Промова керівника Юридичного відділу Київської Патріархії Неоніли Ткаченко на прес-конференції «Міжнародно-правовий захист релігійного об’єднання Української Православної Церкви Київського Патріархату», яка відбулася у четвер, 25 лютого, у прес-центрі інформаційного агентства “Інтерфакс-Україна”.
Шановні учасники прес-конференції!
Хочу зупинитись на ключових юридичних позиціях захисту Української Православної Церкви Київського Патріархату, які дозволять вам сформувати уявлення про процес, що відбувся у 2018-2019 роках у релігійній сфері.
Згадана структура була створена для подолання існуючого церковного розділення та Утворення автокефальної єдиної Помісної Української Православної Церкви з Патріаршим престолом у місті Києві.
Це завдання визначено Статутом про управління УПЦ КП, та усі юридичні дії, що вчинялись у 2018-2019 роках парафіями, єпархіями, Київською Патріархією мали йому відповідати.
Ті ж юридичні дії, які не відповідали меті статутної діяльності релігійного об’єднання є недопустимими, й апріорі не повинні були бути легалізовані органами державної влади.
Натомість, 15 грудня 2018 року відбувся захід, який ЗМІ та деякими посадовими особами органів державної вдали були названі Помісним Собором УПЦ КП, у результаті чого виник ось цей документ.
Це, так звана, Постанова Помісного Собору УПЦ КП від 15 грудня 2018 року, яку покладено в основу протиправної позиції усіх опонентів Київського Патріархату.
Залишаючи деталі обабіч нашої з вами, обмеженої часом, зустрічі я зверну увагу суспільства лише на 2 аспекти:
1) текст цієї постанови не містить положення про ліквідацію Патріархії (прочитайте уважно: і ви не знайдете слова «ліквідація»)
2) у тексті цього нібито документу наявний пункт про припинення Київської Патріархії, як юридичної особи, після створення та реєстрації статуту Релігійної організації «Митрополія УПЦ».
Станом на 25 лютого 2021 року Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить інформації про таку релігійну організацію, як «Митрополія УПЦ». Саме тому, так зване «припинення» Київської Патріархії із посиланням на це положення цього документу відбутись не могло, а твердження про зворотне є безпідставним.
Натомість, відбулось внесення недостовірних даних до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про стан Київської Патріархії саме як припиненої. Заявляємо, що ні Патріарх Філарет, ні жодна особа, яка була б уповноважена на такі дії Помісним Собором УПЦ КП, не подавала цього документу до спеціально уповноваженого суб’єкту держреєстрації, яким на той час було Міністерство культури України.
Більше того, 20 червня 2019 року ця постанова була скасована, як нелегітимна засновником, з огляду на невідповідність її змісту меті Статутної діяльності УПЦ КП, та положенням Конституції України, зокрема її ст.35 (право на свободу совісті та віросповідання).
22 червня 2019 року постанова про скасування процесів припинення Київської Патріархії була надіслана суб’єкту держреєстрації для виконання реєстраційних дій, відповідно до положень Закону. Але рішення засновника від 20 червня 2019 року, що обумовлює правоздатність УПЦ КП та Київської Патріархії, було проігноровано.
Натомість, від неповноважного суб’єкта іншої релігійної організації, яка набула назви Православної Церкви України, були прийняті інші документи, які стосувалися Київської Патріархії, у результаті чого, розпочалась процедура припинення. Іншими словами, одна юридична особа подала документи про припинення іншої, заявивши про себе як про «ліквідатора».
Такі дії прямо заборонені законом та передбачають правову відповідальність за їх вчинення.
Зауважую, що для державної реєстрації неповноважними суб’єктами було подано копії згаданої вище постанови, без нотаріального посвідчення підписів, і, що найголовніше, після її скасування засновником.
Державний реєстратор Мінкульту Богдан Северенчук, вчинив реєстраційні дії про припинення Київської Патріархії не маючи для цього ні правових, ні фактичних підстав, та вніс недостовірну інформацію про це до ЄДР. В судах усіх юрисдикцій саме ця інформація використовується суддями для недопущення до самозахисту Київської Патріархії, що і обумовило звернення до Євросуду з прав людини.
Наголошую, що жодна із судових юрисдикцій: ні адміністративна, ні господарська, ні цивільна не допустили до правосуддя Патріархію, посилаючись на інформацію держреєстру. При цьому, усі суди в позовах інформувалися про недостовірність цієї інформації, її суперечності в різних розділах реєстру.
Наприклад: у розділі відносно керівника і підписанта зазначалось про перехід повноважень керівника і підписанта від Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до «ліквідатора». У той же час, сам факт ліквідації заперечується Мінкультом, і видається, як припинення шляхом реорганізації. Виникає питання: якщо відбулась реорганізація, то як в реєстрі може існувати інформація про ліквідатора. Адже при реорганізації створюється комісія із реорганізації, а не ліквідаційна комісія. І саме вона у повному складі приймає повноваження по приєднанню, але жодним чином не керівника і підписанта.
Усі ці юридичні колізії в реєстрі добре відомі суддям, до яких потрапляли позови Київської Патріархії. Але жодним чином не враховувались ними для ухвалення рішень. Більше того: троє суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, яких я зараз назву, усвідомлюючи усі ризики втрати майна церквою після зняття заборон на реєстраційні дії, винесли ухвали про скасування заходів забезпечення позовів, чим надали практичну можливість ПЦУ привласнити правосуб’єктність Київського Патріархату, його майно і навіть назву. При цьому, діяли з умислом на те, щоб навіть фізично Київська Патріархія не була представлена в засіданні.
Я проголошую ці прізвища для історії Української юриспруденції. Це: Анатолій Степанюк, Оксана Епель та Людмила Губська. Саме вони, 11 листопада 2019 року, перешкодили в доступі до правосуддя у двох судових справах Київської Патріархії у фізичний спосіб, не допустивши представників Київської Патріархії та вільних слухачів до зали судових засідань. Для забезпечення фізичного перешкоджання в присутності, залучивши силові підрозділи Національної поліції та Національної гвардії України. Натомість, замість представників Київської Патріархії, що прийшли до суду відстояти її правоздатність та подальше існування, допустили осіб, які не набули повноважень представництва Київської Патріархії за законом. І до того ж, мали на меті діяти не в інтересах Київської Патріархії, а всупереч їм.
Ми звертаємося до Європейської комісії «Демократія через право» з проханням надання конституційної допомоги УПЦ КП, як релігійного об’єднання після проведення експертної оцінки дій цих суддів 11 листопада 2019 року, та в процесі внесення ними у цей день рішень.
Звертаючись до цього міжнародного авторитетного органу, зауважуємо, що жодна інституція в Україні, в тому числі і Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія суддів, не є ефективною на предмет перевірки доброчесності суддів, та правомірності їх дій при відправлянні правосуддя.
Звертаємося до Вас, пане Джані Букікіо, і до Вас, пане Томасе Маркерте, з питанням надання практичних рекомендацій органам влади в Україні і вищевказаним суддям, які б сформували у них цивілізаційні, демократичні уявлення про правосуддя, позбавлене наруги над правами людини та Конституційними судовими гарантіями їх захисту.
Нажаль, неефективність судової системи України в питанні захисту УПЦ КП надалі визначає лише один шлях: Європейський суд із прав людини.
21 лютого 2021 року Київська Патріархія офіційно поінформована про прийняття її скарги до розгляду. Змістом оскарження охоплено порушення права на доступ до правосуддя та права на судовий захист. Зазначу, що скарга подана від Київської Патріархії, як юридичної особи, по одній із судових справ.
Загальна чисельність скарг до Євросуду буде еквівалентною чисельності справ національних судів усіх трьох інстанцій і трьох юрисдикцій, по яких судді відмовляють у слуханні справ.
Із метою припинення розпалювання міжконфесійної ворожнечі, недопущення продовження практики втручання держави у справи церкви, миряни УПЦ КП заявили про злочини п’ятого президента України Петра Порошенка, Міністра культури України Євгена Нищука та керівника релігійного об’єднання ПЦУ митрополита Епіфанія (Сергія Думенка). Кримінальне провадження, зареєстроване за ухвалою слідчого судді ДБР, на жаль, не розслідується. Не розслідуються й інші злочини, вчинені відносно УПЦ КП по всій Україні, в результаті чого, на жаль, приходимо до обґрунтованих висновків про корупцію в найвищих ешелонах правоохоронних органів України.
Оскільки розслідування не проводяться в усіх без виключення областях, а склади правопорушень, вчинених відносно УПЦ КП по всій Україні є очевидними, приходимо до невтішного висновку, що особа, або група осіб, яка координує роботу на унеможливлення досягнення викриттів, та діє всупереч інтересів служби, знаходиться в Міністерстві внутрішніх справ України та центральному апараті Національної поліції України.
За таких обставин звертаємося до Групи держав по боротьбі з корупцією «Греко», з проханням надати практичну допомогу у виявленні цих осіб, з’ясуванні їх мотивації, та вжиттю оперативних заходів щодо знешкодження їх діяльності.
Загалом, осіб, які створили в Україні прецедент ліквідації власного релігійного центру – Патріархії, підпорядкувавши об’єднання УПЦ КП іноземному центру –Константинопольському Патріархату, міжнародне право дозволяє назвати колаборантами. При цьому у зміст терміну «колаборант» вкладається розуміння практики втрати національної ідентичності, і не правове нав’язування фаворитизму іноземного (любов до дальнього і чужого). Саме із цим явищем ставимо за мету боротися.
Із такими формулюваннями і тезисами звертаємося до депутатів Європарламенту, Організації об’єднаних націй (зокрема Комітету ООН із захисту прав людини), з проханням виступити на захист УПЦ КП.
При цьому наголошуємо на необхідності захисту не індивідуального, а колективного права, що обумовлює необхідність уповноважування на це Спеціальних доповідачів, які за критеріями відбору мають високі моральні якості.
Із цього приводу анонсуємо подання скарги УПЦ КП (англ. «individual complaints») до Комітету ООН з прав людини, відповідно до Правил процедури Комітету.
Додатково гарантуємо надання повної доказової та обґрунтованої інформації, якою підтверджується релігійне колаборанство у діяльності конкретних посадових осіб.
Зауважуємо на хибності висновків органів державної влади, спеціально уповноважених на виконання реєстраційних дій, щодо законності припинення Київської Патріархії, та неможливості поновлення її правоздатності. Адже за умови дотримання законності і верховенства права, ні самих реєстраційних дій, ні їх наслідків, взагалі б не могло відбутись. Докази ретрансляції хибних висновків, здобутих підчас звіту голови ДЕСС від 24 лютого 2021 року, надсилаємо до Європейського Суду з прав людини.
Майже всі нормативні документи з прав людини містять посилання на Загальну декларацію прав людини, прийняту Генеральною Асамблеєю Організації об’єднаних націй 10 грудня 1948 року. І вона надає практичну можливість захистити право, якою ми обов’язково скористаємося.
Дякую за увагу!
Пресслужба Київської Патріархії
