Журнали засідання Священного Синоду 27 липня 2015 р.
01

27 липня 2015 року під головуванням Святійшого Патріарха Філарета відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату.

ЖУРНАЛ № 23

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ

від 27 липня 2015 року під головуванням
Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА

СЛУХАЛИ:

Повідомлення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета про поїздку з 29 червня по 3 липня 2015 р. до м. Берліна (Німеччина) на запрошення Фонду Конрада Аденауера у складі делегації Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.

ДОВІДКА:

На запрошення Фонду Конрада Аденауера (ФКА) у складі делегації Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій з 29 червня по 3 липня 2015 р. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет перебував у м. Берлін (Німеччина). Патріарха супроводжував Преосвященний Євстратій, архієпископ Чернігівський і Ніжинський.

29 червня 2015 р. у аеропорту м. Берліна делегацію зустріла керівник представництва ФКА в Києві пані Габріеле Бауманн.

Того ж дня відбулася зустріч з Президентом Фонду доктором Гансом-Гертом Петерінгом, екс-президентом Європарламенту. Також були присутні відповідальні працівники Фонду.

30 червня зранку в приміщенні Академії Фонду відбулася зустріч з доктором Карліс Абмаєр, координатором з питань релігії ФКА. Наступною була зустріч з членами групи Першомученика Стефана фракції ХДС/ХСС Німецького Бундестагу. Метою створення групи, до якої входять близько 80 парламентарів, є боротьба з переслідуваннями віруючих, в першу чергу – захист християн від гонінь.

Після зустрічі для делегації відбулася автобусна екскурсія визначними місцями Берліна.

Ввечері у приміщенні Бундестагу делегацію прийняв Уповноважений у справах Церков і релігій фракції ХДС/ХСС в парламенті доктор Франц-Йозеф Юнг – екс-міністр уряду ФРН.

1 липня зранку члени делегації зустрілися з доктором Дірком Крьогелем, заступником уповноваженого з питань Церков, релігійних і світоглядних організацій Канцелярії сенату м. Берлін.

Під час наступної зустрічі, яка відбулася у відомстві Федерального Канцлера з начальником Управління зовнішньої політики, політики безпеки та розвитку Крістофом Хойсгеном і його помічниками, йшлося про нинішню ситуацію в Україні, російську агресію, участь релігійної спільноти України у встановленні миру та подоланні наслідків конфлікту. Пан Хойсген передав від канцлера Ангели Меркель вітання главам і представникам Церков і релігійних організацій України – учасникам делегації ВРЦіРО, відзначивши важливість їхнього візиту. Він підкреслив, що Німеччина і надалі твердо триматиметься позиції щодо незаконності анексії Росією Криму та наполягатиме на повному виконанні духу і тексту Мінської угоди.

Також цього дня відбулися зустрічі у Католицькому офісі із заступником його керівника пані Катариною Єштедт та у офісі Євангелічної Церкви Німеччини з уповноваженим Ради ЄЦН доктором Мартіном Дуцманом.

2 липня зранку відбулася зустріч з радником-посланником Посольства України у ФРН паном Василем Химинцем, який передав вітання від Посла України та розповів про діяльність Посольства.

Після цього у широкому колі представників державних інституцій Німеччини, експертів, кореспондентів провідних видань в приміщенні Академії Фонду Конрада Аденауера відбулася конференція «Релігійні громади в Україні та конфлікт на сході країни». Під час конференції протягом близько трьох годин її учасники мали можливість почути позиці всіх членів української делегації та відповіді на свої питання.

Після обіду делегація ВРЦіРО відвідала Мечеть мучеників та культурний центр при ній, де зустрілася з керівником місцевої релігійної громади паном Ендером Цетіном.

Останньою цього дня була зустріч з монсеньйором Йоахимом Зимоном, керуючим військовим деканом, Уповноваженим Офісу Католицької Церкви при підрозділах Бундесверу (армії Німеччини).

3 липня за сніданком члени делегації зустрілися з рабином Даніелем Альтером, представником Єврейської громади Берліну, який розповів про історію громади, її сучасний стан, а також про подолання антисемітизму і налагодження міжконфесійної співпраці.

Того ж дня делегація Ради відбула літаком до Києва.

УХВАЛИЛИ:

1. Повідомлення взяти до відома, подякувавши Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за понесені труди.

2. Від імені Української Православної Церкви Київського Патріархату висловити сердечну вдячність німецькому християнсько-демократичному Фонду Конрада Аденауера, його представництву в Україні на чолі з пані Габріеле Бауманн, координатору Анні Портновій, перекладачам Юрію Сільвестрову та Віталію Климченку за чудову організацію і проведення візиту.

ЖУРНАЛ № 24

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про позицію Церкви у деяких питаннях внесення змін до Конституції України.

ДОВІДКА:

В Україні триває процес внесення змін до Конституції, відповідною комісією опрацьовуються пропозиції щодо реформування Основного Закону держави.

У зв’язку з цим Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій опрацювала та надіслала до Конституційної Комісії свої пропозиції до ряду статей Конституції, зокрема тих, які регулюють право на свободу совісті та віросповідання, право на життя та деякі інші.

Робочими групами Конституційної Комісії напрацьований попередній варіант нової редакції Основного закону, в якому окремі пропозиції Церков і релігійних організацій враховані лише частково, а у деяких статтях Конституції запропоновані нововведення, які викликають занепокоєння і заперечення. Зокрема пропонується вилучити положення про шлюб, як союз чоловіка і жінки, а також ввести поняття «дискримінації за генетичними характеристиками».

У зв’язку з цим Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій через листи за підписом чергового Головуючого звернулася з роз’ясненням своєї позиції.

УХВАЛИЛИ:

1. Підтримати позицію Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій у питаннях внесення змін до Конституції України.

2. Звернутися до Конституційної Комісії, Президента України та Верховної Ради України з проханням не допустити внесення до Основного Закону держави формулювань, що містять у собі серйозні загрози для інституту сім’ї в Україні, традиційних для українського суспільства взаємовідносин подружжя як союзу чоловіка та жінки, а також створюють підгрунтя для легалізації неприйнятних для морального здоров’я та природного розвитку суспільства «одностатевих партнерств» (статті 27 і 35 проекту). Ці пропозиції загрожують штовхнути Українську державу в прірву гріха аморальності, руйнації сім’ї як базового інституту суспільства та популяризації неприродних для людської особистості стосунків між особами однієї статі.

Така позиція Церкви відповідає ухваленій Помісним Собором 27 червня 2013 р. Декларації «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму), його пропаганди у суспільстві і так званих одностатевих шлюбів», де, зокрема, сказано:

«Церква стривожена спробами прийняти в українському парламенті закон, який би забороняв так звану дискримінацію за «сексуальною орієнтацією», та закликає парламентарів утриматися від схвалення подібних законодавчих ініціатив.

Основних причин для цієї тривоги дві:

Найперше, такий закон стає лише початковим кроком до встановлення в Україні «одностатевих шлюбів», як це вже сталося в інших країнах. За даними соціологічних опитувань, 95% жителів України виступають проти такого законодавства.

По-друге, таке законодавство веде до переслідування, в тому числі кримінального, тих, хто публічно критикує гомосексуалізм. Доказом цього є історія прийняття та застосування подібних законів у інших країнах, коли під виглядом «захисту прав гомосексуалістів» порушуються фундаментальні права людини: право на свободу совісті і на свободу слова. По суті таке законодавство дає в руки меншості інструменти для дискримінації більшості та гонінь на Церкву через її переконання.

Слід підкреслити, що ані в міжнародних загальнообов’язкових документах, ані у спільних законах Європейського Союзу немає норм, які би зобов’язували Україну ухвалювати подібний закон».

ЖУРНАЛ № 25

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про Преосвященного єпископа Володимира (Шлапака).

ДОВІДКА:

Згідно поданого прохання Преосвященний єпископ Володимир (Шлапак), який з 23 квітня 2015 р. перебував поза будь-якою православною юрисдикцією, був прийнятий до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату та призначений настоятелем парафій святої рівноапостольної Марії Магдалини м. Житомира та Почаївської ікони Божої Матері смт Черняхів Житомирської області (Журнал засідання Священного Синоду №8 від 12 травня 2015 р.)

Однак від часу ухвалення Синодального рішення Преосвященний єпископ Володимир (Шлапак) його фактично не виконав.

