Велике інтерв’ю Патріарха Філарета Українським Новинам: Без незалежної Церкви не буде незалежної держави

22 жовтня Українська Православна Церква Київського Патріархату відзначила 25-ту річницю інтронізації свого Предстоятеля – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. За цей час у житті Патріарха, як і у житті української церкви відбулося чимало важливих та історичних подій.

Все своє життя Патріарх Філарет прагне здобути незалежність української церкви та створити Єдину Помісну УПЦ. Здавалося б, отримання у 2018 році Українською Православною Церквою такого бажаного Томосу про автокефалію мало би бути для Предстоятеля УПЦ КП дійсно великим святом та грандіозною подією всього життя Патріарха, однак, цього не сталося. Томос фактично розколов УПЦ КП на дві частини. Одна увійшла у новостворену Православну Церкву України, яку очолив Митрополит Епіфаній, інша залишилась Київським Патріархатом на чолі з Патріархом Філаретом. Він запевняє, що Єдину Українську Помісну Православну Церкву так і не вдалося створити та сподівається, що з часом це обов’язково відбудеться. Патріарх Філарет не приховує наявність у нього конфлікту з Митрополитом Епіфанієм та розчарувань, пов’язаних з вибором саме його кандидатури як майбутнього Предстоятеля ПЦУ. В інтерв’ю Українським Новинам Патріарх пояснює, чому майже два роки не спілкується Епіфанієм, розповідає, яку найбільшу помилку зробив у своєму церковному житті та що вважає основними своїми здобутками за цей період. Також Патріарх Філарет розповів, чому Православні Церкви не визнають ПЦУ, як він оцінює рішення про таке визнання грецьких церков та чим таке визнання може обернутися для Православ’я в цілому. Крім того, Патріарх розповів про своє ставлення до “одностатевих шлюбів” та можливої легалізації їх в Україні, а також поділився спогадами, як в Радянському Союзі його вербував КДБ.
Наостанок Патріарх Філарет стверджує, що коронавірус – це Божа кара за людські гріхи та намагання Господа навернути до себе людей.

Ваша Святосте, як Ваше самопочуття після того, як ви перехворіли на коронавірус?

Після того, як мене вилікували від коронавірусу, місяць ще я проходив так би мовити процес утвердження. А зараз відчуваю себе нормально. Я увійшов в той стан, який у мене був до цієї коронавірусної хвороби.

Нещодавно Ви відзначали 25- річчя своєї патріаршої інтронізації. Що ви вважаєте своїми основними досягненнями за цей період?

Основним досягненням за 25 років свого патріаршого служіння – це створення Київського Патріархату, тому що 25 років тому Київський Патріархат був створений, але він був настільки маленьким, що на нього ніхто не звертав увагу. Але, тепер він досяг такого розміру, такого стану, що став основою цієї так званої Православної Церкви України. Не було б Київського Патріархату – не було б ніякого Томосу і ніякого визнання Української Церкви з боку Константинопольського Патріархату. Тому – це головне досягнення за 25 років служіння церкві.

Я правильно розумію, що створення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні не є основним вашим досягненням?

Її ще немає. Єдиної в Україні Православної Церкви ще немає. Це є мета.

А ПЦУ?

А ПЦУ – це не Єдина, бо існує УПЦ Московського Патріархату і існує маленький Київський Патріархат. І тому, зараз у нас Єдиної Помісної Православної Церкви немає. Як було три, так і залишається три, але віримо, що настане такий час, коли буде Одна Українська Православна Церква.

Що має відбутися, щоби УПЦ КП увійшла до складу ПЦУ?

Для того, щоб Київський Патріархат увійшов в цей склад, потрібно, щоб Константинопольський Патріарх дав Томос такий, який мають інші Православні Церкви. І дав Томос не в статусі Митрополії, а у статусі Патріархату. Яка різниця? Велика, тому що Митрополія може бути в складі іншого Патріархату і ми це реально бачимо в нашому житті. Українська Православна Церква, яку очолює Митрополит Онуфрій – в статусі Митрополії і тому належить до складу Московського Патріархату. Православна Церква України, яку очолює Митрополит Епіфаній має статус автокефалії, але не такої автокефалії, як інші Православні Церкви. Наприклад, та ж російська, болгарська, сербська, румунська, грецька, польська. А який? Томос написаний таким чином, що ПЦУ має залежність від Константинопольського Патріархату. Чому Константинопольський Патріархат вимагав від нас, щоб ми відмовилися від Патріархату? А тому що Патріархат не може бути в складі іншого Патріархату. Тобто, якби Константинопольський Патріархат дав українській церкві Томос в статусі Патріархату, то ми би дійсно були незалежною автокефальною церквою. А зараз? А зараз ця так звана ПЦУ… навіть назву змінили, бо всі церкви називаються не “Православна Церква Росії” чи “Православна Церква Болгарії” або “Православна Церква Греції”, “Грецька Православна Церква”, “Болгарська Православна” і так далі. А чому Українська Православна Церква так не називається? Справа в тому, назвою “Православна Церква України” обмежується діяльність Української Православної Церкви. Тобто, Вам кажуть – не всі православні українці належать до Української Православної Церкви, а тільки ті, які знаходяться на території України. Тому і назвали – Православна Церква України. А в Європі, українці вже не належать до ПЦУ, а вони українці і хочуть належати. Так само церкви Америки, Канади і так далі. А кому ж ці православні українці належать? По Томосу вони належать Константинопольському Патріарху. А якби Томос був даний Патріархату, то всі українці, які знаходяться за межами України, належали би до Української Церкви. Ось чому Патріарх Варфоломій не погодився дати нам Томос або про автокефалію в статусі Патріархату, а Митрополії, яка може бути в складі Патріархату.

Чи маєте Ви образу на Константинопольський Патріархат через це?

Образи я не маю, тому що ми – християни, не повинні ображатися. Але правду я зобов’язаний захищати. І ще на що я хочу звернути увагу. В цьому Томосі закладена першість не тільки честі Константинопольського Патріархату, а й першість влади, своєрідне “папство” в Православ’ї і тому православні церкви ніколи не визнають цей Томос. Тому що, визнати його, значить погодитися на “Папу” в Православ’ї.

А хто таким “Папою” зараз є, чи претендує на це?

Це я так називаю першість влади. Тобто Константинопольський Патріарх претендує на владу над усіма Православними Церквами. Він незадоволений тим, що він має першість честі, а хоче мати і першість влади. А Православна Церква цього не визнає. Якщо вона визнає, то вона втратить чистоту православ’я. Чому Томос, який дали Митрополиту Епіфанію, не визнають інші церкви, крім Константинополя, Грецької церкви і Кіпрської. У Кіпрській навколо цього йде зараз боротьба. Чому? Тому що там закладена оця першість влади. А це є – зрада чистоти православ’я, тому ПЦУ не буде визнана іншими церквами. Ось уже минуло два роки. Визнали?

Визнали Еладська, Олександрійська і Кіпру…а як Ви оцінюєте те, що ці церкви визнали ПЦУ?

По-перше, це грецькі церкви і це має значення, а по-друге – Константинопольський Патріарх зробив своєрідний тиск, як на грецькі церкви. Але ж інші церкви не визнають і не визнають ніколи.

Які відносини УПЦ КП має з іншими православними церквами в Україні і світі?

Молитовного єднання немає, але вона нічим не відрізняється від будь-якої Православної Церкви. Нічим. Саме визнання іншими церквами – не змінює самої сутності Української Православної Церкви. Тобто, для прикладу – 141 рік. Російська Православна Церква не визнавалася автокефалією Константинопольським Патріархатом і взагалі усіма грецькими церквами. Чи були святі в РПЦ за цей 141 рік? Були. Якщо були святі, які звершували чудеса, а якщо звершували, то своєю силою? Ні, не своєю, а Божественною. Значить, Божественна Благодать, Святий Дух перебував у цій церкві? Перебував. А що для нас християн важливо – Христос чи визнання автокефальною церкви? Христос. І тому, існування Київського Патріархату – це існування правдивої Православної Церкви, в якій звершується спасіння кожної людини, яка цього хоче. Але, ми як християни і церква належимо до Церкви Христової, а це вимагає, щоб ми були єдині і мали між собою молитовне спілкування, євхаристійне. Ось цього у нас немає. І тому боротьба іде якраз за те, щоб було молитовне спілкування. От наприклад, які зараз відносини між Константинополем і Москвою? Розриву немає, але молитовного єднання теж немає. Йде боротьба за владу. Зараз розділення у православ’ї відбувається через боротьбу за владу, так само як відбулось розділення Східної та Західної церкви в 11 столітті. Тоді Константинополь і Рим боролися за Болгарську церкву. Так само і зараз. Через владу і боротьбу між Москвою і Константинополем відбувається розділення православ’я.

За час вашого служіння Церкві чи були такі ситуації, що Ви б хотіли вчинити інакше, якби була така можливість?

Є ситуації. Помилився в Епіфанії. Не думав, що він такий. Помилився в тому розумінні, що я боровся за нього, щоби він став Предстоятелем. Я не знав, хто він в душі.

Чи спілкуєтеся Ви зараз з ним?

Ні. Не спілкуюсь. Вже майже два роки.

Чи тримаєте образу на Епіфанія?

Образи немає. Так само як у мене не було і немає образи на Патріарха Олексія II, Патріарха Кирила, але те що вони роблять – я з ним не згідний.

А конфлікт між вами існує?

Конфлікт є. Тому що Митрополит Епіфаній поступив нечесно. Можна сказати безсовісно. Переоформив все майно Київського Патріархату на ПЦУ. Він цього не мав права робити. Але скориставшись президентством Петра Порошенка незаконно все це оформив на ПЦУ. І тепер, формально, приміщення, де ми зараз знаходимося, належить ПЦУ. Але вони до нього ніякого відношення не мають.

Чи не грає цей конфлікт на руку Москві?

Грає. Тому що так би ми були єдиною силою і примушували би Москву до надання автокефалії своїй частині, а зараз ми між собою розділені і тому це об’єднання всього українського православ’я в Єдину Помісну Церкву віддаляється, але буде.

Що має відбутися, щоб Ви відновили спілкування з Епіфанієм? Що потрібно зробити для цього?

Відмовитися від цього Томосу. Тоді ми як єдина сила будемо вимагати від Константинополя іншого Томосу. Такого, як мають інші православні церкви.

Зараз у суспільстві посилюється тенденція секуляризації, в багатьох церквах скаржаться на брак священних покликань. Розкажіть, будь-ласка, як відчути це покликання і що Ви відчували, приймаючи рішення про вступ до семінарії?

В Україні немає кризи на покликання. Навпаки, в Україні стільки священиків, що не вистачає парафій. Тому що якщо взяти ПЦУ, Київський Патріархат і УПЦ Московського Патріархату, то ми маємо більше 20 тис. священиків. Жодна церква немає стількох, крім російської. І тому, Україна не має в цьому відношенні ніякої проблеми. Навпаки – перенасичення духовенством церкви. Навіть маленькі села мають своїх священиків.

А як відчути це покликання?

Бажання. Якщо Ви хочете бути журналістом, то у вас є покликання до журналістської діяльності. Таке ж покликання буває і до священства. У мене, наприклад, покликання виникло таким чином: коли батько загинув на фронті, то у мене виникло питання – він існує чи не існує? Якщо він не існує, як мене навчили у школі, то кого я люблю? Пусте місце? Чи можна любити пусте місце? Ні. І тому, я прийшов до висновку – раз я люблю, а любов в мені є і сильна до батька, то він повинен жити. А якщо він живе – то є і вічне життя. А якщо є вічне життя – то є Бог. І тому – кому я повинен служити: Богу чи владі? Тоді я і обрав шлях служіння Богу і церкві і не помилився. І ніколи ніякого розкаяння за більше ніж 70 років не було.

Але разом з тим, у Радянському Союзі пропагувалась атеїстична ідеологія. Як вам вдалося обрати саме цей шлях, а не навпаки?

Було так: я був уже ченцем і одного разу мене викликали в КДБ, тоді воно називалось МДБ. Це був 1952 рік. І кажуть мені – ось ви стали священиком і маєте тепер передавати інформацію про те, що вам говорять під час сповіді. Я відмовився і сказав, що я цього робити не буду, тому що священик повинен зберігати тайну сповіді. Тоді кладуть пістолет на стіл і кажуть: можемо розстріляти! Це були “сталінські” часи, деяких наших професорів і студентів заарештували. І я реально відчував, що це можливо і тому сказав: “Можете розстріляти, але я не боюсь, тому що для мене немає значення, коли я піду у вічність – зараз чи я доживу до глибокої старості і піду туди ж”. Тобто я не зраджував церкву і Бога, але в той же час закони безбожної держави виконував.

А уже в незалежній Україні такий вплив спецслужб також мав місце?

Зовсім по-іншому. Зараз, наше СБУ корінним чином відрізняється від КДБ радянських часів. Чому? Тому що КДБ тоді керувало всім, і особливо церквою. Без згоди КДБ в церкві нічого не робилося. А зараз ми незалежні. У нас є стосунки з СБУ, але СБУ не впливає на наше внутрішнє життя.

Однак, спадкоємець КДБ, а саме ФСБ пустило коріння і в Україні. Як ви думаєте, чи багато агентів ФСБ серед священиків в Україні?

Я думаю, що такі є, тому що ФСБ використовує церкву у своїх політичних намірах. Якби УПЦ МП не залежала б від Москви, то війни не було би. Чому? Тому що церква була б єдиною і захищала свої інтереси і не говорила б, що на Сході йде братовбивча війна, а не агресія. Ось, зверніть увагу – Крим. Київський Патріархат мав там декілька парафій, а всі інші були московські. І тому, Росія взяла Крим без єдиного пострілу. А візьміть Донбас. На Донбасі є Київський Патріархат. І там вже йде війна. Тому що Церква захищає інтереси своєї держави і своєї землі не хоче віддавати. А якби вся церква на Донбасі була б українською і не підпорядковувалася Москві, то Путін не наважився би наступати на Донбас. Тому, Церква в цьому відношенні відіграє велику роль. Без незалежної Церкви не може бути держави. І тому всі балканські Церкви, коли отримали державність, то стали вимагати і незалежної Церкви. Ми також хочемо, щоб в Україні була незалежна церква і ми від цього не відступимо, бо без незалежної Церкви не буде незалежної держави і навпаки. Ми взаємопов’язані.

Вас неодноразово запитували про це, чи можливе об’єднання православних з католиками. Кілька місяців тому Ви говорили, що таке об’єднання, як показав досвід, неможливе. Як слід розуміти таке спілкування між церквами і чи можливе спільне богослужіння кліриків УПЦ і УГКЦ?

Об’єднання з Греко-Католицькою Церквою в нинішніх умовах неможливе. Чому? Тому що Греко-Католицька Церква – це Католицька Церква і головою цієї Церкви є Папа Римський і без нього вона не може об’єднатися з Православною Церквою. Бо якщо вона об’єднається, то вона стане Православною. Або ми станемо католиками. Але ми католиками ніколи не станемо, тому що 400 років боротьби, коли не було незалежної держави, не зламали православних. Ви думаєте, що тепер, коли ми маємо державу, Греко-Католицька Церква переможе Православну Церкву? Ніколи. Але, ми зараз знаходимося в такому стані, що у нас з католиками добрі стосунки. У нас є спільне завдання – захист незалежної української держави. І не тільки це, але і християнські цінності. Ви ж бачите, що зараз робиться – “одностатеві шлюби”. Бог знає у що перетворюють християнство. У цьому відношенні ми з Греко-Католицькою Церквою є єдиним фронтом виступаємо проти цієї нечесті.

Але ж нещодавно Папа Римський начебто заявив, що він не проти “одностатевих шлюбів”, але згодом Ватикан відмовився від такої заяви, кажучи, що його слова неправильно трактували. При цьому, не є секретом те, що в рядах католиків немало прихильників “одностатевих шлюбів”. Чи підтримуєте ви таке і чи можлива легалізація “одностатевих шлюбів” в Україні?

Я категорично проти, тому що Господь за цей гріх знищив Содом і Гоморру. І я повинен захищати божественне вчення, а не пристосовуватися до того, як грішні люди спотворюють нормальний образ життя. Я до цього не повинен пристосовуватися, бо я не пристосовувався до радянського безбожжя, виступав проти, так само я виступаю проти і “одностатевих шлюбів” і всього, що робиться проти християнського і морального вчення. І тому, якби Папа не відмовився від того, що він підтримує оці “одностатеві шлюби”, то скажіть – який він непогрішимий? Він же вважає, що він непогрішимий, а тут гріх називає добром. І я радий, що він відмовився від цього, тому що не може не тільки Папа, а будь-який єпископ чи християнин приймати це вчення, тому що це протиріччя божественному вченню.

А в Україні таке можливо? Тобто, чи не виключаєте Ви, що таке може бути легалізовано на законодавчому рівні?

Ми будемо боротися до останнього, щоб такого не було. Коли мені в Європейському парламенті ставили таке ж питання, я відповів, що Україна ніколи не погодиться на це. І якщо у нас Верховна Рада буде виступати за “одностатеві шлюби”, то ми не будемо обирати таких депутатів.

Гадаю, що такі, ймовірно, є у парламенті, проте публічно не говорять…

Якщо вони публічно не говорять цього і соромляться, значить їм совість вказує, що вони не праві. Бо якщо праві, то чому відкрито про це не сказати? Ось радянська влада говорила, що немає Бога, а ми не соромилися говорити, що віримо в Бога. А вони соромляться визнати ці “одностатеві шлюби”, тихенько грішать. Тому, церква – голос Божий і повинна свідчити правду і не піддаватися ніякій владі, бо коли Ісуса Христа запитали – чи повинні давати податок імператору (кесарю) чи ні? Господь сказав – “Віддавайте Боже Богові, а кесарю кесареве”. Тобто, закони, які не протирічать божественному закону виконуйте, але Боже не віддавайте кесарю. Тому, ця мораль належить Богові і мораль – не віддавайте грішникам.

Можна припустити, що великий досвід архієрейського і предстоятельського служіння, активної участі у церковній політиці і взаємодії з сильними цього світу, має свою зворотну сторону. Після великої кількості подій, подібних до тих, що супроводжували отримання Томосу про автокефалію ПЦУ і ситуацію з Митрополитом Епіфанієм, здається дуже важко довіряти будь-кому. Ваша Святосте чи довіряєте Ви кому-небудь і до чиєї думки Ви прислухаєтеся?

Моя слабкість, що я довіряв і довіряю й надалі, тому що вірю не тільки в Бога, а і у людину, що вона добра. А якщо вона зла, лукава, неправдива і зрадник, то це її справа. А я повинен ставитися до людини, як до доброго творіння. Тому Господь і сказав: “Люби ближнього свого як самого себе”. Тобто людину треба любити, а її злі діла не просто не любити, а ненавидіти. Зрадництво, до прикладу, потрібно ненавидіти, бо це є великий гріх.

Чи є такі люди, до думки яких ви прислухаєтеся?

Я прислухаюся більше до голосу Церкви і до духовних людей. Не можна сказати, що я не прислуховуюся до думки людей. Я прислуховуюся до духовних, правдивих людей.

Чи довіряєте Ви політикам?

Якщо вони правдиві. А якщо вони зраджують, то вони не заслуговують на довіру. Якщо вони відстоюють свої власні інтереси, а не інтереси держави і народу свого, тобто якщо вони щиро служать народу і державі, то я їх поважаю, підтримую і молюся за них, а якщо вони служать своїм інтересам, то поваги до них немає.

За останній час світ змінився, і не в останню чергу через пандемію коронавірусу. Очевидно, що це певне послання людству і світу. Як Ви вважаєте, чому людству було послано цю хворобу?

Треба знати, що коронавірус має неприродне походження, а людське походження. Так кажуть дослідження і вчені. Тобто, коронавірус придумали люди і випустили його. Бог попустив. І виникає питання, чому Бог попустив таке велике зло, як коронавірус, який захопив з собою весь світ? При чому миттєво. Бог попустив для того, щоб з одного боку покарати за різні гріхи, а з другого – щоб навернути людей до себе. Коли людина страждає коронавірусом і відчуває, що може померти, чи буде вона звертатися до Бога? Буде. І незважаючи на те, що вона готова померти, але померти з Богом. Так от, для того, щоб навернути людей до себе, Господь попускає це, а інших карає за різні гріхи, в тому числі і за ці “одностатеві шлюби”. Але гріхів багато. Ну наприклад, корупція – гріх? Неменший, аніж “одностатеві шлюби”. Неправда, яка нас оточує так само. І за це Господь і карає, щоб ми навернулися до нього. Багаті люди накопичили величезні кошти, а потім один такий діяч захворів, я не буду називати його, і став лікуватися. Він готовий був віддати всі гроші, аби залишитися живим. Але гроші віддав і помер. Ось про це не потрібно забувати.

Розмову вів Сергій Босак

Джерело: Українські новини

Наступна

Відбулася прес-конференція за участю Святійшого Патріарха Філарета на тему “Київський Патріархат є форпостом релігійного суверенітету України”

18.11.2020
У середу, 18 листопада, у прес-центрі інформаційного агентства “Інтерфакс-Україна” відбулася прес-конференція за участю Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на тему “Київський Патріархат є форпостом релігійного суверенітету України”.