Митрополит Білгородський і Обоянський на своїй сторінці Фейсбук проаналізував текст Томосу про автокефалію Православної Церкви України, де довів, що ПЦУ, згідно тексту Томосу, є залежною Церквою від Вселенського Константинопольського Патріархату. Публікуємо для Вашої уваги переклад допису.

Вже деякий час ведеться дискусія про автокефалію ПЦУ. Я, прочитав текст Томосу і хочу поділитися з читачами. А ви подумайте самі, чи ПЦУ незалежна? Чи незалежна вона від Вселенського Патріархату? Я пізніше подивлюся текст статуту ПЦУ, там ще є докази щодо залежності ПЦУ від Вселенського Патріархату.

Уривки із Томосу:

– «не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви» (це про титул Предстоятеля);

– «прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква в Україні визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол»;

– «для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки…»;

– «від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро…»;

– «митрополит Київський і всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу…».

Тепер про діаспору, про мільйони українців, що живуть не на території України:

– «до того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем «Святіша Церква України», як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави».

– «вся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами… існувала віднині канонічно автокефальною, Предстоятель, який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України».

– «ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву».

Про ставропігії:

– «права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними» (зверніть увагу, що мова йде про множину, а не тільки про одну Андріївську церкву).

Про сам документ Томосу:

– «таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України».

Тобто, на руках у представників ПЦУ не сам Томос, а його копія. Ось така автокефалія, такий Томос. Таких автокефалій не буває. Якщо взяти до уваги жахливу ціну за те, що сталося – нове розділення Церкви, руйнування потужної Церкви Київського Патріархату, шельмування Патріарха, який присвятив життя справі будівництва незалежної Української Православної Церкви.

Іоасаф,
Митрополит Білгородський і Обоянський