідними діями Ви доводите що для Вас...

Міністр оборони України привітав Патріарха Філарета з днем народження
Вірю що боротьба за права українців у православному світі увінчається успіхом бо...

Прем'єр-міністр України привітав Патріарха Філарета з днем народження
Беззаперечна відданість обраному подвижницькому шляху та невтомна праця стали надійною запорукою Ваших...

Президент України привітав Патріарха Філарета з 88-літтям
Дякую за самовіддане багаторічне служіння Господу та народу України за Ваші молитви...

Єпископ Харківський і Богодухівський Митрофан відвідав виставку-реквієм "Війна без строку..."
21 січня 2017 року у Палаці студентів Національного юридичного університету ім. Ярослава...

У Сумах відзначили день Соборності України
День Соборності України 22 січня цього року припав на неділю. Після завершення...

В Одесі відбулися урочистості до дня Соборності України
В рамках ?? відзначення Дня Соборності України відбулися урочисті заходи в Одеському ?? національному...

У м. Дніпрі відзначили день Соборності
22 січня 2017 р. керуючий Дніпропетровською єпархією Преосвященнійший Владика Симеон разом з...