ІХ. Ієрархія Київського Патріархату. Патріарх Філарет та незаконне «позбавлення» його сану (початок).

Ієрархія Київського Патріархату та нинішньої УАПЦ. Звинувачення проти Предстоятеля УПЦ.

1. Ієрархія Київського Патріархату та нинішньої УАПЦ.

Після харківського розколу в підпорядкуванні Предстоятеля УПЦ залишився один єпископ Почаївський Яків. Таким чином в УПЦ залишилася мінімальна кількість єпископів, які можуть звершувати архієрейські хіротонії – два. Саме про таку кількість єпископів, як мінімальну, свідчить 1 Апостольське правило: «Єпископа нехай поставляють два або три єпископа». Представники Московського Патріархату заявляють, що після так званого «Харківського собору» всі хіротонії, звершені митрополитом Філаретом є недійсними. Але так як сам так званий «Харківський собор» є неканонічним зібранням єпископів, а всі його рішення є незаконними, то і всі заборони, накладені на митрополита Філарета на підставі цих рішень не мають ніякого значення. Тому всі архієрейські хіротонії, звершені митрополитом Філаретом і єпископом Яковом (Панчуком) після травня 1992 р. є канонічними і дійсними. Саме через архієрейські хіротонії, звершені цими двома ієрархами, до яких пізніше долучився і єпископ Львівський Андрій (Горак), у Київському Патріархаті зберігається і передається законне апостольське наступництво архієрейських хіротоній. Через те, що на початку відродження УАПЦ єпископ Іоан (Боднарчук) поклав початок хіротоніям архієреїв цієї Церкви одноособово та не за приписом 1 Апостольського правила, після Об’єднавчого собору 1992 р. митрополитом Філаретом та єпископом Яковом були звершені хіротонії цих ієрархів згідно 1 Апостольського правила. Таким чином станом на 1 січня поточного 2007 р. всі архієреї Київського Патріархату мають апостольське наступництво своїх хіротоній виключно від митрополита Філарета та єпископа Якова (Панчука), а згодом  - і єпископа Андрія (Горака), які отримали свої хіротонії у складі Російської Православної Церкви.

Натомість не всі архієреї нинішньої УАПЦ мають законне апостольське наступництво своїх хіротоній, а тільки ті, які були рукоположені в Київському Патріархаті. Тому невизнання ієрархами УАПЦ архієрейського достоїнства за Патріархом Філаретом веде до невизнання їхнього власного архієрейського достоїнства. Відтак виникає питання: якщо вони визнають свої хіротонії, то мають визнавати архієрейське достоїнство Патріарха Філарета, від якого вони мають апостольське преємство, а якщо вони не визнають архієрейське достоїнство Патріарха Філарета, то чому вони себе вважають архієреями? А якщо вони не вважають себе законними архієреями – чому вони досі служать і діють як архієреї?

 

2. Звинувачення проти Предстоятеля УПЦ.

Питання законності апостольського преємства єпископату Київського Патріархату безпосередньо залежить від визнання архієрейського достоїнства митрополита, а нині Патріарха Філарета, а також від невизнання всіх рішень РПЦ і УПЦ МП щодо його так званого «позбавлення сану» та «анафематствування».

Як вже показано вище митрополит Філарет був обраний Архієрейським собором УПЦ 9 липня 1990 р. Предстоятелем УПЦ, що підтверджене Грамотою Патріарха Московського і всієї Руси. Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. підтвердив це обрання, а також відкинув всі звинувачення, які у той час почали тиражуватися у засобах масової інформації на адресу Предстоятеля: «Відкидаючи всі наклепницькі нападки на Предстоятеля Української Православної Церкви з боку засобів масової інформації й розцінюючи їх як випади не тільки проти Предстоятеля Церкви, а й проти всієї її ієрархії, кліру й мирян, Собор Української Православної Церкви висловлює повну довіру Митрополиту Київському й всієї України Філарету та підтверджує його обрання українським єпископатом 9 липня 1991 р. Предстоятелем Української Православної Церкви». Звідки ж з’явилися ці звинувачення?

Джерелом цих звинувачень став Іонафан (Єлецкіх) – колишній єпископ Переяслав-Хмельницький і намісник Києво-Печерської лаври. У березні 1991 р. за святотатство (розкрадання церковного майна) та інші порушення він був звільнений Священним Синодом УПЦ з посади намісника та заборонений у священнослужінні до покаяння. Перебуваючи у стані заборони та соборного осуду за явні провини 24 червня 1991 року єпископ Іонафан пише рапорт на ім’я Патріарха і Синоду РПЦ, в якому звинувачує митрополита Філарета у різноманітних канонічних злочинах. Всі ці звинувачення буквально були повторені на так званому «Харківському соборі», у незаконному «Судовому діянні Архієрейського собору РПЦ» від 11 червня 1992 р., а також лягли в основу публікацій у засобах масової інформації, про які сказано у вищезгаданій постанові Помісного Собору УПЦ.  Таким чином першоджерелом обвинувачень на адресу митрополита Філарета став рапорт забороненого у священнослужінні єпископа Іонафана. На підставі канонів цей рапорт не має жодного значення, бо 6 правило ІІ Вселенського Собору говорить: «Якщо хто з тих, що належать до Церкви, за деякі провини раніше були засуджені і скинуті, або відлучені від кліру, чи з ряду мирян: і цим нехай не буде дозволено звинувачувати єпископа, доки не очистять себе від звинувачення, під яке самі підпали». Тому, з точки зору канонічного права, обвинувачення Іонафаном митрополита Філарета не можуть бути використані в церковному судочинстві. Згодом сам єпископ Іонафан письмово визнав їх брехливими у доповідній записці на ім’я Патріарха Алексія ІІ і Священного Синоду РПЦ (її оригінал зберігається в архіві Київської патріархії):

«Доводжу до відома Вашої Святості та всіх членів Священного Синоду Російської Православної Церкви те, що моє звинувачення на адресу Митрополита Київського і всієї України Філарета, викладене у рапорті на ім’я Вашої Святості та членів Св. Синоду Російської Православної Церкви від 24. 06. 91 р. на підставі наданих мені і Собору єпископів УПЦ юридичних документів, є наклепом, а письмові свідчення з цього питання – зловмисною брехнею, що переслідує особисті корисливі цілі.

Я щиро розкаююсь, що розголосом змісту мого рапорту завдав морального збитку Митрополиту Київському і всієї України Філарету, єпископату УПЦ і всій Повноті Української Православної Церкви і що моє звинувачення стало знаряддям боротьби для тих, хто бажав би розширення розколу і внесення церковного безладдя в Українську Православну Церкву. Про мою позицію з цього питання я розказав членам Архієрейського Собору УПЦ і приніс їм своє покаяння з наміром прийняти будь-яке їх рішення, в тому числі і позбавлення мене єпископського сану за скоєний гріх.

Я прошу прощення за це і у Вашої Святості, у Преосвященних членів Священного Синоду, бо, подавши рапорт із звинуваченням проти Митрополита Київського і всієї України Філарета, завдав гіркоти у зв’язку з моїм вчинком, тим паче, що моє звинувачення не дістало ніякого підтвердження у світлі фактів.

Про свою позицію з даного питання я повідомив також у засоби масової інформації, щоб виключити будь-яку можливість використати моє ім’я з метою компрометації Предстоятеля УПЦ в майбутньому. Копії даної доповідної направлені мною усім членам Священного Синоду РПЦ і усім архієреям Української Православної Церкви.

Скрушено прошу простити мене за скоєний мною гріх.

Вашої Святості недостойний послушник

єпископ Іонафан

6. 09. 91 р. м. Київ»

На підставі цієї власноручної доповідної, а також враховуючи важкість злочину Архієрейським собором УПЦ 6-7 вересня 1991 р. заштатний єпископ Іонафан (Єлєцкіх) був позбавлений сану. Це рішення було підтверджене Помісним Собором УПЦ 1-3 листопада 1991 р.: «Собор Української Православної Церкви затверджує рішення Архієрейського собору (6-7 вересня 1991 р.) … про позбавлення сану забороненого у священнослужінні єпископа Переяслав-Хмельницького Іонафана (Єлецькіх)». Ані після Архієрейського, ані після Помісного Соборів УПЦ позбавлений сану єпископа Іонафан (Єлецькіх) не подавав оскарження чи апеляції до законних апеляційних інстанцій. Тому той факт, що позбавлений належною церковною владою архієрейського сану Іонафан (Єлецькіх) зараз продовжує служити в УПЦ МП в якості архієрея, свідчить про свідоме і грубе нехтування керівництвом УПЦ МП та РПЦ канонів Православної Церкви на догоду тимчасовій вигоді. Тим більше, що у Московському Патріархаті є загальновідомими факти аморальної поведінки цього колишнього єпископа, за які він був у 1999 р. навіть вигнаний паствою і духовенством з Сумської єпархії УПЦ МП.

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини