Проповідь Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета після чину винесення Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа, яка була виголошена у Володимирському кафедральному патріаршому соборі м. Києва 30 квітня 2021 р.
Дорогі браття і сестри!
Ми віруємо і сповідуємо, що Син Божий заради нашого спасіння став людиною, і прийняв нашу плоть, і кров, і душу. Але яку природу прийняв Син Божий, народившись від Пресвятої Діви Марії? Ту природу, яку носили Адам і Єва в раю, чи ту природу, яка опинилась поза раєм? Яку природу? Якщо подумати, що Син Божий прийняв людську природу ту, яку Адам і Єва мали в раю, то цю природу спасати не треба було – вона безгрішна, і страждати не могла. Значить, Син Божий прийняв природу гріховну – ту, яку отримало людство після гріхопадіння Адама і Єви. Цю природу треба було спасати від гріха, від страждань і від смерті. А ту природу, яка була в раю, спасати не треба було. І тому Ісус Христос Син Божий прийняв якраз гріховну природну.
Але як Він, будучи Сином Божим – безгрішним, як Він прийняв гріховну природу? Міг прийняти безгрішний грішне? Не міг. Тому що чиста природа не підлягає ні стражданням, ні смерті. А якби Христос прийняв ту природу, яка була в раю, то ми б не були б спасенними. А Син Божий прийняв якраз ту природу – нашу – яку треба спасти. А як міг безгрішний прийняти гріховне? Яким чином? А таким, що Він добровільно взяв на Себе гріхи світу. Ми ж повторюємо часто, що Син Божий взяв гріхи світу, наші гріхи. Яким чином він узяв? А тим, що Він прийняв нашу гріховну природу, будучи сам безгрішним. І яким чином він цю природу оновив? Яким? Думали ви про це? Христос оновив цю природу через терпіння страждань. Ось Христос перетерпів страждання, і переміг своїм терпінням страждання. Так само, прийняв смерть – і своїм воскресінням подолав смерть. І таким чином, подолавши страждання і подолавши смерть, Син Божий оновив людську природу. Але він не просто оновив і повернув людську природу в той стан, в якому вона була в раю. Ні, він дав більше, він цю природу посадив праворуч Бога Отця. В раю людська природа хоч і спілкувалась з Богом постійно, але не сиділа праворуч Бога. А Син Божий, з’єднавшись з людською природо і оновивши її, посадив її праворуч Бога Отця.
Але це Христос зробив своїй особі. І перед нами стає питання: а ми? Можемо ми бути там де він, чи не можемо? Можемо! Можемо, якщо очистимось. І доказом того, що людська природа після розп’яття, смерті і воскресіння Ісуса Христа має можливість таку є доказом святі. Який доказ дають святі, що вони такі ж, як Христос. А доказом є чудеса. Звершують святі чудеса? Взяти апостолів. Згадайте апостола Петра, коли у Бога людина просила гроші на утримання, апостол Петро сказав: «Грошей не маю, а те, що маю даю. Встань і іди». І каліка встав і пішов. Може людина звершувати такі чудеса надприродні? Не може. А апостол Петро звершував це, і не тільки апостол Петро, всі святі робити те ж саме. Чому вони це робили? Тому що вони з’єднувались по благодаті зі Святим Духом, тобто з Божеством, і, з’єднавшись з Божеством людина звершує не природне їй. Не може людина воскресити мертвого, одним словом припинити хворобу, вилікувати, не може. А ми бачимо до цього дня, що святі звершують це. Візьміть для прикладу тих же преподобних печерських. Нині звершують вони чудеса? Звершують. Своєю силою? Не своєю, а Силою Божественною, яка знаходиться в них. І таким чином Христос нашу людську природу зробив такою, що вона звершує Божественні діла. Але не всі християни це можуть робити. Чому не всі? А тому що Дух Святий не в усіх християн живе. Не в усіх, а у тих, які не грішать, які стали храмом Святого Духа. Ось в цих людях Дух Святий перебуває, і тому вони цим Духом Святим і майбутнє знають, і чудеса звершують, і приклад життя показують.
Тому дорогі браття і сестри, ми повинні, згадуючи страждання Господа Ісуса Христа, самі терпіти страждання. Перетерпимо страждання – будемо мати Святого Духа. А будемо мати Святого Духа, будемо все робити, будемо все мати, і звершувати діла надприродні. Надприродні діла звершували апостоли, святителі, мученики, преподобні – всі святі протягом усієї історії, і донині. Не треба думати, що це наша видумка, фантазія, що колись було. І тепер є, але не в такій кількості, але є, тому що Дух Святий і донині перебуває в Церкві. А раз він перебуває, Він діє, а дії Його виявляються у цих чудесах. А головне, що Він очищає наші душа – оце є головне. Для нас важливо не стільки творити надприродне, скільки очищатися від гріхів, щоб увійти у Царство Небесне. Бо у Царство Небесне не ввійде жодна грішна душа, не одна не ввійде. Чому? А тому що у Царстві Святості не може бути нічого гріховного.
А як ж ми, грішники, можемо увійти у це Царство? Як? Тільки по милості Божій. А милість Божа виявляється на тому, хто кається у гріхах. Ось два розбійник, два злодії. А чому ж один увійшов у рай, причому перший, а другий ні? А розбійники обидва. Тому що, один покаявся, сказав: «Пом’яни мене Господи, коли увійдеш у Царство Твоє». А другий сміявся і казав: «Якщо Ти Син Божий – зійди з хреста». Це свідчить про те, що нам треба каятися у своїх гріхах. А для того, щоб каятися у своїх гріхах, треба їх знати. Бо ми часто не знаємо свої гріхів, на превеликий жаль не знаємо. Говоримо, що ми грішні взагалі, а в чому ти грішний не можеш сказати. Коли тебе звинувачують в тому чи іншому гріху, то ти виправдовуєшся: «я не грішний, я не такий. А якщо і згрішив, то обставини були такі, що я не міг не згрішити». Тобто виправдовуємо, а не звинувачуємо себе. А треба не виправдовуватися перед Богом, а треба перед Богом смирятися, визнавати себе грішником. Тоді Господь простить гріхи, а якщо не буде такого усвідомлення, то ніякого прощення не буде. І не думайте, що так, само собою. Само собою нічого не стане. Хочемо, щоб Господь простив гріхи – покайся. А для того, щоб покаятися – знайти свої гріхи: в чому ти винний. Не виправдовуй себе і тримайся совісті, бо совість – непідкупний суддя. Совість викриває кожний наш злий вчинок, якщо вона чиста. Бо не у кожної людини совість чиста. Часто ж ми кажемо: «ти безсовісний». Чому безсовісна людина? А тому що втратила совість, яка мовчить.
Тому треба турбуватися насамперед про те, щоб у душі, у розумі була чиста совість, яка направить нас на путь праведний. Нехай в цьому допомагає нам Господь Ісус Христос, який принизив Себе настільки, що ми навіть не можемо собі уявити. Щоб Бог – Творець цього світу – дозволив розіп’яти Себе на хресті. Яке приниження Бога. Заради чого? Заради того, щоб це творіння Його, яке згрішило, спасти від гріха і смерті. Отака Божественна любов, що вони смиряє себе безмежно. Бог народжується у тваринних яслах. Яке приниження Бога заради нашого спасіння. Або розп’яття. Безгрішний, а дозволяє Себе розіп’яти на хресті. А боявся він цих страждань? Боявся. І доказом того, що Він боявся – кровавий піт, який Він пролив у Гефсиманському саду, коли молився. Ви можете привести приклад людини, яка б молилась до кровавого поту? Не можете. А Господь до кровавого поту молився. Які ж ці були внутрішні страждання, що кровавий піт вийшов із тіла. І це Безгрішний зробив для того, щоб нас, грішних, спасти і зробити таким як Він. Він зробив – святих. А нас, грішних, теж може спасти, якщо ми покаємось. Якщо покаємося, Господь і нам простить гріхи. І тому ми сподіваємося на це, щоб Господь не по ділам нашим засудив нас, а по милості Своїй простив нам наші провини.
І звершуючи це богослужіння Страсної Седмиці, коли кожне слово в Євангелії богослужбовому говорить про страждання, про добровільну смерть заради нашого спасіння. Ми повинні тільки дякувати Богові за Його велике милосердя, за Його велику любов – не взагалі до всього людства, а конкретно до кожного з нас. До кожного, а не взагалі. Бо ми часто любимо взагалі, а не конкретно. А Господь любить конкретно кожну людину. І нехай Він і нас кожного не залишись Своєї любові, і через наше покаяння простить нам гріхи, щоб недаремним було Його розп’яття, смерть і Воскресіння. Йому слава навіки віків. Амінь.
Пресслужба Київської патріархії