УХВАЛИЛИ:

Констатувати, що Преосвященний єпископ Володимир (Шлапак) протягом понад двох місяців не виконав рішення Священного Синоду про прийняття його до складу Української Православної Церкви Київського Патріархату.

У зв’язку з цим виключити Преосвященного єпископа Володимира (Шлапака) з числа єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату.

ЖУРНАЛ № 26

СЛУХАЛИ:

Доповідь Преосвященного Димитрія, митрополита Львівського і Сокальського, Голови комісії для діалогу з УАПЦ, про хід діалогу щодо об’єднання.

ДОВІДКА:

На виконання домовленостей, досягнутих 8 червня 2015 р. на спільному засіданні Комісій для діалогу про об’єднання між Київським Патріархатом і УАПЦ, Священний Синод УПЦ КП на засіданні 18 червня 2015 р. погодив усі спільно напрацьовані пропозиції, затвердив Підсумкове рішення Комісій і скликав на 14 вересня 2015 р. Об’єднавчий Помісний Собор.

9 липня 2015 р. у приміщенні Канцелярії УАПЦ відбулося друге спільне засідання комісій для ведення діалогу між Київським Патріархатом і УАПЦ. На засіданні були приступні спостерігачі від Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія – Преосвященний єпископ Іларіон і Преосвященний єпископ Даниїл.

Під час спільного засідання його учасники були ознайомлені з рішенням Архієрейського Собору УАПЦ від 9 липня 2015 р., яким відкидалися попередні спільно досягнуті 8 червня 2015 р. і зафіксовані у Підсумковому рішенні домовленості щодо об’єднання,

Протягом подальших переговорів на основі Підсумкового рішення від 8 червня були напрацьовані компромісні пропозиції, які були передані на розгляд Архієрейського Собору УАПЦ.

Архієреї УАПЦ знову одноголосно відхилили всі пропозиції, про що був наданий Протокол засідання Архієрейського Собору №125 від 9 липня 2015 р.

Після цього членами Комісії Київського Патріархату і спостерігачами від Вселенського Патріарха було констатовано, що у зв’язку з відкиненням єпископатом УАПЦ всіх попередніх домовленостей та компромісних пропозицій подальші переговори не мають сенсу і спільне засідання було завершене.

УХВАЛИЛИ:

1. Взяти до відома доповідь Преосвященного Димитрія, митрополита Львівського і Сокальського, Голови комісії для діалогу з УАПЦ, схваливши позицію Комісії та подякувавши її учасникам за понесені труди.

Висловити вдячність Його Всесвятості Варфоломію, Архієпископу Константинополя – Нового Риму і Вселенському Патріарху та Константинопольській Матері-Церкві, а також Українським Православним Церквам у Діаспорі, за надіслання спостерігачів та понесені ними труди у справі діалогу.

2. Визнати, що через повне порушення попередніх домовленостей з вини єпископату УАПЦ вп’яте за останні 20 років був зірваний діалог про об’єднання. Цим засвідчується, що попри неправдиві заяви про бажання єдності, насправді єпископат УАПЦ не бажає об’єднання і робить все можливе для того, щоби воно не відбулося.

3. Констатувати, що Українська Православна Церква Київського Патріархату виникла шляхом об’єднання у червні 1992 р. на спільному Соборі Української Автокефальної Православної Церкви під омофором блаженної пам’яті Патріарха Мстислава та Української Православної Церкви під омофором Митрополита (нині Патріарха) Філарета. Тому вона є єдиною справжньою історичною та юридичною спадкоємицею обох цих Церков.

Церква, яка нині носить назву «Українська Автокефальна Православна Церква», є новим утворенням, що виникло під впливом зовнішніх антиукраїнських сил у 1992-93 рр. шляхом самочинного відділення від УПЦ Київського Патріархату кількох єпископів та частини духовенства і мирян. Нинішній єпископат УАПЦ (окрім одного ієрарха) також складається з колишніх єпископів (три) та священиків (решта) УПЦ Київського Патріархату, які полишили Київський Патріархат.

Нинішня УАПЦ має менше 600 реально діючих парафій, зосереджених переважно в Галичині, та за даними соціологічних опитувань має підтримку менше 1,5% населення України.

Ці факти, а також послідовне зривання керівництвом УАПЦ всіх п’яти спроб подолання існуючого розділення, засвідчують безперспективність та безплідність будь-яких подальших спроб ведення діалогу з єпископатом УАПЦ. У зв’язку з цим визнати діалог про об’єднання з УАПЦ завершеним.

4. Визнати, що у зв’язку з відмовою сторони УАПЦ від проведення 14 вересня 2015 р. Об’єднавчого Помісного Собору він став неможливим.

5. Закликати духовенство і віруючих, які належать до УАПЦ, відновити єдність з Київським Патріархатом та разом продовжити розбудову єдиної Помісної Української Православної Церкви.

6. Доручити Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету зробити відповідне звернення з роз’яснення позиції Київського Патріархату з питань об’єднання.

ЖУРНАЛ № 27

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про звернення до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви щодо визнання автокефалії та започаткування з цього приводу діалогу.

УХВАЛИЛИ:

1. Враховуючи що:

– захоплення Московським Патріархатом у 1685 р. влади над Київською Митрополією Константинопольського Патріархату відбулося не за приписами канонічних правил, що підтверджує і Вселенський Патріарх у Томосі Православній Автокефальній Церкві в Польщі (13 листопада 1924 р.), стверджуючи: «Перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви та Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу»;

– у всіх грамотах і документах, які стосуються підпорядкування Московському Патріархату Київської Митрополії, головною причиною цього акту подається політична залежність території Митрополії від Московського царства, а від 1991 р. Україна є незалежною державою, тому ця причина не може вважатися дійсною;

– у зазначеному вище Томосі від 13 листопада 1924 р. згадано про “приписи святих Канонів, які встановлюють, що «устрій церковних справ повинен відповідати політичним і громадським формам» (канон 17 IV Вселенського собору, також VI Вселенського собору канон 38), а також апофегму Фотія, яка звучить: «Прийняти, що права, які торкаються церковних справ, а особливо справ парафій, повинні відповідати політичним і адміністративним перемінам»”, так само і Священний Синод РПЦ у своєму рішенні про визнання автокефалії Грузинської Церкви від 19 листопада 1943 року №12 (Журнал Московської Патріархії № 3 за 1944 р., с. 3) зазначає: «за церковними правилами (Всел. IV, 17 та ін.), церковні кордони повинні слідувати за державними»;

– низка Соборів Української Церкви неодноразово засвідчила, що акти 1685-1686 рр. про підпорядкування Московському Патріархату Київської Митрополії є незаконними, протиправними, пов’язаними з симонією, а тому від самого початку недійсними і такими, що не можуть бути прийняті як законні навіть через довгий час їхнього застосування під тиском мирської влади та зовнішніх обставин;

– у листі Вселенського Патріарха Димитрія до Московського Патріарха Алексія ІІ (1991 р.) вказано, що Константинопольський Патріархат визнає канонічні межі Московського Патріархату так, як вони були встановлені при наданні Московському митрополиту титулу Патріарха, тобто на 1589 р., без Київської Митрополії;

– беручи до уваги зазначені вище обставини та враховуючи пастирські потреби православного віруючого народу в Україні Соборами Української Церкви 1990 р. і 1991 р. одноголосно було визнано, що найкращим способом буття для Української Церкви є автокефалія, тобто повна адміністративна незалежність;

констатувати, що Московський Патріархат не має жодних прав на канонічну владу в історичних землях Київської Митрополії, в тому числі в Україні. Скинувши з себе насильно і підкупом впроваджену незаконну владу Московських Патріархів, Українська Церква не порушила канони, а навпаки – виконала їх.

2. У зв’язку з цим визначити, що наша Церква в жодному разі не може і не повинна розглядатися, як якась частина Московського Патріархату, яка відділилася від нього. Українська Православна Церква Київського Патріархату розглядає себе виключно як спадкоємиця давньої Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, і у цій якості, спираючись на неодноразові рішення Соборів та засвідчену численними соціологічними опитування волю більшості православних жителів України (лише близько 20% православних віруючих відносять себе до Церкви Московського Патріархату), – шукає визнання своєї автокефалії з боку Першопрестольної Матері-Церкви Константинопольської, а через неї – і з боку всіх інших Церков-Сестер.

3. Бажаючи досягнути цього Священний Синод визначає звернутися до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та до Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви з проханням розпочати офіційно засвідчений діалог з нашою Церквою про визнання її автокефалії.

4. Просити Українські Православні Церкви в Діаспорі, які перебувають під омофором Вселенського Патріарха, сприяти у встановленні такого офіційно засвідченого діалогу та досягненні нашою Помісною Українською Православною Церквою визнання автокефалії.

5. Доручити Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету звернутися з відповідними листами до Його Всесвятості Варфоломія, архієпископа Константинополя – Нового Риму і Вселенського Патріарха та до Священного Синоду Константинопольської Матері-Церкви, а також до Українських Православних Церков у Діаспорі, які перебувають під омофором Вселенського Патріарха.

ЖУРНАЛ № 28

СЛУХАЛИ:

Прохання Преосвященного Епіфанія, Патріаршого намісника, митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського, про відродження Межигірського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області та реєстрацію його Статуту.

ДОВІДКА:

Передання пов’язує історію виникнення монастиря у Межигір’ї біля Вишгорода з часами Хрещення Київської Руси-України. Після кількох розорень новий етап буття монастиря розпочався у 1520-х роках.

У часи розквіту Спасо-Преображенський Межигірський монастир (монастир Межигірського Спаса) був одним з найбільш важливих монастирів Київської Митрополії, мав статус ставропігії Константинопольського Патріарха та особливі духовні зв’язки з українським козацтвом і Запорізькою Січчю.

Після руйнування Запорізької Січі у 1786 р. монастир був ліквідований царською владою. Відновлений у 1886 р., але у 1894 р. перетворений на жіночий. У 1920-х роках повторно закритий більшовиками, у 1934-35 рр. зруйнований.

УХВАЛИЛИ:

Благословити відродження у селі Нові Петрівці Вишгородського району Київської області історичного Межигірського Спасо-Преображенського чоловічого монастиря, затвердити його Статут та подати його на реєстрацію до відповідних органів влади.

ЖУРНАЛ № 29

МАЛИ МІРКУВАННЯ:

Про необхідність створення Фонду підтримки військового духовенства, за кошти якого має відбуватися фінансування потреб та утримання служби військового духовенства (капеланів).

УХВАЛИЛИ:

1. Створити Фонд підтримки військового духовенства, за кошти якого будуть утримуватися військові священики (капелани) під час виконання ними обов’язків та фінансуватимуться їхні потреби.

2. Кошти Фонду складатимуться з внесків духовенства Київського Патріархату, добровільних пожертв парафій та єпархій, окремих благодійників та меценатів, інших пожертв.

3. Клопотатися перед державною владою щодо пришвидшення вирішення комплексу питань, пов’язаних зі служінням військових священників.

ЖУРНАЛ № 30

СЛУХАЛИ:

Прохання Преосвященного Варсонофія, єпископа Ужгородського і Закарпатського, про благословення на місцеве шанування у Закарпатській єпархії схіархімандрита Олексія (Кабалюка) та архімандрита Іова (Кундрі), раніше причислених до лику святих Українською Православною Церквою (Московського Патріархату), та встановлення днів їхньої пам’яті.

УХВАЛИЛИ:

Благословити місцеве шанування у Закарпатській єпархії преподобного Олексія Карпатського та преподобного Іова Угольницького.

Дні пам’яті встановити для преподобного Олексія Карпатського 2 грудня (19 листопада ст.ст.), для преподобного Іова Угольницького 28 червня (15 червня ст.ст.).

ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ

МИТРОПОЛИТ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ

МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ

МИТРОПОЛИТ БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ ІОАСАФ

МИТРОПОЛИТ ЧЕРКАСЬКИЙ І ЧИГИРИНСЬКИЙ ІОАН

АРХІЄПИСКОП ДОНЕЦЬКИЙ І МАРІУПОЛЬСЬКИЙ СЕРГІЙ

АРХІЄПИСКОП РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ІЛАРІОН

АРХІЄПИСКОП ЧЕРНІГІВСЬКИЙ І НІЖИНСЬКИЙ ЄВСТРАТІЙ

АРХІЄПИСКОП ДРОГОБИЦЬКИЙ І САМБІРСЬКИЙ ЯКІВ

АРХІЄПИСКОП СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ І КРИМСЬКИЙ КЛІМЕНТ

ЄПИСКОП ОДЕСЬКИЙ І БАЛТСЬКИЙ МАРК

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини