Архієрейська хіротонія єпископа Одеського і Балтського Никона (Граблюка)

5 січня 2020 року, у неділю 29-ту після П’ятидесятниці, перед Різдвом Христовим, святих отців, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі м. Києва.

Напередодні, у суботу ввечері, Патріарх Філарет відслужив у соборі Всенічне бдіння.

Після Всенічного бдіння у соборі відбулося наречення ієромонаха Никона (Граблюка) на єпископа Одеського і Балтського, якого було обрано на засіданні Архієрейського собору Української Православної Церкви Київського Патріархату 27 грудня 2019 року.

Обраний ставленик звернувся до Святійшого Патріарха Філарета та архіпастирів зі словом:

“Ваша Святість, Святійший владико, Високопреосвященства, Преосвященства, богомудрі архіпастирі Української Православної Церкви Київського Патріархату!

Велике хвилювання і страх охоплюють мене, бо я стою нині перед Богом і Вами – наступниками апостолів Христових, святителі Божі, в очікуванні тієї святої миті, коли благодать Духа Святого через покладання Ваших святительських рук поставить мене до апостольського служіння.

Священний трепет сповнює мою душу, коли усвідомлюю всю велич, відповідальність і труднощі майбутнього єпископського служіння. «Ніхто не гідний, – писав святитель Іоанн Златоуст, – приходити або наближатися, або служити Царю Слави», бо служіння Йому «великим і страшним є навіть для небесних сил».

Святитель Григорій Богослов говорив, що єпископ повинен бути захисником істини, який «стоїть з ангелами, славословить з архангелами, підносить жертви на горній жертовник, священнодіє з Христом, відновлює образ Божий, творить для вищого світу». А для цього треба «спочатку очиститися, потім очищувати; сповнитися мудрості – потім умудряти; стати світлом – потім освітлювати; наблизитися до Бога – потім приводити до Нього інших; освятитися – потім освячувати».

Пам’ятаючи слова Господа Ісуса Христа: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і поставив вас, щоб ви йшли і приносили плід» (Ін. 15, 16), щиро підкоряюся волі Божій і кажу: «Ось я, Господи, пошли мене» (Іс. 6, 8), «нехай буде воля Твоя» (Мф. 6, 10).

І нині, коли через Вас, святителі Божі, Господь кличе мене до найвищого служіння на землі, що інше можу я вчинити, як не схилитися побожно перед волею Всевишнього, з синівською подякою до Вас за любов і довіру до мене та сказати на поклик: «Дякую, приймаю і нічого всупереч не кажу».

Сьогодні, цього благословенного дня, постає перед моїми очима пройдений життєвий шлях. Коли споглядаю, як премудро вів мене Господь до служіння Йому, щиро дякую і прошу Його благословення на довірений мені високий послух.

З великою синівською любов’ю висловлюю подяку Першосвятителю нашої Української Православної церкви Київського Патріархату, Філарету Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України і Свято-Успенської Києво-Печерської лаври священноархімандрита, Високопреосвященним членам Священного Архієрейського Собору за обрання мене на єпископське служіння. Намагатимуся виправдати Вашу високу довіру і, скільки Господь відпустить віку, з честю нестиму його.

Я народився в простій віруючій родині і з дитинства був навчений у православній вірі. З трепетом і радістю я завжди поспішав у храм Божий в дні мого безтурботного дитинства. Молюся нині за батьків своїх, які привели мене на світ Божий, за всіх, хто піклувався й виховував мене. Саме віра, що зміцнилася в моєму серці тоді, спонукала мене на тверде рішення присвятити своє життя служінню Богу. Із вдячністю згадую архієреїв, священників і благочестивих мирян, які зустрічалися на моєму життєвому шляху і вплинули на моє духовне становлення.

Шанобливо схиляюся перед Вами, Ваше Святосте, Святійший Владико, і дякую Богові за благословенні хвилини спілкування з Вами, за Ваші батьківські настанови й повчання. Сподіваюся, що і в майбутньому Ваші, дорогий Святійший Владико, мудрі поради допомагатимуть мені нести цей відповідальний послух. Намагатимуся в усьому бути таким, яким Ви хотіли б мене бачити, і Вашу любов нести у своєму серці.

Ваша Святосте, я дякую Господу, що моє служіння буде відбуватися під Вашим Первосвятительським омофором. І тому з трепетом прошу Вас, не залишати мене в своїх молитвах, щоб Господь зміцнював мене в майбутньому архієрейському служінні. Прошу, богомудрі архіпастирі, і Ваших святих молитов про мене. Нехай із покладанням рук єпископів, пошле мені Господь дар благодаті, укріпить, щоб бути мені пастирем добрим, подвизатися подвигом віри і досягати успіхів у «правді, благочесті, вірі, любові, терпінні й лагідності» (1 Тим. 6, 11). А також хочу подякувати настоятелю та всім священнослужителям, парафіянам, які присутні сьогодні тут у Свято-Володимирському Патріаршому кафедральному соборі міста Києва.

Спаси Вас Господи”.

Його Святості співслужили митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, єпископ Харківський і Богодухівський Ілля, єпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій, єпископ Сумський і Охтирський Никодим, єпископ Дніпровський і Криворізький Даниїл, єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Варсонофій, настоятель собору протоієрей Борис Табачек та духовенство.

В недільний день, за богослужінням відбулася хіротонія ієромонаха Никона (Граблюка) на єпископа Одеського і Балтського.

Перед початком Божественної літургії був звершений особливий чин, який є частиною архієрейської хіротонії. Кандидат у єпископський ступінь священства виголосив сповідання віри та дав обітниці берегти правила Апостолів, Вселенських і Помісних Соборів та отців Церкви. Завершився чин многоліттям Предстоятелю, архієреям, церковному народу та ставленику.

На завершення богослужіння Святійший Патріарх Філарет звернувся з повчальним словом до єпископа Никона і вручив йому архієрейський жезл:

“Єпископе Никоне, поздоровляємо тебе з обранням на єпископа міста Одеси і з прийняттям благодаті Святого Духа.

Єпископом Одеським ти став в нелегкий і для України час, і особливо для Української Православної Церкви Київського Патріархату. Але ти не повинен засмучуватися цим, тому що Церква протягом всієї своєї історії завжди проходила свій шлях очищення від гріхів і спасіння для вічного блаженства в нелегких умовах. Якщо згадаємо радянські часи, то хіба вони були кращими, ніж теперішній час? Тоді була неволя, а зараз свобода, а в свободі виявляються всі людські гріхи. Тому ти повинен знати в яких умовах будеш проходити архіпастирське служіння.

За нашою традицією, перед тим, як ти почнеш нове служіння нам належить сказати тобі повчальне слово. Тобі відомі слова апостола Павла: «Хто бажає єпископства, той доброго діла бажає». Багато хто із ченців хочуть бути єпископами, вони думають, що саме їхнє бажання є добрим ділом. В дійсності це не так. Великі святителі Церкви Христової тікали від єпископства. Чому тікали? Тому, що боялися відповідальності перед Богом, вважаючи себе недостойними такого високого служіння. І не тільки високого служіння, а боялися, що вони не виконають те, що на них буде покладено. Вони думали, що не зможуть у всій повноті виконувати архієрейські обов’язки. Чому вони так думали? Тому що уявляли, що таке архієрей, які трудноші пов’язані з цим високим положенням у Церкві та які страждання треба йому перетерпіти. Тому апостол Павло цілком справедливо сказав: «Що той, хто бажає єпископства, той доброго діла бажає». Бажати єпископства – це означає бажати нести тяжкий Хрест, тобто страждати. Ось хто хоче страждати? Ніхто не хоче страждати. А служіння єпископства пов’язано зі стражданням. І тому, якщо ти хочеш страждати для Церкви, то тоді ти доброго діла бажаєш. В наш час, хто бажає єпископства, бачить в єпископстві не тяжкий хрест, а лише архієрейську владу і славу. Такі єпископи глибоко помиляються.

Паства хоче бачити в єпископі світильника. А недостойний єпископ не може подати приклад високого духовного життя. І ми це бачимо. Одні з них стають п’яницями; другі – користолюбцями, повністю заглибившись у неканонічні, земні, тимчасові блага; треті – впадають в розпусту, навіть в неприродні плотські стосунки; четвертими – оволодіває марнославство і гордість. Як правило, такі єпископи не трудолюбиві, вони навіть лінуються регулярно звершувати богослужіння, але над духовенством і паствою виявляють своє владолюбство. На таких єпископів не може покладатися ні паства, ні вся Церква. Вони часто бувають зрадниками. Хіба це ті єпископи, які доброго діла бажають? Хіба таких єпископів мав на увазі апостол Павло?

Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Єпископ повинен належати всім. І носити тяготи труднощів всіх. Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі, і мудрі, і не розумні. Якщо будеш діяти сильно – здобудеш ім’я жорстокого, якщо слабо – недбайливого, як буває змушений він засмучувати багатьох вільно чи не вільно, як буває змушений поводитися суворо з багатьма, хотів би він цього чи не хотів». Ось так оцінює діяльність єпископа святитель Іоан Золотоустий.

Єпископ повинен мати дар співстраждальної любові, це означає, що чужі біди і падіння він повинен відчувати ніби свої. Єпископ зобов’язаний турбуватися про душі, впливати на них і очищати всілякими методами.

Єпископське служіння кличе тебе, улюблений брате, до багатьох подвигів, до готовності переносити труднощі, скорботи і випробування. Будеш йти цим шляхом, нагорода твоя велика на небесах. Зневажиш своє високе служіння – успадкуєш долю грішників. Але ти наберись терпіння і завжди пам’ятай слова Господа, сказані апостолу Павлу: «Сила моя, виявляється в немочі». Покладай всі надії на Господа і на Його Пречисту Матір. Виховуй свою паству в дусі любові до Бога і ближніх, і відданості Україні та її народу.

А зараз прийми цей жезл, як символ архієрейської влади та опори у важких житейських обставинах і, від даної тобі благодаті Святого Духа, благослови цей віруючий, побожний народ, який молився сьогодні за тебе і твоє подальше єпископське служіння”.

За традицією новопоставлений ієрарх подав віруючим своє перше архіпастирське благословення.