VIII. Благодатність Таїнств. Хрещення (початок).

Неповторність Таїнства Хрещення.

Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.
10 член Символу Віри
1. Неповторність Таїнства Хрещення

На підставі рішення Архієрейського собору УПЦ МП (повний текст якого знайти досить складно) в цій Церкві використовується практика так званого «перехрещення» - повторного звершення Таїнства Хрещення над тими, хто прийняв його в Київському Патріархаті. Така практика є прямим і свідомим порушенням догматичного вчення про неповторність Таїнства Хрещення, викладеного у Символі Віри, порушенням церковних канонів і не вписується у загальноприйняту практику Помісних Православних Церков.

Російська Православна Церква, до якої належить УПЦ МП, не вперше в своїй історії вдається до неправославної практики «перехрещування». У XVII ст. Тих, хто був охрещений у Київський Митрополії через обливання в Московському Патріархаті перехрещували на підставі того, що істинним може вважатися тільки хрещення через повне занурення, хоч в останні часи в самій РПЦ розповсюдженою практикою є хрещення через обливання.

У книзі про подорож Антіохійського патріарха Макарія в Москву (1654 р.), написаній архідияконом Павлом Алеппським, розповідається про те, що хрещених татар, якщо вони після хрещення продовжували спілкуватися зі своїми рідними-мусульманами, вважали нечистими і  їх повторно хрестили. І з дружинами, якщо вони не були хрещені, розводили, а одружували на хрещеній. Хрестили повторно й римо-католиків: «Так чинили тепер і з ляхами (тобто поляками-католиками) й хрестили вдруге, хоч це не дозволено, але московіти зовсім не приймають їх, не охрестивши». Патріарх Макарій виступив проти цієї практики на спеціально скликаному соборі: «Причиною скликання цього собору було питання про хрещення ляхів (поляків-католиків). Справа в тому, що московіти, як уже нами сказано, хрестили їх, тоді як у правилах це забороняється... Наш учитель зажадав, щоб московіти чинили, як написано в їхніх церковних правилах. Ми раніше знайшли в одній древній рукописній книзі зі Святої Гори все це цілком з’ясованим, і наш владика патріарх списав цю главу в особливий зошит і приклав свій підпис. Тепер він багато сперечався з архієреями, і вони після довгих дебатів волею-неволею, відповідно до свідчення їхніх правил, повинні були визнати істину... Вийшов царський указ, що забороняє хрестити ляхів і всіх франків, послідовників папи, тому що вони до нас ближче всіх сповідань» (Архідияк. Павло Алеппський «Подорож Антіохійського патріарха Макарія»).

Одне хрещення – догмат, заснований на словах Священного Писання. «один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф. 4:5). Важливо те, що ці слова ап. Павло пише в контексті побажання християнам «поводитися гідно звання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю й лагідністю та довготерпінням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру» (Еф. 4:1-3). Тому одне хрещення містично пов’язане з Єдиним Божеством, одним народженням («по плоті» та «від води й Духа») і єдиною Церквою. Порушення цієї істини через повторне «хрещення» порушує віру в Єдине Божество, єдину Церкву та єдине народження у Христі. Хрестити потрібно тільки тих, хто без сумніву не хрещений. Якщо є сумніви, то аргументи для «повторного» хрещення повинні бути дуже вагомими. Тому Православна Церква повторно не хрестить хрещених у римо- і греко-католицьких Церквах, усвідомлюючи наявність не до кінця розірваної єдності у вірі.

На підставі багатовікової канонічної традиції, богословського, літургічного та практичного досвіду Церкви на сьогодні Православ’я сповідує дійсним хрещення в тих випадках, коли дотримані наступні умови:

- Хрещення звершується як таїнство – «на відпущення гріхів». Тобто, і той, хто хрестить, і той, кого хрестять розуміють мету і значення таїнства.

- Хрещення звершується в ім’я Святої Трійці - Отця, Сина і Святого Духа. Важливі як правильність формули хрещення, так і саме розуміння догмата про Тройцю. Тобто, і той, хто хрестить, і той, кого хрестять, повинні вірити у Святу Тройцю так, як вірує Православна Церква.

- За зовнішньою формою хрещення має звершуватися з використанням води (за найрідшим виключенням), бути добровільним актом. Той, хто хрестить, сам повинен бути священиком християнського віросповідання (в крайньому випадку диякон або мирянин), так само, як християнську віру має сповідати і той, кого хрестять.

На підставі цих критеріїв православною Церквою визнається хрещення католиків і греко-католиків (у них визнається дієвість й інших таїнств, у т.ч. священства та Євхаристії). Хрещення є дійсним і у протестантів, якщо воно відповідає вищезазначеним вимогам. В Православній Церкві, за традицією, хрещення звершується разом з таїнством миропомазання. В Католицькій Церкві миропомазання (конфірмація) звершується окремо, протестанти не визнають таїнства миропомазання.

Питання хрещення розглядаються в наступних канонах:

47 Апостольське правило: «Єпископ або пресвітер, якщо того, хто по істині має хрещення знову охрестить, або якщо від нечестивих опоганеного не охрестить: нехай буде вивержений, як той, що насміхається над Хрестом і смертю Господньою, і не розрізняє священиків від лжесвящеників».

В тлумаченні на це правило авторитетний кантоніст єпископ Никодим (Мілаш) пише: «Цим правилом прийняте, як загальноцерковна норма, наступне: хрещення за своєю сутністю, як тайна благодаті, не може взагалі повторюватися і, відповідно, якщо воно правильно звершене і за своєю сутністю, і за зовнішньою формою, іншими словами, якщо воно звершене відповідно до його євангельського встановлення, то воно не повторюється навіть і над тими, хто переходить у Церкву з якої-небудь єресі. Якщо ж хрещення звершене не згідно з євангельським встановленням і людьми нечестивими, як говорить це Апостольське правило, тобто таким єретичним священиком, який спотворено сповідує основні догмати християнської віри , через що звершене ним хрещення не є істинним та вважається недійсним, то таку особу потрібно хрестити знову, ніби ще не хрещену.

Правила визначають точним способом, яке хрещення, звершене не у Православній Церкві та не православним священиком, повинно вважатися недійсним і повинно бути повторене. Приписів цих правил потрібно суворо додержуватися і найменше відступлення від них має підлягати канонічному покаранню.

Серед теперішніх неправославних сповідань, з якими нам доводиться стикатися, найголовнішим є римо-католицьке. Жодне з соборних правил із загальнообов’язковим значенням не проголосило недійсність хрещення, звершеного за приписами цього віросповідання, внаслідок чого ті, хто переходять з цього віросповідання у Православну Церкву, приймаються за відомим чином, точно прописаним у требнику, але хрещення їх визнається, і тому таких не хрестять знову.

В даному Апостольському правилі важливо те, що окрім наведеної вище підстави до виверження єпископа або пресвітера, який повторив правильно звершене хрещення або визнав правильним неправдиве хрещення, такою підставою вважається й те, що ці духовні особи не розрізняють справжніх та неправдивих священиків. Щоб судити про те, чи має священство тієї або іншої іновірної спільноти вважатися законним і, відтак, визнаватися або не визнаватися з боку Православної Церкви, необхідно переконатися головним чином у тому, чи відступає певна іновірна [християнська] спільнота від Православної Церкви тільки в деяких окремих пунктах віри і в деяких своїх окремих обрядах, чи вона грішить проти основних істин Церкви і має викривлене вчення як у питаннях догматів, так і у питаннях церковної дисципліни; в останньому випадку [тобто, коли порушуються основні догмати віри] священство такої спільноти не може визнаватися Православною Церквою. Далі, потрібно брати до уваги чи дивиться дана релігійна спільнота на священство, як на божественне встановлення та ієрархічну владу, як на владу, яка походить від божественного права, або вона сприймає священство, як служіння, що отримується подібно до всякої іншої мирської служби без участі божественної благодаті і потрібної тільки для того, щоб зберегти певний порядок при виконанні яких-небудь релігійних обов’язків. В останньому випадку немає істинного священства, тому воно і не може визнаватися Церквою.

Зрештою, так як основу законного священства становить неперервне преємство ієрархічної влади від Апостолів і до нашого часу, то в судженні про іновірне священство необхідно звертати особливу увагу на те, збережена в даній релігійній спільноті це апостольське преємство чи ні. Священство релігійних спільнот, яке зберегло це неперервне преємство, вважається, не дивлячись на існуючі в них різні думки (догматичні відхилення), канонічно правильним, якщо тільки у решті вони не торкаються самих основ християнської віри та сутності й сили таїнств; якщо ж ця апостольське преємство перерване в тій чи іншій релігійній спільноті, яка, відділившись від церковного спілкування, має свою особливу ієрархію, незалежно від апостольського преємства, то священство подібної спільноти не може бути визнане канонічно правильним».

Київський Патріархат незмінно сповідує всі догмати Православної Церкви та звершує всі таїнства відповідно до її настанов. У Київському Патріархаті не проповідується єресь, а ієрархія, через хіротонії Патріарха Філарета і митрополита Якова (Панчука), а також митрополита Андрія (Горака), має законне апостольське преємство. Тому у Московського Патріархату немає жодних підстав не визнавати не тільки хрещення, звершені у Київському Патріархаті, але й благодатність і законність єпископату та духовенства Київського Патріархату.

68 Апостольське правило: «Якщо хто єпископ, або пресвітер, або диякон, прийме від кого-небудь друге рукоположення: нехай буде вивержений від священного чина, і він і той, хто рукоположив: тільки якщо достеменно відомо буде, що від єретиків має рукоположення. Тому що хрещеним або рукоположеним від таких, ні вірними, ні служителями Церкви бути неможливо».

Пояснюючи це правило єп. Никодим пише: «Безумовно заборонено повторювати над ким-небудь рукоположення в один і той самий ієрархічний ступінь, якщо перше рукоположення було правильним. Правило допускає виключення тільки в тому випадку, якщо рукоположення було звершене єретичним єпископом і в силу цього є недійсним». Умови, які дозволяють вважати рукоположення правильним ті самі, що і викладені в тлумаченні на попереднє правило. Єпископи Київського Патріархату – не єретики, тому завершувані ними хіротонії мають визнаватися. Ті архієреї Московського Патріархату, які звершують «повторні» беззаконні хіротонії над рукоположеними в Київському Патріархаті, згідно 68 Апостольського правила мають бути позбавлені сану, як хулителі Святого Духа. Так само, як і ті, хто зважуються на подібні «повторні хіротонії».

ІІ Вселенського собору правило 7 свідчить, що одних з єретиків – тих, які меншою мірою спотворювали основні догмати Церкви, наприклад, аріан, – приймали через миропомазання. А тих єретиків, які спотворювали самі основи християнських догматів, наприклад гностиків, - хрестили, як язичників. Такої ж практики вчить і 7 правило Лаодікійського собору. VI Вселенського собору правило 95 також вказує, що послідовників єресей, засуджених III Вселенським собором (несторіанства) і IV Вселенським собором (монофізитства) приймають до Церкви лише через покаяння.

Таїнства не визнаються дійсними, якщо вони звершені у єретиків (68 Ап. правило; 7 правило II Вс. соб.; 95 правило VI Вс. соб.; 1 правило св. Василія Великого). Одночасно і у ставленні до прийняття у Церкву єретиків є розбіжності: одні приймаються через письмове зречення від єресі, покаяння й миропомазання, інші ж - через хрещення, як язичники. Слід відзначити, що єретики, проти яких збиралися Вселенські собори - аріани (Перший), македоніани (Другий), несторіани (Третій), монофізити (Четвертий) - приймаються через письмове зречення від єресі й покаяння (або миропомазання та покаяння). Те ж стосується єретиків, які згадуються в 7 правилі Лаодикійського собору. Звідси маємо висновок, що канони Вселенських соборів визнають навіть хрещення єретиків.

За формальними ознаками можна розрізнити, яких єретиків приймалося хрещення, а яких ні. Не приймалося хрещення тих, хто істотно спотворював догмат про Божество та Святу Трійцю: маніхеїв, різних гностиків і т. ін. До тих єретиків, вчення яких спотворювало православне вчення про Ісуса Христа, як істинного Бога й істинну Людину, – робилося полегшення.

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини