21 червня 2020 року, у неділю 2-гу після П’ятидесятниці, всіх святих землі Української, Українська Православна Церква Київського Патріархату молитвою відзначила річницю Помісного собору (20 червня 2019 року), який підтвердив продовження існування Київського Патріархату – єдиної української Церкви з Патріаршим устроєм, незалежної від влади інших релігійних центрів.
З цієї нагоди у Володимирському патріаршому кафедральному соборі була звершена урочиста Божественна літургія, яку очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Напередодні воскресного дня, у суботу ввечері, Предстоятель звершив у соборі Всенічне бдіння.
Його Святості співслужили архієпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій, єпископ Сумський і Охтирський Никодим, єпископ Дніпровський і Криворізький Даниїл, єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Варсонофій, єпископ Одеський і Балтський Никон, єпископ Чернівецький і Буковинський Никон, настоятель Володимирського собору протоієрей Борис Табачек та духовенство храму.
За Божественною літургією Святійший владика виголосив проповідь, у якій закликав парафіян молитовно шанувати всіх святих землі Української та наслідувати їхню віру і святість життя, які приводять до спасіння і єднання з Богом.
На запричасному до вірян, зі словом проповіді, звернувся клірик собору протоієрей Олександр Шмуригін.
Після богослужіння був відслужений молебень до всіх святих землі Української, під час якого лунали молитви за Церкву, Україну і її побожний народ, а також підносились подячні молитви Господу Богу за всі Його милості і благодіяння.
Від імені єпископату, духовенства і вірян зі словами привітання до Предстоятеля звернувся архієпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій.
“Ваша Святосте, рік тому назад у цьому кафедральному патріаршому соборі відбувся Помісний собор УПЦ КП. Ми пам’ятаємо цю важливу подію і як все тоді відбувалося. Вами, як Патріархом і Предстоятелем Церкви було прийняте нелегке і відповідальне рішення, а саме, про вихід із Православної Церкви України. Проминув рік, який був насичений багатьма різними подіями. Але повернемося до початку Київського Патріархату, який Ви створювали з нічого у далекому 1992 р. Вже з самого початку Ви намагалися створити незалежну автокефальну Українську Православну Церкву. А для цього підстави були. Насамперед, незалежність Української Держави, яку отримали, як «манну» з небес у серпні 1991 р.
Спочатку Ви звернулися до Москви. Але Московський Патріарх не почув. Тоді, Ви стали звертатися до Вселенського Патріарха, саме через те, що Київська Митрополія колись була в складі Константинопольського патріархату і довго цього добивались. Але, Вселенський Патріарх виставляв різні умови і відтягував надання автокефалії. Пізніше прийшов час коли Патріарх Варфоломій, все ж таки, вирішив надати Томос українській Церкві, але, переслідуючи різні владні та меркантильні інтереси, як пізніше з’ясувалося. Тоді здавалось, нібито, все було добре для України і всі ми та вся Україна раділи цьому. Тому, що Православна Церква чекала цього Томоса. На жаль, коли ми отримали Томос, виявилось, що ми, з однієї залежності від Москви попали в іншу залежність від Константинопольського Патріарха. Тому, що Томос, хоч і є Томосом про автокефалію, але в ньому зафіксовані всілякі обмеження, що нас і ставило у залежність від Константинополя. Звичайно, нам така автокефалія користі не принесла. Україна є незалежною Державою, а незалежній Державі потрібна і незалежна церква. Ви, як раз, у цьому відношенні нічого нового не вимагали. Бо, коли утворювалися нові незалежні держави то Церкви у цих державах виходили із складу Константинопольського Патріархату: Греція, Румунія, Болгарія, Сербія. А, раніше, і та ж сама Росія. Це розуміють всі державні діячі всіх держав, що без духовної основи не може бути незалежної Держави. На жаль, наші цього, поки ще, не зрозуміли.
На початку, всі ми сподівалися, що новий Предстоятель ПЦУ буде боротись, все ж таки, за незалежну церкву. А вийшло не так. У тій складній ситуації Ви були твердими і рішучими. І, як Патріарх, прийняли відповідальне рішення залишитися на єдиному вірному шляху істино незалежної Української Православної Церкви і скликали Помісний Собор, – вищу церковну владу. На ньому ж вирішувалось питання, чи залишатися в підпорядкуванні Константинопольського Патріарха чи повертатись до Київського Патріархату, яким він був. На Соборі була достатня кількість, архієреїв, священників і мирян і були витримані всі умови Статуту Церкви для того, щоб цей Помісний Собор був законним і повноцінним. На цьому Соборі було прийнято рішення відокремитись від, так званої, ПЦУ.
Всі події, які відбувалися після Помісного Собору: зняття з реєстрації Київської Патріархії без Вашого подання, як Предстоятеля, безліч судових справ у судах, до яких нас не допускали, незаконне нотаріальне переоформлення всього майна Київської Патріархії, все це є результатом незаконного втручання державних чиновників у справи Церкви.
«Але ти, чоловіче, — однодумцю мій, приятелю і друже мій, з яким ми щиро сходилися і до дому Божого разом ходили»! Навіщо ти наніс таку глибоку рану своєму Батькові? Навіщо ви всі, що називалися духовними чадами, найбільшу рану нанесли своєму Отцеві? Ваш люблячий Батько вам давно простив, але чи ви покаялися, щоб на Страшному Суді не бути осудженими?
При всіх цих обставинах, в яких опинилася наша Церква, Вам, Ваша Святосте, за цей рік вдалося не тільки зберегти, але й примножити та поширити Київський Патріархат. З трьох архиєреїв минулого року – до одинадцяти сьогодні. Багато парафій в Україні і за кордоном, правда, їх поки не всіх реєструють.
Ваша Святосте, дорогий наш Архипастирю! Від імені архиєреїв, духовенства, парафіян собору та усіх вірних Київського Патріархату, прийміть щирі вітання в першу річницю Помісного собору Вас, як нашого Патріарха та духовного наставника всього українського народу, взірця подвижницької праці в ім’я служіння Богові та Церкві. Нехай Господь обновить Ваші душевні і тілесні сили, щоб Ви і надалі могли з ревністю служити на благо Святої Церкви і на славу Божу. Нехай кожний день Вашого святительства буде наповнений радістю про паству, яка любить Вас і бачить в Вас свого духовного батька і керівника до спасіння, що виражається вічними словами святого апостола Павла, зверненими до Єдиного Пастиреначальника, Господа нашого Ісуса Христа: «Ось я і діти, яких дав мені Бог» (Євр. 2:13).
Многії і благії літа Вам, Ваша Святосте”.
На знак любові та спільної молитви владика Андрій підніс Першосвятителю просфору і корзину з квітами.
У відповідь, Святійший Патріарх Філарет звернувся до присутніх в храмі з повчальним словом:
“Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі наші захисники України, браття і сестри!
Ми сьогодні відзначаємо першу річницю Помісного собору Української Православної Церкви. Чому відбувся цей собор? Зараз у засобах масової інформації, і серед противників Київського Патріархату, розповсюджується неправда. У чому ця неправда? Що Київський Патріархат, зокрема Патріарх Філарет, бореться проти ПЦУ (Православної Церкви України). Правда це? Це неправда. Ми не боремось проти ПЦУ. Тому що, хочуть вони бути залежними від греків – нехай будуть залежними, це їх свобідний вибір. А проти чого ми боремось? Ми боремось проти того, що вони хочуть знищити Київський Патріархат, ось проти цього, проти нашого знищення, ми і боремось. І не даємо їм знищити дійсно незалежну Українську Православну Церкву – Київський Патріархат.
Як вони не намагаються, які сили державні не притягують до свого захисту, а не вдається і вдасться. Чому? Правду не можна перемогти. Правда завжди перемагає, тому що з нею Бог. В чому полягає ця правда? А в тому, що Бог дав нам державу,а в цій державі повинна бути незалежна Церква. А вони кажуть: «Держава нехай буде незалежна, а Церква нехай залежить». Одні кажуть – від Москви нехай залежить, а другі кажуть – від греків. А ми кажемо – ні, ми не хочемо залежати ні від Москви, ні від Константинополя. Ми хочемо мати свою незалежну Церкву, тому ми і вийшли зі складу цієї церкви, так званої, ПЦУ. Тому й скликали цей собор. Тому не треба говорити неправду, що ми боремось з ПЦУ. Ми боремось з їх неправдою. Якби вони залишили б нас у спокої, то і ми залишили б їх у спокої. А то що зробили? Все майно Київського Патріархату незаконно переоформили на себе. Не трудились, піт не проливали, не страждали, а багатство церковне собі привласнили. То як, маємо ми право себе захищати чи ні? Чи вони повинні нас топтати? Тому ми і боремось проти цієї неправди, а вони кажуть, що ми боремось проти ПЦУ. Ні. Будьте ви залежними від греків. Захотіли ярмо на себе взяти – несіть ярмо. А ми ярмо це нести не хочемо.
Друге, що ми, нібито, боремось з Порошенком. Не з Порошенком ми боремось, а боремось проти того, що його адміністрація, зокрема Міністерство культури, незаконно зняло нас з реєстрації, без нашого відома, без нашого подання. Мали вони на це право? Не мали права. Так ось проти цього незаконного зняття з реєстрації Київського Патріархату ми і боремось. Якщо за цим стоїть і Порошенко, то ми і проти Порошенка виступаємо, але не проти нього, як бувшого Президента, а проти цих дій незаконних. А проти незаконних дій повинен боротись кожен громадянин і кожна людина, стояти на правді. Тому ми й боремось з Міністерством культури, що воно незаконно 30 січня 2019 року зняло Київський Патріархат з реєстрації без нашого відома, без нашої подачі. А по закону вони не мають права без нашої подачі знімати нас з реєстрації, а вони зробили. Маємо ми право захищати себе чи не маємо? Чи теж повинні, як телята, в ярмо свою голову встромити? Ні. Тому, ми боролись, боремось і будемо боротись і переможемо, обов’язково переможемо.
Я згадую Радянські часи, коли мене переконували, що нам кінець прийшов, бо ми вступаємо в комунізм, а релігії в комунізмі не може бути, то я їм тоді сказав: «Ми при капіталізмі живемо, будемо і при комунізмі жити». Мені кажуть: «Ні, цього не буде». «Якщо не буде, то комунізму не буде, а Церква буде». Перемогла правда? Де ті комуністи? Вже і забули про них, що вони існували, а Церква існує. Так і в даному випадку, правда з нами. А раз правда з нами – з нами Бог, а там, де Бог, там завжди перемога.
Тому, в сьогоднішній день, коли ми згадуємо річницю Помісного собору, я хочу, по-перше, подякувати архієреям нашим, духовенству, віруючим, які, не зважаючи на складні обставини, все-таки тримаються дійсно незалежної Української Церкви. Я дякую вам за вашу підтримку, за ваші страждання, за все те, що ви робите для того, щоб Українська Православна Церква дійсно була незалежною Церквою і служила українському народу”.
Предстоятель Київського Патріархату висловив подяку всім українським воїнам, які захищають на Донбасі нашу Батьківщину від російського агресора.
“Особливо сьогодні я хочу подякувати нашим воїнам, тому що ви дійсно виявляєте жертовну любов, бо ризикуєте своїм життям захищаючи рідну українську землю. А те, що Донбас є українська земля – я свідок, бо це моя земля українська. Я там народився і на цій землі нема жодного не українського села. І я дякую вам, що ви захищаєте нашу землю”. Святійший владика відзначив присутніх у храмі захисників медалями “За жертовність і любов до України”.
З нагоди річниці Помісного собору Святійший Патріарх Філарет також відзначив активних вірян та громадських діячів Благословенними Патріаршими грамотами.
Богослужіння завершилось урочистим козацьким многоліттям Патріарху, духовенству, вірним Української Православної Церкви та всьому побожному українському народу.
Довідка
20 червня виповнився рік від часу Помісного собору Української Православної Церкви Київського Патріархату, що відбувся 20 червня 2019 року у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва. Помісний собор, в роботі якого взяли участь представники єпископату, духовенства і мирян, прийняв постанову, якою не затвердив, а відмінив постанову Архієрейського собору 15 грудня 2018 року, що відбувся в Теплій Софії. Відповідно до статуту, головний керівний орган УПЦ Київського Патріархату постановив, що Церква виходить зі складу Православної Церкви України і продовжує своє існування, як незалежна Церква, яка служить інтересам українського народу і Українській державі. Причиною виходу УПЦ Київського Патріархату, на чолі з Патріархом Філаретом, зі складу ПЦУ послужила невідповідність Томосу про автокефалію, наданого 6 січня 2019 року в Константинополі (Стамбулі), статусу автокефальних Церков, яким володіють усі автокефальні Церкви. За рік з трьох архієреїв УПЦ Київського Патріархату вже має одинадцять. Діють декілька сотень парафій в Україні та в діаспорі. УПЦ КП – четверта церква за кількістю вірних відповідно до соціологічних опитувань.
Прес-служба Київської Патріархії
