15 травня 2020 року, день перенесення мощей святих благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба, є одним з престольних свят Володимирського патріаршого кафедрального собору. Саме на честь страстотерпців Бориса і Гліба освячений престіл і преділ на другому поверсі собору.
Також цього року виповнюється 1005-ліття від дня мученицької кончини святих Бориса і Гліба та 905-ліття перенесення їхніх святих мощей.
У цей день, з благословення Святійшого Патріарха Філарета, єпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій звершив Божественну Літургію у преділі святих Бориса і Гліба.
Єпископу Андрію співслужили настоятель храму протоієрей Борис Табачек та священнослужителі собору.
Перед початком Божественної Літургії духовенством було відслужено чин малого освячення води.
Після закінчення Літургії було звершено молебень до святих благовірних князів Бориса і Гліба.
Після відпусту Божественної літургії, владика Андрій від імені Святійшого Патріарха Філарета, духовенства та парафіян привітав з днем тезоімеництва настоятеля собору протоієрея Бориса та вручив йому просфору та букет квітів.
Закінчилось богослужіння козацьким многоліттям.
Святі князі-страстотерпці Борис і Гліб, в хрещенні Роман і Давид, молодші сини святого рівноапостольного київського князя Володимира Святославовича.
Святі брати народились незадовго до Хрещення Русі, тому їх виховували в християнському благочесті. Старший з братів – Борис мав гарну освіту. Він любив читати Святе Письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис запалав гарячим бажанням наслідувати подвиги угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі.
Святий Гліб з раннього дитинства поділяв прагнення брата присвятити життя виключно служінню Богові. Обидва брати відрізнялися милосердям і серцевою добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих, знедолених.
Святий Борис отримав у спадок від батька Ростов. Молодий князь мудро керував своїм князівством, насаджував православну віру та піклувався про всі верстви населення. Великий князь Володимир знав про мужність і мудрість святого Бориса, тому направив його керувати військом. Святий Борис відправився у тривалий похід проти печенігів, а коли повертався, то почув звістку про смерть батька. В той же час Святополк проголосив себе великим князем Київським і, боячись суперництва, підіслав вбивць до святого Бориса.
Святий Борис знав, що його чекає напад, але не став тікати і з готовністю чекав на свою смерть. Вбивці прийшли за ним, коли князь молився в своєму наметі на березі річки Альти. Після служби вони увірвалися до намету і пронизали святого Бориса списами.
Слуги Святополка повезли ще живого Бориса в Київ, по дорозі назустріч їхали два варяги, послані Святополком, щоб прискорити справу. Варяги помітили, що князь ще живий, хоча й ледве дихав. Тоді один з них мечем пронизав його серце. Тіло святого страстотерпця князя Бориса таємно привезли до Вишгороду і поклали в храмі в ім’я святого Василія Великого.
Після цього Святополк настільки ж віроломно вбив святого князя Гліба. Підступно викликавши брата з його спадку – Мурома, Святополк послав йому назустріч дружинників, щоб убити святого Гліба по дорозі. Князь Гліб уже знав про спочинок батька і лиходійське вбивство князя Бориса. Глибоко засмучений, він віддав перевагу смерті, ніж війну з братом. Зустріч святого Гліба з вбивцями сталася в гирлі річки Смядини, неподалік від Смоленська.
Великий князь Київський Ярослав Мудрий подбав про те, щоб розшукати останки святого Гліба, котрі були впродовж 4 років непоховані, та звершив їх поховання у Вишгороді, у храмі в ім’я святого Василія Великого, поряд з мощами святого князя Бориса. Безліч храмів і монастирів по всій Русі було присвячено святим князям Борису і Глібу, фрески та ікони святих братів-страстотерпців також відомі в численних храмах України.
Святі мученики Борис і Гліб віддали життя заради дотримання послуху і любові, на яких ґрунтується духовне життя людини і взагалі всяке життя в суспільстві.
Прес-служба Київської Патріархії
