Патріарх Філарет: Я борюсь не за владу, а за незалежну Українську Церкву

Патріарх Філарет почав нову боротьбу за Київський патріархат. Томос, за його словами, сприяє не розбудові української незалежної церкви, а нарощуванню її зовнішньої залежності. У цьому інтерв’ю 90-річний предстоятель відповідає критикам, які вважають його недієздатним через поважний вік. То що сталося у стосунках між Філаретом та предстоятелем ПЦУ Епіфанієм?

Зустріч із патріархом Філаретом відбулася в понеділок, 16 грудня, у його резиденції на вулиці Пушкінській, Київ. Спілкування зайняло близько півтори години й могло тривати набагато довше. Патріарх відповідав на найрізноманітніші запитання, а тому текст нижче обмежено не його бажанням обговорювати ті чи інші теми, а найперше знанням теми журналіста.

Про що вдалося поговорити:

  • Томос. Чому це нова залежність?
  • Звинувачення в бік патріарха: “п’ята колона”, “хоче влади”, “неадекватний через вік” тощо.
  • Про предстоятеля ПЦУ Епіфанія – його ставлення до патріарха.
  • Про вселенські амбіції Вселенського патріарха (Константинопольского).
  • Патріарх пояснив, чому Епіфаній не відповість на його дзвінок.
  • Коли Україна має святкувати Різдво.
  • Про 90-річчя патріарха: чи можна було прожити інакше?
  • Чи мають право священнослужителі на елементи розкоші?
  • Наскільки церква може бути модерною (ставлення до одностатевих стосунків).
  • Що таке багатство Боже.

Детальніше – в інтерв’ю.

– Фактично рік тому, 15 грудня 2018-го, відбувся Об’єднавчий собор. Тоді, здавалося, постала єдина українська православна церква. Як змінилася країна за рік?

– Україна міняється не від цього. Але іншою стала церква. З одного боку, вона отримала Томос. Це мало сприяти визнанню іноземними церквами української православної церкви, входженню з нею в молитовне єднання. Але чи досягли ми своєї мети? Ні. Бо як не визнавали українську православну церкву майже всі церкви, так і не визнають. Крім трьох грецьких – Константинопольської, Олександрійської та Елладської. Інші навряд чи й визнають. Попри це, отримання Томосу на той момент було позитивним результатом нашої тривалої боротьби.

Що негативного? Була велика українська церква – Київський патріархат. Тепер вона розділена. Маємо Українську православну церкву Київського патріархату і так звану ПЦУ – Православну церкву України. Це ослаблення. І церкви, і держави. Авжеж, не держави зовнішньої, а її духовної основи.

– Рік тому ви теж були песимістичним?

– Я не очікував такого. Сподівався, що ми отримаємо такий же Томос, який мають інші церкви, що вийшли з Константинопольського патріархату. Скажімо, Елладська, Румунська, Болгарська, Сербська, Російська, Польська.

– Хіба на момент проведення Об’єднавчого собору ви могли не знати, що буде так, як зараз?

– Не знав. А узнав уже тоді, коли було отримано Томос. Виявилось, що Томос – це залежність від Вселенського патріарха (предстоятеля Константинопольського патріархату, що знаходиться в Стамбулі. – Ред.). Раніше були залежними від Московського патріархату, тепер стали підкорятися Константинопольському, попри те, що Православна церква України має Томос про автокефалію.

У чому ця залежність полягає? По-перше, зверніть увагу на назву. Не називається Українська православна церква, як всі церкви: Елладська православна церква, Російська православна, Болгарська православна церква… А чомусь називається Православна церква України. За цим приховується те, що ПЦУ зберігає свої права лише на території нашої країни, і то дуже обмежені.

– Можливо, це просто порядок слів?

– Ні. Тепер вся українська діаспора є паствою Вселенського патріарха, а не української церкви. Тому, дізнавшись про сутність Томосу, Київський патріархат і вийшов зі складу ПЦУ. Це сталося 20 червня. Ми зібрали Помісний собор із архієреїв, духовенства та віруючих. Тепер ті парафії, які знаходяться за межами України, продовжать залишатися у складі Київського патріархату. Авжеж, якщо схочуть. Наприклад, в Америці частина твердо стоїть на позиціях Київського патріархату. І водночас частина не увійшла в ПЦУ, тому що остання не має права їх приймати. А в Константинопольський патріархат українські американці не хочуть. На сьогодні, по суті, вони викинуті. Але, думаю, з часом повернуться в Київський патріархат. В Європі майже всі парафії лишилися за Київським патріархатом.

– Вас критикують за розкол ПЦУ. Називають “п’ятою колоною”. Як ви до цього ставитеся?

– Як до неправди.

– Про це говорять майже всі. Ви ж слідкуєте за публічними виступами?

– Авжеж. Так ось, Москві Київський патріархат не підпорядковується: як ми були відокремлені від неї, такими й лишаємося. Інша річ, що розділення, яке відбулося у Православній церкві України після отриманням Томосу, – на користь Московському патріархату. Хто винуватий у цьому? Патріарх Філарет?

– Ви як вважаєте?

– Патріарх Філарет стоїть на позиції незалежної української церкви. А винуватий митрополит Епіфаній (предстоятель Православної церкви України. – Ред.). Тому що він підпорядкувався Константинопольському патріарху, розділивши єдину велику церкву – зокрема, Київський патріархат. То той, хто розділив, той і винуватий. Хто підпорядкувався іншому патріарху, той і винуватий у розділенні.

Ви намагалися аналізувати, чому архієреї Московського патріархату не прийшли на Об’єднавчий собор?

– Це було одним із моїх запитань до вас. (15 грудня 2018-го на Об’єднавчий собор в останній момент не з’явилися близько десяти представників Московського патріархату, які планували приєднатися до ПЦУ. – Ред.)

– То чому вони не прийшли? А тому, що дізналися: підпорядкування буде Константинопольському патріарху.

– Вони дізналися раніше за вас?

– Виходить, так. Зрозумійте, чутки такі були. Наприклад, митрополит Черкаський Сафроній сказав: для чого нам одне підпорядкування Москві міняти на інше підпорядкування – Константинополю? Він звертався щодо цього до Вселенського патріарха, а коли почув його позицію, то відмовився продовжувати стосунки з ПЦУ. А з ним інші архіреї. Тож, відповідаючи на запитання, нібито я служу Москві, ні. Це неправда. Я служу українській церкві, українській державі, українському народу. З самого початку. І не зраджую. І Москва анафему проголосила мені, а не Епіфанію.

– Водночас є історичний процес. Багатьом людям неважливо, кому підпорядковуватися, аби лиш не Москві.

– Відповім усім одразу. Позицію “аби не Москві, можна будь-кому” ми не розділяємо. Вона і антицерковна, і антидержавна. Ми відстоюємо незалежну автокефальну українську церкву й незалежну українську державу. Оце наша позиція. Ми проти будь-якого рабства.

– У своїх інтервю предстоятель ПЦУ Епіфаній змальовує вас як людину, яка націлена на владу за будь-яку ціну.

– Це неправда. Якби моєю метою було досягнення влади, то я б це зробив дуже просто: не пішов би на Об’єднавчий собор і не відмовився би від висування своєї кандидатури на посаду предстоятеля нової об’єднаної Української православної церкви.

І собору не було би. Я би лишався патріархом Київського патріархату. Але ж я відмовився! Заради чого? Заради того, щоб українська церква отримала Томос.

Є тут владолюбство, якщо я відмовився? Нема! А те, що я – незламний, це так! Я в досягненні своєї мети – незламний. Як в радянські часи мене ламали і не зламали, коли сказали вам прийшов кінець, ми в комунізм вступаємо. Я їм на це відповів, що якщо ви не терпітимете нас в комунізмі, то комунізму не буде. А церква буде. В радянські часи мене не зламали! І тим більше зараз зламати не можуть. Тому й говорять, що Філарет тримається влади.

Не тримаюсь я влади. Дотримуюсь позиції незалежної української церкви. Я відстоюватиму її до смерті. Ось коли помру, тоді інші відстоюватимуть. Ту ж саму церкву – Київського патріархату.

Тепер щодо Епіфанія. Він що, не влади тримається?

– Його аргумент – ваш поважний вік. Він ставить під сумнів вашу адекватність.

– Я просто сміюся над цим. Вік, дійсно, поважний. 90 років… Але сили є. Зараз я служу й працюю набагато більше, ніж сам Епіфаній. Розумію думки людей, бо багато хто в моєму віці уже не служить і не керує. А мені Бог дає силу. І, думаю, Господь даватиме мені сили керувати церквою ще багато років.

– Як би ви могли охарактеризувати Епіфанія? В одному з недавніх інтерв’ю він не зміг чітко відповісти, чому свого часу ви обрали його особистим секретарем та приділили особливу увагу.

– Я потім дізнався, що він живе неправдою. Ось якщо ви хочете проаналізувати його діяльність і життя, то вам не вдасться випустити з поля зору те, що він завжди жив у неправді.

– Про що йдеться?

– Не хочу розкривати всі його таємниці. Але жив у неправді, живе у неправді, діє несправедливо. Наприклад, публічно заявляє про шану мені. А діє як? Звелів забрати від мене іподияконів. Заборонив архієреям спілкуватися зі мною. Студентів, які зі мною спілкуються, виключають із семінарії. Заблокував сайт УПЦ КП. Зараз незаконно переоформив Патріаршу резиденцію, що тепер ми не можемо працівникам видати зарплатню, заплатити за воду, тепло, світло, через його дії заблоковано рахунки в «Ощадбанку».

Це любов?На словах – любов. У ділах – ставлення нелюдське. Це є повага? Перед громадськістю він обов’язково скаже про повагу до мене. А потім говоритиме, що я старий, тому нічого не розумію, вчинив розкол та тому подібне.

– Із вас зробили немічного.

– Я це розумію. Та якщо немічний я, нехай побореться зі мною!

– Ви готові?

– Готовий. Київський патріархат відстоїть незалежну українську церкву, повірте мені.

– Невже ви справді вважаєте Епіфанія слабким, що кидаєте йому такий виклик?

– Я вважаю, що він не на своєму місці. Так, я помилився…

– Ви часто помилялися?

– Сказати, що не помиляюся, не можу. Але не помилився у головному, коли обрав служіння Богові, церкві, своєму народу. Я обрав чернечий спосіб життя, і в цьому теж не помилився. А в своїй діяльності, звичайно, помиляюся. Ось і в Епіфанієві помилився, і в багатьох архієреях помилився також.

– То в чому ви помилилися? Епіфаній каже, що через нього ви хотіли керувати церквою.

– Справа не в Епіфанієві, а в тому, що українська церква потрапила у повну залежність від Вселенського патріарха. З цим погодитися я не можу.

– Чому Епіфаній почав слухати патріарха Варфоломея? І хіба це так погано? Поясніть.

– Бо так сказано в Томосі. Наприклад, Синод ПЦУ прийняв рішення змінити звершення божественної літургії. Не за нашою традицією (українсько-слов’янською), а вже за грецькою.

Чому ти, українець, не дотримуєшся української традиції, а переходиш на грецьку?.. Також вони скоротили літургію, хоча українська традиція зовсім інша. Зрозумійте, це важливо для церкви.

– Навіщо це Вселенському патріархові?

– Я вам поясню. Константинопольський патріархат у Туреччині охоплює не більше 10 тисяч вірян. Фактично вся його паства перебуває за межами Туреччини – у США, країнах Європейського союзу, в тій самій Греції. З усією діаспорою паства нараховує не більше трьох мільйонів, тоді як українська церква (православна, якщо її взяти разом), приблизно 35 мільйонів. Удесятеро більше. Завдання Вселенського патріарха – підсилити Константинопольський патріархат за рахунок української церкви. Тому він і записав у Томос, що церкви української діаспори тепер його.

 Якими були ваші стосунки із Вселенським патріархом до цих подій?

– Я з ієрархами Константинопольської церкви контактую, починаючи з 1960-х років. Знаю їхні позиції. Вселенський патріарх хоче мати в православії права, подібні до Папи в католицизмі. Він вже не хоче бути першим серед рівних.

– Віряни казали, що на літургії Епіфаній упоминав Московського патріарха Кіріла. Це наклеп?

– Ні, правда. Українського патріарха Філарета, який його породив, не поминає. А Московського патріарха Кіріла поминає. Чому поминає? Тому що Вселенський патріарх дав йому таку вказівку.

– Коли ви дізналися, у вас були спроби порадити Епіфанію цього не робити?

– Я йому радив, бо український народ – проти. Навіть багато хто з єпископів та священників Московського патріарху в Україні не поминають свого патріарха. Тому що йде війна, і Московський патріарх підтримує агресора проти України. А Епіфаній поминає того патріарха, який його не визнав і ніколи не визнає.

– Днями ПЦУ ліквідувала Київський патріархат. Що відбувається?

– Вони можуть приймати будь-які постанови, але це нас не стосується.

– Ви розділяєте рішення на світські та релігійні?

– Так. ПЦУ має право приймати рішення тільки ті, які стосуються її внутрішнього життя. А Київський патріархат існує як окрема церква. 15 грудня 2018 року ми об’єдналися. Але вже 20 червня, коли побачили, яким є справжній Томос, вийшли зі складу ПЦУ та продовжуємо існувати як Київський патріархат. Розумієте, це те саме, що створити комісію з ліквідації Московського патріархату. Чи може ПЦУ її створити? Не може. Так само вона не має права створювати ліквідаційну комісію не своєї церкви.

– Ви мали юридичні права вийти з ПЦУ?

– Мали повні права.

– Я правильно розумію, що сьогоднішню ситуацію ви, по суті, вважаєте рейдерством.

– Воно так і є. Дійшло до того, що викрали нашого священника (про це повідомляли 30 листопада. – Ред.). Його хотіли змусити не залишатися в Київському патріархаті. Згодом побили священника у Харкові. За що? За те, що він заявив про свою приналежність до Київського патріархату. Схожі ситуації сталися в Дніпрі та у Рівному. Отакі рейдерські захоплення по всій Україні.

– Хто цьому сприяє?

– Влада.

– Нова?

– Не дивуйтеся, але багато де іще лишилися фактично порошенківські ставленики. Наприклад, голова Департаменту у справах релігії та нацменшин Міністерства культури Андрій Юраш. У 2019 році змінилися політичні фігури, але всередині система не зазнала істотних змін. Ці люди виконували завдання, які свого часу перед ними поставив президент Порошенко. А тепер їм складно відмовитися від своїх рішень. Бо одразу спитають: то де ж послідовність?

– Яке ваше ставлення до нової влади?

– Позицію мені озвучив на зустрічі Володимир Зеленський. Вона проста: не втручатися у справи церковні.

– Вас це влаштувало?

– Авжеж. Нам не потрібне втручання або допомога держави в розбудові церкви. Не треба. Ми самі.

– Ви згадали про роль Петра Порошенка. Його фігура справді важлива у цих справах?

– Мені всі говорили, що Порошенкові не треба вірити. Бо він говорить неправду. Але… Я йому повірив. Тепер переконався, що вірити йому не можна.

Так, він людина віруюча, але церква йому була потрібна найперше для того, щоби вдруге стати президентом. Томос не поміг.

– Чи правильно буде сказано, що ви в опозиції?

– Я відстоюю незалежну церкву. Тому що тільки незалежна церква може служити українському народу, його інтересам. І це мій шлях, моє кредо. Та я не хочу бути в опозиції.

– Останні соціологічні опитування показали, що близько 8 відсотків українців вважають себе вірянами Київського патріархату (про це повідомляли 19 листопада. Тоді ж, відповідно до опитувань, патріарх Філарет увійшов до трійки релігійних лідерів України, яким довіряють найбільше. – Ред.). Це багато?

– Для мене це багато значить. Якщо мене й зрадили архієреї, то народ не зрадив. Є кому служити та за кого боротися.

– Яким буде 2020 рік, на ваш погляд?

– Я не пророк. І Господь мені не відкриває, яким буде 2020-й. Поживемо – побачимо. Але буде боротьба.

– Ви можете припинити конфлікт? Узяти телефон і зараз набрати Епіфанія, поговорити з ним?

– Він не говоритиме.

– Чому?

– Бо не впевнений, що може мене у чомусь переконати. Тому уникає будь-яких розмов.

– Коли ви востаннє спілкувалися?

– Жодного разу він мене не відвідав і жодного разу не служив (богослужіння. – Ред.) зі мною, як став предстоятелем ПЦУ. А це вже рік… Знаєте, я би хотів, щоб він припинив боротьбу за знищення Київського патріархату. Бо якщо продовжуватиме, то зазнає поразки.

– В недавньому інтерв’ю Епіфаній казав, що ви завжди можете прийти на засідання Синоду ПЦУ. Вас чекають. Зараз ваше місце лишається порожнім.

– Місце лишають, але не запрошують. На Синод не можна приїжджати за чутками. Жодного разу на нього мене не запрошували. А потім у повідомленнях цинічно пишуть: відсутній почесний Патріарх Філарет, без поважної причини.

– Те, що ПЦУ за вами таки закріпила резиденцію на Пушкінській та Володимирський собор, це спроба владнати конфлікт?

– Це, як я знаю, президент Зеленський висловив побажання не чіпать патріарха, залишити йому і резиденцію, і Володимирський собор. Крім того, відповідно до вимог законодавства, громада Свято-Володимирського собору на своїх зборах заявила, що лишається в УПЦ Київського патріархату і в ПЦУ не переходить. Це право громади визначати свою приналежність. Тож дивно, що у ПЦУ вирішили розпоряджатися тим, що їм взагалі не належить.

– Коли Україна має святкувати Різдво  25 грудня чи 7 січня?

– Це треба робити тоді, коли хоче народ.

– За вашими спостереженнями, коли він хоче?

– Треба народ підготувать. Значення немає: 25 грудня за старим стилем чи 25 грудня за новим. Тому що і старий стиль, і григоріанський (новий) від астрономічного відстають. Значення має ставлення людей. Російська церква у 20-ті роки переходила на новий стиль. Результат був таким, що 25 грудня у храмах нікого не було. А 7 січня храми були наповнені.

– Гору взяла традиція.

– Так. Уявімо, що розпорядженням Синоду чи Архієрейського собору українська церква оголосить про перехід на новий стиль. Що буде? Буде те, що в Греції. В Греції зараз існує церква старостильників: досить велика, приблизно 2 мільйони вірян. Що цікаво, майже всі грецькі монастирі належать до старостильників. Так ось, ми можемо отримати те саме. Церква може перейти на новий стиль, але велика частина віруючих залишиться святкувати за старим стилем.

Зверніть увагу, чому протестанти в Україні святкують Різдво Христове за старим стилем? Всі ж протестанти в усьому світі святкують за новим! А тому що бояться, що якщо святкуватимуть за новим стилем, то й українські протестанти покинуть свої громади та повернуться до старого.

І другий приклад – греко-католицька церква. Вся католицька церква святкує за новим стилем. А чого ж ви, українські католики, святкуєте за старим? Бо відчувають, що народ не приймає.

Тому й наша церква тримається традицій, тримається поглядів народу. Тому що це і є церква: народ – це церква.

– Розкажіть про свій побут. Над чим працюєте?

– Служу на тиждень мінімум 5, а то й 7-8 разів. Залежно від того, чи свято. По-друге, керую церквою. Третє – займаюся перекладами богослужбових книг. За часи існування української православної церкви, починаючи з 1994 року, я перекладав праці святих отців. Усього понад 100 томів. Самостійно приблизно половину. Іншу половину переклали отець Михаїл Марусяк з Івано-Франківської області, Львівська академія, Київська і Волинська. Я переклав Біблію на сучасну українську мову.

Крім цього, перекладаю богослужбові книги із слов’янської на українську. І цих книг приблизно 40 томів. Оце над цим я працюю. В мене вільного часу у мене нема. Нема його.

– Вам 90 років. Все життя у боротьбі. Чи можна було прожити інакше?

– Не можна. Коли я прийшов до віри, то мав обрати, кому служить: Богу чи владі? Я вирішив служить Богу. Тому що є вічне життя. І коли я вирішив служить Богу, ще був один важливий момент. Коли був вибір, яким шляхом іти служінню церкві: чернечим чи обрати сім’ю. Я довго над цим роздумував. Бо якщо обираєш сімейне життя, то це означатиме, що в будь-який момент мене можуть арештувати та відправити в Сибір. Сталінські часи… Я розумів, що сім’я мене зв’язуватиме. Я не буду свобідним. І тому вирішив бути свобідним і обрать чернечий спосіб життя. Тільки-но я це вирішив, буквально через 10-15 хвилин до мене прийшов монах із Троїцької Лаври та запропонував залишитись в монастирі.

– Це було одномоментне рішення?

– Одномоментне. І я ніколи в житті не думав, що зробив помилку. Не розкаювався.

– Ви часто поверталися думками до того самого моменту, коли відмовилися від родини?

– Ні. Я закінчив перший курс академії та вирішив, який шлях обирати. Обрав один раз і назавжди.

– Чи мають священнослужителі право на елементи розкоші з світського життя? Скажімо, патріарх Кіріл відпочиває на яхтах. Священнослужителі в Україні роз’їжджають на дорогих автомобілях…

– Чернець дає обітниці Богу на все життя. Обітниці які? Цнотливість, не вступать в шлюб. Друге: послух. І третє – безкорисливість. Тому архієрей, хоча й отримує владу, але лишається ченцем. Своє архієрейство він повинен сприймати як послух церкві. Церква тебе поставила для того, щоб ти виконував послух, служив їй.

– Не всі ж витримують, правда?

– Бо думають, що якщо став архієреєм, то значить, що вільний від послуху. Ні, ти не вільний від послуху. Ти повинен бути послушником до смерті. Бо Христос сказав: хто не зречеться своєї волі, той успадкує вічне царство Боже.

Архієреї мають багатства? Мають. Але це не твоє. Це тобі Бог дав розпоряджатись. Тобто архієрей повинен користуватись багатством для того, щоб людям допомагати, а не влаштовувати пікніки, оргії, п’янки. Не для цього.

– Наскільки церква має бути модерною і відповідати духові часу? Чи все-таки релігійні канони перш за все? Я зараз говорю про одностатеві стосунки: лесбійство та гомосексуалізм.

– Церква може і повинна існувати в будь-яких умовах. І в рабовласницькому устрої, і у феодальному. За комунізму, за соціалізму. Для церкви зовнішній лад не має значення. Вона залишається незмінною. Незмінною ні в чому. У вірі, в своєму догматичному вченні та у моралі. Тому що, наприклад, любов – якою була на початку людства, такою є й зараз. Вона не змінилася.

Любов є любов. Віра є вірою. Смирення є смиренням. Доброта є добротою. Тому церква мінятися не може. Зате можуть мінятися якісь зовнішні чинники суспільства.

– Як змінилися люди?

– Люди суттєво міняються. Міняються по-різному. В гірший бік також. А треба мінятись в кращий. Ставати благочестивим і праведним. Не бути користолюбцями. Головне – витрачати багатство Боже на добро, а не на гулянки.

– Багатство Боже  це час?

– Багатство Боже – те, що Бог створив. Господь сказав: будьте милосердними, як Отець ваш небесний милосердним є. Людина повинна ставати більш милосердною, правдивішою. Бо якщо вона живе не по правді, то гріш їй ціна.

Павло Загірний

За матеріалами Факти ICTV

Поділитися дописом:

Наступна

У Києві відбувся Форум «На захист Київського Патріархату»

20.12.2019
20 грудня 2019 року в Києві у Національному центрі “Український дім” пройшов Форум громадськості «На захист Київського Патріархату». Поділитися дописом: