У зв’язку з зверненнями представників засобів масової інформації з приводу позиції Української Православної Церкви Київського Патріархату щодо можливого переходу в Україні з кирилиці на латиницю, подаємо позицію Предстоятеля.
Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ:
– Церква проти переходу українців із кирилиці на латиницю. Нинішня алфавітна система письма є усталеною на землях Руси-України ще з давніх часів просвітителів слов’янських, святих Кирила та Мефодія, святого Климента Охридського. Вона є традиційною для українського народу, справжнім духовним національним надбанням, яким ми повинні пишатися.
Кириличні написи ми бачимо на монетах святого великого рівноапостольного князя Володимира та святого благовірного князя Ярослава Мудрого. Цією писемністю створені найвидатніші пам’ятки вітчизняного письменства, зокрема, «Остромирове Євангеліє», «Пересопницьке Євангеліє» (на якому присягають усі Президенти України), «Острозька Біблія», майже вся святоотцівська література, побачили світ видання Івана Федоровича, Львівського братства, літописи та гетьманські універсали. Кирилицею, а не латинкою, користувалися київські князі, преподобний Нестор Літописець, святитель Петро Могила, письменники Іван Котляревський, «Руська трійця», Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та всі інші.
Невипадково, кожного року 9 листопада ми відзначаємо державне свято – День української писемності та мови, яке припадає на вшанування пам’яті за церковним календарем преподобного Нестора Літописця, послідовника святих Кирила та Мефодія.
Український народ є давнім слов’янським народом, а тому кирилиця є для нього цілком природною формою письма. Усі аргументи про те, що кирилиця, то російська абетка є неправдивими. Бо ж відомо, що визначна пам’ятка українського народу «Остромирове Євангеліє» була створена 1057 року на київських землях саме кирилицею, а Москва, як відомо, заснована 1147 року, більше ніж на сто років пізніше.
«Коли влітку 988 року, наступило офіційне вже хрещення киян, то в той час прийнято потрібні богослужбові книжки з Болгарії, прийнято й болгарський правопис, що його упорядкували Костянтин-Кирило (+869) і Мефодій (+885) та їхні учні. Запозичений із Болгарії правопис міцно запанував у нас і держався, – звичайно, зі змінами – аж до нового часу. А це сталося тому, що від самого початку нашої церкви заведено в нас свою власну церковну вимову, так що кирило-мефодіївські букви в нас в Україні відразу більш-менш пристосовано до місцевих умов і потреб», – писав визначний мовознавець, блаженної пам’яті митрополит Іларіон (Огієнко). Як бачимо, наші пращури русичі-українці прийняли кирилицю з Болгарії ще задовго до появи Москви, а тому посилання на те, що вона є російською – безпідставні. Кирилиця набагато давніша за московський «русскій мір», вона є природною частиною «українського світу».
Мова – основа нації. Ми не повинні цуратися свого лише тому, що колись його поцупила Москва, а тепер користується, і переходити на зовсім невластиве та неприроднє для нас. Український народ має давні духовні та культурні традиції, які необхідно берегти, пишатися, а не нехтувати ними. Спроби відкинути весь цей багатовіковий історичний культурний спадок позбавляють наш народ історичної тяглості, руйнують генетичний код і ставлять на шлях національного безпам’ятства. Згадаймо Тараса Шевченка, який учив чужого навчатися та свого не цуратися.
Пресслужба Київської Патріархії
