Журнали засідання Священного Синоду 27 липня 2011 р.

27 липня 2011 р. під головуванням Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відбулося засідання Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату.

 

ЖУРНАЛ № 22*
ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

від 27 липня 2011 року під головуванням Святійшого Патріарха
Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА

СЛУХАЛИ:

Доповідь преосвященного Димитрія, митрополита Львівського і Сокальського, голови Синодальної комісії з канонізації, щодо встановлення дня загальноцерковного спільного шанування пам’яті новомучеників та сповідників, які в Україні та в інших землях у ХХ столітті за Христа і православну віру постраждали.

ДОВІДКА:

ХХ століття було позначене для Православної Церкви – як в Україні, так і в багатьох інших країнах, – кількома хвилями жорстоких гонінь, метою яких було знищення Церкви та відвернення її чад від православної віри. Найбільшу жорстокість щодо Церкви виявляли войовничі безбожники, які, подібно до давньоримських язичників, спиралися на підтримку та силу державної влади. Ці войовничі безбожники відкрито хулили Бога і Його Святу Церкву, звершували щодо Церкви акти насильства: оскверняли і руйнували храми, нищили святині, в тому числі святі мощі та ікони, переслідували вірних чад Церкви – архіпастирів, пастирів, ченців та мирян – за сповідання православної віри, піддаючи їх залякуванням, утискам, обмеженням у громадянських правах, арештам, тортурам, ув’язненню, засланням та навіть позбавляючи їх життя.

Такі гоніння на Церкву здійснювалися у ХХ столітті під час панування войовничої безбожницької влади в Україні і на території інших республік колишнього Радянського Союзу, а також у державах так званого «соціалістичного табору».

Жертвами гонінь стали багато тисяч архіпастирів, пастирів, ченців та мирян – вірних чад Православної Церкви. Одні з них мученицьки завершили земне життя, зберігши аж до смерті непохитну вірність Богові та Його Святій Церкві, православному сповіданню та благочестю. Інші хоча і не зазнали смерті, але також перетерпіли різні страждання та муки за безбоязне і тверде сповідання православної християнської віри.

Окрім цього від гонінь за непохитну належність до Православної Церкви також постраждали її вірні чада у інших країнах, де боротьба з православ’ям була обумовлена не прагненням розповсюдити войовниче безбожництво, а іншими політичними, ідеологічними, національно-шовіністичними та релігійно-фанатичними гаслами, зокрема у Речі Посполитій в період перед ІІ Світовою війною та на окупованих німецько-фашистськими військами територіях.

Разом з тим, як свідчать численні матеріали архівів та спогади очевидців, серед православних християн, поруч зі сповідниками та мучениками були й такі, які зрікалися служіння Православній Церкві, священного сану і самої віри, зводили наклепи на одновірців, чим допомагали гонителям. Так було і в часи давніх гонінь від язичників чи іновірців, коли поряд зі стійкими у вірі виявлялися і слабкі, які відпадали від Христової Церкви.

Однак слід враховувати, що войовничі безбожники нерідко фальшували матеріали слідства і судових розглядів. Також не слід відкидати і можливість покаяння, коли перед загибеллю той, хто раніше зрікся віри чи допомагав у гоніннях, міг знову через розкаяння бути прийнятий Господом до Своєї Церкви, приклади чого ми бачимо у Житіях Святих.

Вивчивши за дорученням Священного Синоду (Журнал № 35 засідання від 13 грудня 2010 р.) питання, Синодальна комісія з канонізації запропонувала встановити спільний день шанування новомучеників та сповідників, що у ХХ столітті постраждали за віру, – у другу неділю після П’ятидесятниці, коли Православна Церква вшановує Всіх святих, що в землі Українській просяяли. Імена ж усіх їх знає Господь.

УХВАЛИЛИ:

1. Священний Синод у розширеному складі за участю єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату

– визнаючи та засвідчуючи християнський подвиг і святість новомучеників та сповідників, які в Україні та в інших землях у ХХ столітті за Христа і православну віру від войовничих безбожників та інших гонителів постраждали;
– враховуючи велику кількість постраждалих від гонінь, давність часу, неможливість в повній мірі та однозначно встановити конкретні обставини подій минулого;
– наслідуючи практику Древньої Церкви, яка нерідко встановлювала загальне шанування багатьох мучеників і сповідників, що в один час звершили спільно подвиг за віру;
– беручи до уваги шанування новомучеників та сповідників ХХ століття як віруючим українським народом, так і прославлення їх багатьма Помісними Церквами, що робить необхідним встановлення єдиного дня шанування їх і в Українській Церкві –

визнає за належне прославити в лику святих усіх новомучеників та сповідників, які в Україні та в інших землях у ХХ столітті за Христа і православну віру постраждали.

2. Вважати, що до числа прославлених новомучеників та сповідників ХХ століття належать усі, хто в цей час в різний спосіб постраждав від гонінь, але залишився вірним Єдиній Святій Соборній і Апостольській Церкві, православному віросповіданню та благочестю, – поіменно ж їх усіх знає Господь. До новомучеників належать ті, хто внаслідок гоніння був вбитий чи помер від дій гонителів, до сповідників – ті, хто у гоніннях та стражданнях безбоязно свідчив свою віру і Господом був збережений від загибелі.

3. Встановити у другу неділю після П’ятидесятниці, коли Церква прославляє Всіх святих, що в землі Українській просяяли, день загальноцерковного шанування – пам’ять Новомучеників та сповідників, які в Україні та в інших землях у ХХ столітті за Христа і православну віру постраждали.

4. У богослужбовому шануванні новомучеників та сповідників ХХ століття використовувати ікони Всіх святих землі Української та Всіх святих, що відвіку Богу угодили. Підготувати для внесення у чин богослужіння на честь Всіх святих землі Української богослужбові тексти на прославлення святих новомучеників та сповідників ХХ століття.

Молитвами Новомучеників та сповідників нехай Всемилостивий Господь укріпить у випробуваннях Свою Святу Церкву та утвердить православну віру православних християн повік віків!

ЖУРНАЛ № 23

СЛУХАЛИ:

Доповідь Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про проведення в УПЦ (Московського Патріархату) 8 липня 2011 р. Собору та пов’язані з цим події.

ДОВІДКА:

8 липня 2011 р. УПЦ (Московського Патріархату) було проведено свій Собор. Цій події передувала інформаційна кампанія, під час якої пов’язані з Московською патріархією офіційні та неофіційні особи звинувачували митрополита Володимира (Сабодана) та його оточення у бажанні «розколоти Московський Патріархат», «рухати УПЦ в напрямку автокефалії», тощо. Однією з вимог критиків Собору була відмова від затвердження Статуту УПЦ (МП) та його негайного введення в дію. Критики наполягали на тому, що зміни до Статуту УПЦ (МП) можуть набути чинності лише після їх затвердження Патріархом Московським, що фактично порушує право УПЦ (МП) на самостійність і незалежність в управлінні.

Напередодні Собору та під час його проведення група архієреїв УПЦ (МП) на чолі з Одеським митрополитом Агафангелом також чинила дії, спрямовані на урізання прав незалежності та самостійності в управлінні, якими УПЦ (МП) користується у складі РПЦ.
В день проведення Собору УПЦ (МП) до його учасників звернувся з листом Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Текст листа був переданий до організаційного комітету та оприлюднений через ЗМІ.

УХВАЛИЛИ:

1. Підтримати звернення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до архіпастирів, духовенства та мирянам УПЦ (МП), які зібралися на свій Собор у м. Києві 8 липня 2011 р., як таке, що повною мірою відображає позицію УПЦ Київського Патріархату.

2. Засудити втручання Московської патріархії як безпосередньо, так і через пов’язаних з нею осіб, у життя УПЦ (МП) з метою фактичного скасування прав самостійності та незалежності, якими УПЦ (МП) користується на підставі соборних рішень РПЦ. Визнати це втручання ще одним наочним доказом того, що Московська патріархія не зацікавлена у подоланні церковного розділення в Україні, а навпаки – своїми діями приводить до нових протистоянь та розділень.

3. Констатувати, що пов’язані із Собором УПЦ (МП) 8 липня 2011 р. події ще раз наочно підтвердили, що єдиним шляхом подолання церковного розділення в Україні є діалог, метою якого має бути утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви, об’єднаної навколо Київського престолу. Київський Патріархат готовий до такого діалогу та очікує від УПЦ (МП) конструктивних дій в цьому напрямку. Одним із наріжних каменів для діалогу є не реалізовані повною мірою, але чинні рішення Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. про автокефалію УПЦ.

4. Прийняти Звернення до митрополита Володимира (Сабодана), архіпастирів, духовенства та вірних УПЦ (МП).

ЖУРНАЛ № 24

СЛУХАЛИ:

Повідомлення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про перебування в Україні Святійшого і Блаженнійшого Ілії ІІ, Католікоса-Патріарха всієї Грузії, Архієпископа Мцхетського і Тбіліського, Митрополита Піцундського і Сухумо-Абхазського та супроводжуючих його осіб.

УХВАЛИЛИ:

1. Вітати перебування в Україні Святійшого і Блаженнійшого Ілії ІІ, Католікоса-Патріарха всієї Грузії, Архієпископа Мцхетського і Тбіліського, Митрополита Піцундського і Сухумо-Абхазського та висловити сподівання на те, що його візит сприятиме кращому розумінню братньою Грузинською Православною Церквою проблем, з якими стикається у своєму бутті Православна Церква в Україні.

2. З нагоди перебування Святійшого і Блаженнійшого Католікоса-Патріарха всієї Грузії Ілії ІІ в Україні ще раз підтвердити незмінність позиції Київського Патріархату, який повністю підтримує територіальну цілісність Грузії та, відповідно, канонічну юрисдикцію Грузинської Православної Церкви на всій території держави, включно з тимчасово окупованими територіями Абхазії та Цхінвальського регіону.

Українська Православна Церква Київського Патріархату засуджує підтримку, яку Московська патріархія фактично вже багато років надає незаконним церковним структурам, утвореним на окупованих територіях Грузії. Вважаємо цей широковідомий і беззаперечний факт ще одним свідченням того, що нинішнє керівництво Московського Патріархату у міжцерковних відносинах діє нещиро, прикриваючи канонами свої політичні інтереси та порушуючи канони там, де це на його думку вигідно.

3. У особі Предстоятеля ГПЦ висловити подяку Грузинській Церкві за незмінно теплий прийом, який знаходять паломники з України у православній Грузії.

4. Просити Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета від імені Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату звернутися з листом відповідного змісту до Святійшого і Блаженнійшого Ілії ІІ, Католікоса-Патріарха всієї Грузії, Архієпископа Мцхетського і Тбіліського, Митрополита Піцундського і Сухумо-Абхазського.

ЖУРНАЛ № 25

СЛУХАЛИ:

Прохання преосвященного єпископа Михаїла (Бондарчука), колишнього Полтавського і Кременчуцького, про прийняття його до Української Православної Церкви Київського Патріархату наступного змісту:

«Ваша Святосте, прошу Вас прийняти мене до кліру УПЦ КП.

Розумію, що мій вчинок, здійснений мною у 2006 р., коли я покинув довірену мені Пастиреначальником Христом паству і взагалі покинув клір УПЦ КП, є гріховним і недостойним архієрейського сану. Але за ці роки, що я перебував поза церковною огорожею УПЦ КП, я усвідомив пагубність свого вчинку і щиро розкаююсь в ньому.

І як ті учні, що покинули Христа в час гонінь, так і я покинув свою Святу Церкву в час випробувань. Але і як ап. Петро, який розкаявся за те що зрадив свого Пастиря, так і я каюся і прошу Вас, Ваша Святосте, простити мені мій недостойний вчинок і дати можливість і далі працювати на ниві Божій і під Вашою батьківською опікою на розбудову УПЦ КП, тим самим приносячи добрі плоди християнського покаяння під благодатним омофором нашого святого Київського Патріархату.

Із сподіванням на Вашу святительську милість
Вашої Святості смиренний послушник

єпископ Михаїл (Бондарчук)»

ДОВІДКА:

Будучи призначеним керуючим Полтавською єпархією, преосвященний єпископ Михаїл (Бондарчук) у січні 2006 р. відмовився від керування нею без поважних причин. Рішенням Священного Синоду (Журнал № 5 засідання від 28 лютого 2006 р.) преосвященний єпископ Михаїл (Бондарчук) був звільнений від керування єпархією. Після цього він перейшов до складу УАПЦ, де і перебував до останнього часу.

УХВАЛИЛИ:

Враховуючи висловлене єпископом Михаїлом (Бондарчуком), колишнім Полтавським і Кременчуцьким, розкаяння у своєму вчинку та пам’ятаючи заповідь Господню прощати брата, який кається (див. Лк. 17:3-4), – прийняти преосвященного єпископа Михаїла (Бондарчука) до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату.

ЖУРНАЛ № 26

СЛУХАЛИ:

Прохання преосвященного Євсевія, митрополита Рівненського і Острозького, про призначення йому вікарного архієрея.

УХВАЛИЛИ:

Призначити преосвященного Михаїла (Бондарчука) єпископом Дубенським, вікарієм Рівненської єпархії.

ЖУРНАЛ № 27

СЛУХАЛИ:

Доповідь Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про стан справ у Луганській єпархії.

УХВАЛИЛИ:

Доручити тимчасове керування Луганською єпархією преосвященному Мефодію (Срібняку), єпископу Сумському і Охтирському.

ЖУРНАЛ № 28

СЛУХАЛИ:

Прохання преосвященного Мефодія, єпископа Сумського і Охтирського, про призначення йому вікарного архієрея – у зв’язку зі збільшенням обсягів праці, пов’язаних з керуванням Луганською єпархією, яка знаходиться на значній відстані від Сумської єпархії.

УХВАЛИЛИ:

Призначити єпископом Конотопським, вікарієм Сумської єпархії ігумена Афанасія (Яворського), клірика Сумської єпархії, після його архієрейської хіротонії у м. Києві.

ЖУРНАЛ № 29

СЛУХАЛИ:

Доповідь Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про відзначення 20-ліття Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р., який прийняв рішення про автокефалію Української Церкви, та 90-ліття утворення УАПЦ на Всеукраїнському церковному соборі 1921 р.

ДОВІДКА:

1-3 листопада 1991 р. у Києво-Печерській лаврі під головуванням Предстоятеля УПЦ Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Філарета (нині – Святійшого Патріарха) відбувся Собор Української Православної Церкви, який одноголосно підтримав необхідність для УПЦ автокефалії. Рішення Собору були підтримані всіма делегатами – архієреями та представниками монастирів, духовних шкіл, духовенства і мирян усіх єпархій УПЦ. На підставі цих соборних рішень, як вияву волі Української Церкви бути автокефальною, Блаженнійший Митрополит Філарет діяв у 1991 – 1992-му та подальших роках, відстоюючи права УПЦ, за що був неканонічно підданий покаранням з боку Священноначалія Московського Патріархату.

Рішення Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. про автокефалію УПЦ є однією з беззаперечних канонічних підстав для утворення в Україні єдиної Помісної Церкви та подолання розділення, викликаного грубим порушенням соборних рішень учасниками так званого Харківського собору 1992 р.

У жовтні 2011 р. також сповнюється 90 років від часу проведення Всеукраїнського церковного собору, на якому була утворена Українська Автокефальна Православна Церква. Головним діянням цього собору було проголошення і ствердження необхідності автокефального устрою Православної Церкви в Україні, а також визнання недійсним акту приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату в 1685-86 рр.

УХВАЛИЛИ:

1. З нагоди 20-ліття Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р., який прийняв рішення про автокефалію Української Церкви, та 90-ліття утворення УАПЦ на Всеукраїнському церковному соборі 1921 р. провести 21-22 жовтня 2011 р. в м. Києві загальноцерковні урочистості, зокрема – наукову богословсько-історичну конференцію та соборне богослужіння.

2. З метою підготовки урочистостей утворити організаційний комітет у складі:

– єпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній, ректор Київської православної богословської академії – голова оргкомітету;
– єпископ Богуславський Євстратій, голова Інформаційного управління Київської Патріархії;
– єпископ Вишгородський Агапіт, керуючий справами Київської Патріархії;
– протоієрей Олександр Трофимлюк, проректор КПБА;
– доктор богослів’я Дмитро Власович Степовик, професор КПБА;
– кандидат історичних наук Ірина Миколаївна Преловська, доцент КПБА;
– протоієрей Віталій Клос, секретар Вченої ради КПБА.

ЖУРНАЛ № 30

СЛУХАЛИ:

Прохання Преосвященного Нестора, єпископа Тернопільського і Бучацького про відкриття чоловічого монастиря cв. преподобного Амфілохія Почаївського Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Мала Іловиця Шумського району Тернопільської області.

УХВАЛИЛИ:

Благословити відкриття чоловічого монастиря св. преподобного Амфілохія Почаївського Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в с. Мала Іловиця Шумського району Тернопільської області.

ЖУРНАЛ № 31

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про Рівненську Духовну Семінарію.

УХВАЛИЛИ:

1. Звільнити архімандрита Олексія (Мензатюка) з посади ректора Рівненської Духовної Семінарії, подякувавши за понесені труди.

2. Доручити преосвященному Євсевію, митрополиту Рівненському і Острозькому, призначати тимчасово виконуючого обов’язки ректора Рівненської Духовної Семінарії.

ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ

МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ

 МИТРОПОЛИТ РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ЄВСЕВІЙ

АРХІЄПИСКОП МИКОЛАЇВСЬКИЙ І БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

АРХІЄПИСКОП БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ ІОАСАФ

АРХІЄПИСКОП ДОНЕЦЬКИЙ І МАРІУПОЛЬСЬКИЙ СЕРГІЙ

АРХІЄПИСКОП ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ АНТОНІЙ

ЄПИСКОП ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БОРИСПІЛЬСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ

ЄПИСКОП ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ І БУЧАЦЬКИЙ НЕСТОР

ЄПИСКОП ПОЛТАВСЬКИЙ І КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ФЕДІР

___

* - примітка: Журнал № 22 підписаний усіма архієреями УПЦ Київського Патріархату

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини