Відбулося наречення ієромонаха Луки (Згоби) на єпископа Філадельфійського, вікарія Київської єпархії

14 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святого праведного Філарета Милостивого. Це свято є днем тезоіменитства Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Напередодні, 13 грудня ввечері, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Всенічне бдіння у Володимирському кафедральному соборі м. Києва.

Його Святості співслужили митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, архієпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій, архієпископ Фалештський і Східно-Молдовський Філарет, єпископ Сумський і Охтирський Никодим, єпископ Дніпровський і Криворізький Даниїл, єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Варсонофій, єпископ Одеський і Балтський Никон, єпископ Херсонський і Таврійський Михаїл, духовенство з Києва та інших єпархій. Під час полієлею Предстоятель помазував вірян освяченим єлеєм.

Після Всенічного бдіння у соборі відбулося наречення ієромонаха Луки (Згоби) на єпископа Філадельфійського, вікарія Київської єпархії, якого було обрано на засіданні Архієрейського собору Української Православної Церкви Київського Патріархату 13 грудня 2021 р.

Ієромонах Лука (Згоба) звернувся до Святійшого Патріарха Філарета, архіпастирів та присутніх у храмі зі ставленицьким словом:

Ваша Святосте, Святійший Владико!

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, всечесні отці, боголюбиві пастирі Святої Христової Церкви!

Ось стою перед Богом та цим боголюбивим народом повний думок та рішучості. Повний думок, тому що з постійним молитовним зітханням розважаю над Божими присудами, які провели мене таким довгим шляхом у служінні Йому та Його Церкві. А повний рішучості тому, що передбачаю велику місію та роботу, яку покладає на мене Свята Церква – згуртувати українську православну діаспору – наших земляків, які волею-неволею розсіяні світами, але мають стійку рішучість не втратити свою українську ідентичність. Для них наша Українська Православна Церква Київського Патріархату з причини недавніх сумних подій в Україні стала єдиним місцем згуртування.

Великою честю та спонукою для мене є отримати з ваших першосвятительських рук, Ваша Святосте, єпископське свячення. Честю тому, що Ваша рука, стала провідником Божественної благодаті пастирського та архіпастирського служіння для сотень дияконів, священників та єпископів. І сьогодні, приєднуючись до їхнього духовного братства у Христі, я, недостойний, прислухаюся до настанови Спасителя: «Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший – як слуга» (Лк. 22, 25-26). Тому маю щире бажання закласти основу свого єпископського служіння на цій фундаментальній засаді, щоб моє серце та мій розум не піднімалися до сьомого неба, а виконували заповіт любові по відношенню до кожного члена Його Церкви.

Неабиякою ж спонукою для мене є приклад вашого достойного 60-річного архіпастирського служіння Українській Церкві та Українському народу, особливою віхою якого є побудова Помісної Української Православної Церкви.

Хвалиться Грецька церква рукою святителя Іоана Золотоустого. Ми ж хвалимося живою рукою нашого українського святителя – Святійшого Патріарха Філарета. Сила та Божественна благодать, які діють через ці святительські руки, однакова, тому що однаковим шляхом пройшли обоє святителів у служінні Богові. Багаторазові заборони у священнодійстві, зради та заслання – ось їхня спільна путь, якою їх обох Господь провів сильною рукою.

Дух Святий дихає, де хоче, – говорить святий апостол Іоан Богослов, – і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений. (Ін. 3, 8). Він дихав у момент возведення Вашої Святості на єпископську кафедру 1962 р. Дихав у час заснування національної Української Церкви. Надихав Вас усі роки Вашого патріаршого служіння на розбудову Святої Церкви, свідками чого є всі ми. Безсумнівно, Святий Дух надихає вас і тепер, невідступно подаючи Свою Божественну благодать, що проявляється в різноманітних даруваннях, які виливаються на нашу Церкву. Божественна дія Святого Духа безсумнівна і безперестанна. Дух Святий не помиляється ніколи. Непомильною є дія Святого Духа й зараз, коли ті, хто мали свою частку з вами, зрадили вас. Все це відбулося для того, щоб виявилися серця багатьох. У цих сумних подіях Божественна благодать Святого Духа – Єдиного Серцезнавця – оголила злобу та нечестя тих, хто зневажив заповідь Божу любити ближнього як самого себе та поважати наставників своїх.

Тому Дух Святий непомильно і невідступно діє в нашій Церкві й сьогодні. Він наповнює життям нашу святу громаду, дає продовження апостольському преємству заради служіння кожному членові нашої Святої Церкви. Святий дух є нашою розрадою і надією. Тому не біймося в час, коли темрява огортає нас. Тримаймося світла – в ньому темряви немає.

Однак, попри всі труднощі, сьогодні наша Церква Київського Патріархату свідчить, що відкриває нові перспективи для православної діаспори у сфері євангелізації. Сьогодні ви, наш Патріарше, голосно стверджуєте, що українські віряни, які силою обставин розсіяні по всьому світу, є скарбом для Церкви таким же дорогоцінним, як і кожен українець, що живе на Батьківщині. Одначе історія не є лінійною: на шляху Православної Церкви в діаспорі, як і на шляху самої Церкви, були і є часи піднесення і глибокої дезорієнтації. Подібно до того, які ми переживаємо тепер, коли через заперечення та зневаження дії Святого Духа, деякі українські церковні ієрархи віддалилися від українських громад в США та Європі на догоду сучасним трендам та особистим амбіціям. У цей час кризи та труднощів приходить спокуса закритися в собі, чекаючи на кращі часи.

Що ж нам робити сьогодні, як вийти з періоду церковної стагнації, до якого призвели дії невдалих церковних лідерів? Для того, аби не піддаватися цій спокусі, потрібно пам’ятати, звідки ми походимо й куди прямуємо. А коріння всіх нас, українців діаспори, міститься в самому лоні Української Православної Церкви. Тому наша мета – та сама, що й Церкви: євангелізація кожного українця, тобто звіщення Євангелія всім нашим братам і сестрам по всіх країнах земної кулі.

Саме тому, отримуючи сьогодні благодать єпископства з ваших першосвятительських рук та приступаючи до адміністрування парафій в діаспорі, розумію, що моє нове служіння полягатиме в тому, щоб освячувати і церковну, і світську діяльність моїх американських вірних. До того ж, я переконаний, що сьогодні, у 21 столітті, слід заново відновити всі ніші парафіяльного життя у Христі: жити, як інші, серед інших, виконуючи ті ж професії, в тих самих труднощах, але в єднанні з Богом, що освячує всі наші діяння. Прикладом цього для мене є життя Христа: Його звичайні вчинки мали Божественну цінність задля мети викуплення, заради якої Він втілився.

Відчуваючи важкість ярма, яке на мене сьогодні покладає Церква, розумію, що місія єпископства у наш час несумісна зі страхом перед ризикованими місцями та ситуаціями. Навпаки, саме такі кризові ситуації є сприятливими для єпископського служіння. Адже саме в стиснених обставинах ми, як члени містичного Тіла Христового, можемо смиренно і мужньо робити свій внесок в історію спасіння там, де люди страждають від байдужості, маргіналізації, де вони позбавлені гідності.

Поклик Господній до мене, який лине через Його Церкву, закарбований у моїй голові в трьох важливих словосполученнях: бути готовими, бути жертовним і довіряти Богові. Безсумнівно, що все наше життя спрямоване до вічності і ми повинні бути готовими до неї, а це означає повністю віддавати своє життя Богові й ближнім, як і говорить Господь: «Сину мій, дай мені серце своє» (Притч. 23.26). Такі стосунки з Богом і ближніми потрібно живити молитвою, яка дозволяє Богові бути поруч з нами, визволяє нас від самотності й вселяє надію.

Бути жертовним означає бути повністю відданим Христові, щоб духовно ототожнювати себе з Ним. Слід зосереджувати свою увагу не на власній діяльності, а на Христові, на благодаті Його дару. Він є жертвою за нас. Його жертву нам потрібно сприйняти, щоб у нас були ті самі думки й почуття, що і в Ньому (Флп. 2, 5).

Моє єпископство відбуватиметься у час особливих спокус, які переживає вся наша Українська Церква. Тому усім нам потрібно особливо уважно слухати Слово Боже та бути креативними. Господь кличе й мене, недостойного, сьогодні бути відкритим на нові горизонти, прислухатися до голосу народу, заохочувати в них надію, щоб почути голос Божий і наповнитись місійною креативністю. Цей процес вимагає постійної молитви та діалогу з народом, щоб спільно знайти Божу волю, а також потребує пошуку шляхів подолання розбіжностей, аби вони не переростали в поділ. Тому сьогодні я прошу в Господа одного: щоб моє церковне служіння було наповненим творчою любов’ю Святого Духа, Який спонукатиме мене відважно йти до народу Божого з євангельським словом та місіонерською допомогою, покликаною допомогти кожному на шляху їхнього особистого навернення та спасіння у Богові.

Моє єпископське служіння припадає в час бурі, коли світ охоплений страхом перед небезпечною хворобою, політичні рухи великих держав постійно провокують розбурхати ще не забуті жахіття великих міжнародних протистоянь за прикладом двох Світових воєн 20 століття. Та й для нас, вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату, настала нелегка година, коли ми змушені доводити справедливість свого існування перед обличчям чорної зради та безсовісного батькопродавства. Всі ці тривоги й сумніви пригадують мені страх апостолів у човні під час бурі, коли Христос заснув і надія на спасіння, здавалося б, втрачена. Зараз віра в наших серцях подібна до Христа в човні. Ми слухаємо різніобра´зи, втомлюємося, засмучуємося, а Христос спить. За прикладом апостолів нам треба всього лиш пробудити Христа, розворушити свою віру! Розбудімо Христа… Навіть у збентеженні можна щось зробити. Тому розбудімо Христа! Повірмо сказаному і в наших серцях настане великий спокій.

Саме тому з особливою ревністю я звертаюся сьогодні до єдиного Серцезнавця: пробудися Христе для мене, втихомир бурю, віджени ворогуючих, що повстали на мене, зроби мене здатним пастирем твоїх овець.

Звертаюся й до Вас, Ваша Святосте, та всіх вас, Високопреосвященні архіпастирі. Не переставайте у своїх молитвах до Всевишнього Бога про мою недостойність та тих, кого Він дав мені, щоб пройти спільною дорогою спасіння, вкінці якої зустріч з осяйним Христом у Його царстві слави та любові.

Отож, щоб моє служіння було приємним Богові, плідним для Церкви, потрібним для народу Божого, прошу Ваших святительських молитов, прошу молитовної підтримки вас, браття-співслужителі, вас, дорогі брати і сестри, бо всі ми разом творимо Церкву Христову!

Чин наречення нового єпископа завершився уставним многоліттям.

Архієрейська хіротонія єпископа Філадельфійського, вікарія Київської єпархії Луки (Згоби) буде звершена завтра, 14 грудня, у день пам’яті святого праведного Філарета Милостивого за Божественною літургією у Володимирському кафедральному соборі.

Ієромонах Лука (в миру Згоба Богдан Михайлович) народився 24 травня 1976 року в смт. Обертин Тлумацького району Івано-Франківської області.
1992 року закінчив Обертинську загальноосвітню середню школу.
З 1992 по 1996 рік навчався у Волинській духовній семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату.
19 грудня 1995 року архієпископом Рівненським і Острозьким Серафимом (Верзуном) рукоположений у сан диякона. 31 грудня цього ж року тим же архієпископом рукоположений в сан пресвітера.
1997 року переведений у штат Луцько-Волинської єпархії та призначений настоятелем Свято-Іоано-Богословської парафії с. Уляники. У селі, стараннями громади та настоятеля, було побудовано храм та освячено 9 вересня 1998 року митрополитом Луцьким і Волинським Яковом. З нагоди освячення храму, 9 вересня 1998 року, митрополитом Яковом нагороджений правом носіння наперсного хреста.
З 1999 по 2003 рік навчався в Київській духовній академії Української Православної Церкви Київського Патріархату, отримавши диплом магістра богослів’я.
17 травня 2001 року переведений до Сумської єпархії та призначений благочинним Свято-Воскресенського кафедрального собору м. Суми.
У 2001 році призначено головним військовим священником (капеланом) Сумської єпархії.
24 листопада 2002 року єпископом Сумським і Охтирським Михаїлом (Зінкевичем) піднесений до сану протоієрея.
У лютому 2003 року призначений благочинним м. Суми та Сумського району.
21 березня 2004 року Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом призначений настоятелем парафії Святої Тройці м. Норт-Роялтон штат Огайо у США.
7 листопада 2006 року призначений благочинним парафій Київського Патріархату в штатах Огайо, Мічиган та Індіана (США).
6 лютого 2007 року Святійшим Патріархом Філаретом призначений секретарем Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату в США та Канаді.
У 2011 році призначений настоятелем собору Святителя Миколая Чудотворця м. Купер Ситі штат Флорида.
У 2016 році Святійшим Патріархом Філаретом призначений настоятелем ставропігійного храму на честь Святителя Миколая Чудотворця м. Філадельфія (США).
2 лютого 2021 року вдруге призначено секретарем Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату в США та Канаді.
29 жовтня 2021 року, з благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, прийняв чернечий постриг та отримав у чернецтві ім’я Лука, на честь святого апостола і євангелиста Луки (І ст., день пам’яті 18/31 жовтня). Чин постригу звершив архієпископ Переяславський і Білоцерківський Андрій у домовому храмі Київської Патріархії на честь праведного Філарета Милостивого.
13 грудня 2021 року рішенням Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату ієромонаха Луку (Згобу) було обрано єпископом Філадельфійським, вікарієм Київської єпархії.
Відзначений церковними нагородами Української Православної Церкви Київського Патріархату: Орденом Святого Миколая Чудотворця; Медаллю за жертовність і любов до України; є повним кавалером Ордену Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого.

Пресслужба Київської Патріархії

Поділитися дописом:

Наступна

У день свого тезоіменитства Святійший Патріарх Філарет звершив Божественну літургію та очолив архієрейську хіротонію

14.12.2021
14 грудня Православна Церква відзначає день пам’яті святого праведного Філарета Милостивого, який є також і днем тезоіменитства Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Поділитися дописом: