Відкрите звернення єпископа Філадельфійського Луки до Предстоятеля і Священного Синоду ПЦУ

До нашого слуху дійшло обурливе повідомлення, що 23 травня 2022 року Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який проходив за вашого головування, ухвалив квазіканонічне рішення за порядковим номером 14 з маніпулятивною назвою (заголовком) «Про притягнення до канонічної відповідальності заборонених у священнослужінні архімандрита Андрія (Маруцака) та протоієрея Богдана Згоби» (тут та надалі іменується – «квазіканонічне рішення Синодальної кліки»).

Відповідно до текстового змісту квазіканонічного рішення Синодальної кліки мене, єпископа Філадельфійського Луку (в миру Богдан Згоба), перебуваючого в канонічному спілкуванні та підпорядкуванні Української Православної Церкви Київського Патріархату та здійснюючого пастирське служіння в місті Філадельфія (США) звинувачено в:

а) «порушенні канонічного порядку»;
б) «участь у незаконних зібраннях»;
в) «участі в архієрейських хіротоніях у м. Києві без відома і благословення Митрополита Київського і всієї України та Священного Синоду Православної Церкви України»;
г) «привласнення і використання архієрейського звання і титулу без наявності правдивого архієрейського рукоположення»;
г) «систематичне втручання в життя і діяльність православних парафій в Україні та закордоном».

Крім того, мене було «викликано» на «на суд Священного Синоду Православної Церкви України під час його чергового засідання за звинуваченнями».

Враховуючи особисту немайнову та публічно-суспільну значимість висунутих квазіканонічним рішенням Синодальної кліки звинувачень щодо мене, які в свою чергу були опубліковані на офіційному веб-сайті Православної Церкви України, а відповідно були публічно доведені до відома необмеженої кількості осіб, інформую Вас про наступне.

Як відомо Вашому Блаженству та Священному Синодові, 5 січня 2019 року Патріаршим і Синодальним Томосом було проголошено та встановлено Автокефальну Церкву під назвою Православна Церква України, що діє в межах території України. Православна Церква України керується відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу, яким було надано їй автокефальний статус 6 січня 2019 р., а також в деталях – зі Статутом. Відповідно до частини 5 пункту І «Загальні положення» Статуту Православної Церкви України (надалі – Статуту) Православна Церква України складається з релігійних організацій, які мають юридичний статус відповідно до положень Конституції та законів України.

Таким чином, Православна Церкви України здійснює власні дискреційні повноваження виключно на території України та щодо релігійних організацій зареєстрованих відповідно до законів України. Якщо ж Священний Синод та Ви, Ваше Блаженство, повернетесь до виконання власного Статуту, то за причинно-наслідковим зв’язком Вам стане відомо, що відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» – релігійні організації в Україні діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями), при цьому релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Тож, якщо керуватись положеннями Статуту ПЦУ та чинним законодавством України, можемо дійти висновку, що не всі релігійні організації в Україні належать до Православної Церкви України. І це є абсолютно зрозуміло, адже в Україні існують релігійні організації різних течій та конфесій – від православних до мусульман. Тож принагідно вважаю за необхідне нагадати Вам, Ваше Блаженство, що Православна Церква України та її структурні підрозділи не мають як імперативного, так і морального права виносити рішення та втручатись в діяльність релігійних організацій, громадян, які не поділяють ієрархічну та інституційну структуру Православної Церкви України.

Я, будучи єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату з місцем здійснення служіння в місті Філадельфія (США), не можу і не підпадаю під юрисдикційні рішення Священного Синоду Православної Церкви України. Поряд з тим, вважаю за необхідне підкреслити, не в якості виправдання, але для повного розуміння власну позицію щодо кожного із звинувачень, які були винесені квазіканонічним рішенням Синоду.

За звинуваченням в «порушенні канонічного порядку». Квазіканонічне рішення Синодальної кліки, яке було винесено за Вашого головування на Священному Синоді інформує про, начебто, подію, яка є доконаною. Одначе рішення не містить інформації про те, коли, за яких обставин, як саме і який канонічний порядок, начебто, було порушено. Відсутність співставлення фактів і обставин, а також ігнорування об’єктивної реальності перебування мене, як єпископа в канонічному єднанні і підпорядкуванні Українській Православній Церкві Київського Патріархату, призвело Священний Синод до винесення завідомо нікчемного обвинувачення з «повішанням» бланкетного ярлику на мене, як вашого співбрата у Христі Ісусі.

Звинувачення в «участі в незаконних зібраннях» та «участі в архієрейських хіротоніях у м. Києві без відома і благословення Митрополита Київського і всієї України та Священного Синоду Православної Церкви України». Як відомо Священному Синоду, місто Київ є містом, де здійснюють свою богослужбову діяльність безліч релігійних організацій, в тому числі і ті, що не є підпорядкованими Православній Церкві України. Власне, як і я, адже перебуваю в канонічному підпорядкуванні релігійній організації Українська Православна Церква Київського Патріархату. Хоча це і не випливає з квазіканонічного рішення Синоду, проте вважаю за доцільне відзначити, що огульно звинувачувати єпископа іншої, відмінної від вашої релігійної організації (Церкви) в літургійному співслужінні зі своїм Предстоятелем, а саме Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, який до слова, для більшості з вас є духовним отцем. Нікчемність такого звинувачення є видимим ігноруванням канонічного права з вашої сторони. Якщо серед кліру або цілої єдності Православної Церкви України існують прояви та практики «незаконних зібрань», то це є викликом власне Православної Церкви України. Я, як єпископ УПЦ Київського Патріархату або будучи ще в сані священника, не міг і не приймав участі в жодних зібраннях під канонічним та дискреційним підпорядкуванням Православної Церкви України, адже не перебував і не перебуваю в канонічному підпорядкуванні Православної Церкви України. Це прямо свідчить про відсутність канонічного розуміння вами самої сутності висунутих звинувачення. За своєю канонічною природою Священний Синод не має повноважень на здійснення церковного суду над духовенством інших, відмінних від ПЦУ, православних Церков. Пам’ятайте про це, браття у Христі Ісусі, адже породжуючи беззаконня один раз, ви не зможете відмовитись від такої гріховної спокуси в подальшому. Господь наш Ісус Христос порівнює благодіяння щодо ув’язнених зі служінням Собі: «В темниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25, 36). Тож звертаю вашу увагу, браття, пильнуйте, аби не стати ув’язненими у канонічному беззаконні своїх рішень.

За звинуваченням в начебто «систематичному втручанні в життя і діяльність православних парафій в Україні та закордоном». Звертаю вашу увагу, що Православна Церква України не має у своєму підпорядкуванні жодної православної парафії закордоном, тому синектика тексту квазіканонічного рішення Синодальної кліки прямо вступає в колізію з положеннями статуту Православної Церкви України. Бланкетність цього звинувачення є відкритою з перших його слів. Члени Священного Синоду, приймаючи квазіканонічне рішення, навіть не вважали за доцільне розкрити саму сутність поняття цього огульного звинувачення. Священний Синод навіть не мав суджень про те, чи існували факти. Бажаючи лише покарання, засліпленні бажанням порушувати дискреційні повноваження Православної Церкви України – ви ухвалили свої «звинувачення». Господь сказав до народу Ізраїля: «Знищи зло серед себе» (Втор. 21, 21). Так і ви, браття, наслідуйте цей біблійний принцип, зупиніться у вашому власному бажанні звинувачувати і зверніться до самої сутності існування Священного Синоду, який має піклуватись про розвиток Православної Церкви України, а не існувати з метою «прокуратора» світового Православ’я.

Ваші Високопреосвященства, видимим прикладом того, що Священний Синод Православної Церкви України став заручником, жертвою та агресором проти власного канонічного існування, є бажання так званого «заочного суду», про який згадано в квазіканонічному рішенні Синоду. Чи існує такий процес, як «заочний суд» в статутних документах Православної Церкви України? Питання залишається риторичним.

Нагадаю також і те, що ні я, ні інші клірики УПЦ Київського Патріархату, які звершують служіння закордоном, не брали участі в Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року в Києві. Наша відсутність в соборі Святої Софії є виключною провиною організаторів самого собору – Вселенської Патріархії, яка одноосібно запрошувала всіх українських ієрархів під купол Софії, закривши двері тільки для українців діаспори. Достеменно володіючи інформацією про такий нахабний вчинок «Церкви-Матері», жоден учасник Об’єднавчого Собору не підняв свій голос на захист відкинутої діаспори. Адже, як відомо, 15 грудня 2018 року відбувся власне не собор Помісної Української Православної Церкви, а собор українських єпископів у складі Константинопольської Церкви, на якому головував представник Вселенського Патріарха митрополит Еммануїл (Адамакіс). Після ж утворення ПЦУ та обрання її першого предстоятеля, всім українським парафіям в діаспорі в ультимативній та безкомпромісній формі було наказано переходити в юрисдикцію Константинопольської Церкви. Де ж тоді був новообраний предстоятель ПЦУ, який у першій же промові назвав Українську Церкву «відкритою»? Що тоді говорила йому совість як керівникові, який повинен збирати українські громади навколо Києва, а не розмінювати їх на тимчасові вигоди для себе, за прикладом зображеного на картині Івана Їжакевича «Кріпаків міняють на собак».

Українська Православна Церква Київського Патріархату не може погодитися з багатьма обмеженнями, які накладає Томос на православних українців. Після довгих століть боротьби за Українську Помісну Церкву було б вкрай нерозважно для нас зректися своєї національної та церковної ідентичності на догоду геополітичним прагненням Константинопольської Церкви.

Вкотре наголошую, що Томос про автокефалію, наданий Православній церкві України 6 січня 2019 р. в Стамбулі, не відповідає статуту автокефальних Церков, яким володіють всі автокефальні Церкви, і тому ставить Українську Православну Церкву в залежність від Константинопольського Патріархату.

Відчуження Вселенською патріархією багатомільйонної української діаспори, розпорошеної по всьому світу, створило штучний вакуум у євхаристійному спілкуванні між православними закордонними парафіями та канонічною Українською Церквою. Згідно тексту Томосу, наданого ПЦУ Константинопольською церквою, всі українські парафії в діаспорі повинні в односторонньому порядку перейти в підпорядкування Вселенського Патріарха. Молодий предстоятель ПЦУ безапеляційно сприйняв таке положення Томосу, не зваживши на волю самих членів закордонних парафій. Проте, більшість діаспорян, які визнають свою українську ідентичність, не можуть сприйняти такого нерозважного кроку ієрархів ПЦУ. З цієї причини 5 травня 2021 року Федеральним Урядом США було офіційно зареєстровано статутні документи Вікаріату Української Православної Церкви Київського Патріархату в США та Канаді, що свідчить про те, що Вікаріат продовжує законно існувати задля виконання своєї місії, діючи під омофором Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.

Таким чином, Київський Патріархат офіційно діє в США та Канаді, і тепер українська діаспора домагатиметься від українського Уряду поновлення прав УПЦ КП і відновлення державної реєстрації в Україні.

Тому, закликаю Предстоятеля та членів Священного Синоду ПЦУ не ганьбити ім’я новоутвореної Української Церкви своїми безглуздими рішеннями. Досить Україні вже тієї кривавої війни, яку розв’язала росія. Не примножуйте негараздів та сум’яття серед суспільства своєю короткозорістю. Адже не за горами той час, коли будуть подолані розбіжності, які розділяли націю. Цей процес ми вже спостерігаємо зараз, навіть у час найжорстокіших випробувань, адже наш народ знайшов мудрість та силу об’єднатися у боротьбі проти убивць та гвалтівників з півночі.

Перебуваючи зараз в США та усвідомлюючи силу справедливості та невідворотності покарання, я чекаю того часу, коли будуть покарані злочинці з росії. Переконую вас – таку саму відплату ми побачимо й у середовищі православних українців, коли будуть виокремлені ті, хто баламутив Церкву несправедливістю та підступами проти наших братів: “Нині настало спасіння, і сила, і царство Бога нашого і влада Христа Його, тому що скинутий наклепник братів наших, який зводив на­клепи на них перед Богом на­шим день і ніч” (Одкр. 12, 10).

Вважаю останні рішення щодо мене, як єпископа Філадельфійського УПЦ Київського Патріархату та громадянина США, неприхованим шантажем з боку предстоятеля та членів Священного Синоду ПЦУ. Закликаю усіх причетних до цькування та маніпуляцій припинити згубну практику, направлену на розпалювання міжконфесійної та міжнародної ворожнечі. В разі продовження нахабного та злочинного втручання очільників ПЦУ у справи Вікаріату УПЦ Київського Патріархату в США і Канаді вважатиму за необхідне примусити винуватців та порушників правопорядку спростувати та відкликати свої незаконні рішення через судові інстанції США.

Лука,
єпископ Філадельфійський
Вікаріат УПЦ Київського Патріархату в США і Канаді

 

Пресслужба Київської Патріархії
за матеріалами Вікаріату УПЦ Київського Патріархату в США і Канаді

 

 

Поділитися дописом:

Наступна

Патріарше богослужіння у неділю 6-ту після Пасхи, про сліпого

29.05.2022
29 травня 2022 року, у неділю 6-ту після Пасхи про сліпого Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральому патріаршому соборі міста Києва у співслужінні духовенства кафедрального особру. Поділитися дописом: