.
Слово Нестора, мниха монастиря Печерського.

«З похвалами [святкують] пам’яті преподобних», - каже премудрий Соломон, Звичай бо є в божественні свята урочисті духовно радіти богоіменитим людям, за сказаним премудрим Соломоном: «Праведник, якщо і помре - живий буде, і душа праведних в руці Божій». Прославляє бо Господь тих, хто славить Його, як же І цього воістину блаженного доблесного мужа, високого житісм, дивовижного в добродійствах, великого в чутворіннях, блаженного Феодосія, благоволив Бог явити, угодника свого, що і воістину сотворив Бог через 18 літ по преставленні преподобного.

Року 6599 (1091) зібралося безліч іноків пречистої Печерської лаври разом із наставником їхнім ігуменом - єдиновірну раду сотворили, аби перенести мощі преподобного Феодосія. Тому належить виголошувати нам: «Воістину блаженні єсте, отці! Добра рада ваша! О, богообраний лику! О, постничий великий соборе! О, пречесний полче! О, благе зібрання, що Бога Отця пісенне пророцтво збулося на вас, сказане: «Це так добре і так красно, коли бути братії разом». Воістину, добра рада ваша, отці велемовні, труби слів нарад ваших: істинного свого пастиря бажаючи [поряд мати], аби не було тут промовлено: «Втрачено батька й учителя». І всі, як єдиними вустами, сказали: «Візьмемо чесні мощі любимого отця нашого Феодосія! Не добре бо [ні] нам не мати пастиря, ні пастирю не належить од Бога доручених овець лишати, аби дикий звір, прийшовши, не розігнав стадо Христових словесних овець. Але хай прийде пастир до своєї кошари і духовною цевницею божественно возтрубить, аби пастирський голос одігнав звіра мисленого напад. І хранителя життя нашого й янголи-хранителі призовуть». І всі одноголосно один до одного казали: «Добре нам, братіє, завжди перед очима нашими раку отця нашого Феодосія мати, і належне поклоніння завжди йому приносити, як істинному батькові і навчителю. Не добре бо є преподобному отцю нашому Феодосію перебувати поза монастирем і церквою своєю, оскільки заснував її і чорноризців зібрав». І, порадившись, негайно повеліли влаштувати місце на покладення мощам святого, і раку кам’яну поставили».

Приспіло бо свято пречесне Успіння Святої Владичиці Богородиці, і за три дні до свята Божої Матері повелів ігумен [Іоан] до печери іти, аби назнаменувати, де знаходяться мощі святого отця нашого Феодосія. За благим зволенням [святого] я, грішний Нестор, сподобився був бути першим самовидцем святих його мощей, за повелінням ігуменовим. А тому правдиво вам оповім [про те], не від інших бо чув, але сам був цього зачинатель. Прийшов бо ігумен і каже мені: «Ходімо, чадо, в печеру до преподобного отця нашого Феодосія». І прийшли до печери, [і] ніхто про те не знав. Роздивившись же, куди розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом. І як прийшли до печери, псалми і молитви відспівавши з поклонами, взялися до діла. Почав копати і, потрудившись немало, дав [рогаліє] другому братові. І копали до півночі, і не могли знайти мощі святого. Почали вельми журитися, і плакати, подумавши, що святий не волить себе явити. Проте, в цей час інше спало мені на думку - що не в той бік копаємо. Я ж взяв рогаліє [і] почав старанно копати. Мних, який був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув било церковне до заутрені, - гукнув мені: «Брате [Несторе]! Вдарили в церковне било!» Я ж [у той час] прокопав над мощами святого. І [як] той сказав мені про ударення в било, я до нього відповів: «Прокопав, брате!».

Коли ж прокопав над мощами святого - негайно охопив мене сильний жах, і почав звати: «Задля преподобного Феодосія, Господи, помилуй мене!»

В цей час сиділи без сну два мнихи в монастирі: чекали, доки ігумен, втаївшись із кимось, перенесе мощі преподобного таємно. І дивилися пильно на печеру. Коли ж ударили в церковне било до заутрені, побачили три стовпи, немов дуги світлі, що, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої [Богородиці], де покладений був преподобний Феодосій.

І це бачили всі монахи, які до заутрені йшли, також і багато благочесних у місті. Було бо їм перед тим сповіщено про перенесення мощей святого. І кажуть: «Це переносять чесні мощі преподобного Феодосія із печери».

Ранком, на світанку, рознеслась про те чутка всім містом, і безліч людей прийшли зі свічами і фіміамом.

Я ж коли прокопав - послав до Ігумена, кажучи: «Прийди, отче, аби винесли мощі преподобного». І прийшов ігумен із двома братами. І коли розкопали сильніше і заглянули - побачили його мощі, що лежали [там] святоліпно, але суглоби його цілі були й нетлінні, волосся ж на голові присохло було до голови його, обличчя ж преподобного - світле, очі закриті і вуста доброглаголиві стулено. І, поклавши на ноші святі та чесні його мощі, винесли з печери.

Наступного дня, [за] зволенням Божим, зібралися єпископи всі докупи і прийшли до печери. І імена їхні такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський і ігумени усіх монастирів із безліччю чорноризців прийшли, і люди благовірні. І взяли пречесні мощі святого Феодосія з печери, з безліччю свічок та фіміамом, як про те вище сказано. Вийшов із міста народ назустріч святому, свічі в руках тримаючи. І перенесли його до Богозданної та пречистої церкви. І зраділа навіть пречиста церква [Печерська], отримавши [назад] свого служителя. І світло свічок у церкві було яскравіше од сонячного. Доторкалися [до святині] святителі, цілуючи мощі святого, припадали ієреї, з любов’ю цілуючи. Приходили з народом іноки, котрі доторкалися до шматочків одягу святого, пісні духовні до Бога зводячи, вдячні хвали святому приносячи. І так покладений був у своїй церкві Божої Матері на правому боці, місяця серпня в 14 день (27 серпня н.ст.), в четвер, о першій годині дня. І святкували світло того дня.

Літа 6616 (1108) Феоктист - ігумен [Печерський] став наставляти благовірного великого князя Святополка з молінням, аби поминали ім’я святого і преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог [бо] так зводив. Святополк же, знаючи про житіє його, зрадівши, обіцяв [так] зробити. І почав Святополк оповідати всім [про] житіє преподобного Феодосія.

Що і сотворив митрополит - повелів вписати [святого] до Синодика. Митрополит же повелів [також] усім єпископам вписати ім’я святого Феодосія до Синодика. Всі ж єпископи з радістю вписали ім’я святого преподобного отця нашого Феодосія і поминають його на всіх соборах і донині.

Не обійду мовчанням, а трохи розповім дещо [про те], як збулося пророцтво святого отця нашого Феодосія. Ще бо як був у житті цьому великий Феодосій, - ігуменство тримав і управляв Богом дорученим йому стадом - не тільки одними чорноризцями, але й мирськими опікувався - душами їхніми, так, аби спаслися. Особливо ж про синів своїх духовних [піклувався], втішаючи й навчаючи тих, хто приходив до нього, іноді ж і до будинків їхніх приходячи і благословіння їм подаючи.

Був же один благочестивий вельможа, духовний син святого, на ім’я Янь. Якось прийшов той [святий] додому до Яня і до дружини його Марії. Обоє благочестиві були, в цноті жили, за божественним Павлом, шлюб у честі зберігаючи. Тому й любив їх блаженний Феодосій, оскільки жили в Заповідях Господніх і в любові між собою перебували. І, прийшовши до них, навчав їх про милостиню до убогих і про Царство Небесне, яке приймуть праведні, а грішні - муку, і про смертний час. Ще він оповідав і про інші численні божественні писання, доки не дійшла до того мова, що сказав їм про покладення їхніх тіл до гроба. Благочестива ж жона Янева, вислухавши мову преподобного, мовить до нього: «Отче чесний Феодосію, хто знає, де моє тіло покладене буде?»

Богодухновенний же Феодосій, пророчого дару виповнений, каже їй: «Воістину кажу тобі: де тіло моє покладене буде, там і ти в майбутньому опочинеш». Що і збулося через 18 років по преставленні святого. Преподобний бо Феодосій преставився за 18 років до перенесення тіла його; коли ж перенесли мощі святого, того року й місяця преставилася [жона] Янева, на ім’я Марія, місяця серпня в 16 день. І чорноризці, прийшовши, відспівали звичайні піснопіння і, принісши [усопшу], поклали її в церкві Святої Богородиці Печерської, праворуч, навпроти гроба Феодосієвого. І преподобний покладений був 14 серпня, а ця - 16-го.

Бачите досточудесного того мужа: збулося проречення преподобного Феодосія, доблесного пастиря, який пас словесні вівці нелицемірно, зі смиренням і розумом оберігаючи їх і наглядаючи за ними, і молячись за доручене йому стадо і за всіх православних християн, і за землю Руську, і який, по відшесті своєму від цього життя, молиться за людей вірних і за своїх учнів, які дивляться на чесну його раку і, поминаючи вчення його й воздержання, прославляють Бога.

Я ж, грішний і недостойний раб його й учень Нестор, не знаю, як [належно] похвалити добре його житіє і воздержання, але скажу тут трохи дечого:

Радуйся, отче наш і наставниче, хто мирські безчинства відкинув і мовчання возлюбив!
Радуйся, отче, оскільки з праведними опочив, отримавши за труди свої відплату!
Радуйся, спадкоємче [святих] отців, вчення, норов, воздержання, молитовне предстояння яких наслідував. Найревніше ж [учився у] Великого Феодосія - звичаями і житієм уподобляючись житію його і наслідуючи спосіб життя його, переходячи од діла [доброго] до трудів праведних, належні Богу молитви воздаючи і гарні пахощі приносячи - кадило молитовне, фіміам запашний!
Радуйся, хто переміг мирські бажання і миродержця-князя тьми віку сього!
Радуйся, хто супротивника подолав - диявола і, його підступи перемігши, побідником явився над ворожими його стрілами і гордим помислам став супротивно!
Радуйся, хто укріпився зброєю хресною і вірою непереможною - Божою допомогою!

Тож, о чесний пастирю христового стада, Феодосію богомудрий, помолися за нас і за мене, раба твого Нестора, щоб звільнитися нам од мережі вражої, і од врага-противника вбережи нас твоїми молитвами до Христа Ісуса, Господа нашого, Якому належить честь і слава, і поклоніння з безначальним Його Отцем і з Пресвятим і благим І животворчим Духом нині, і повсякчас, і у віки вічні. Амінь.

Переклад Оксани СЛІПУШКО
(зі скорочнням)

Теги: духовні настанови | житія святих | свято