Відкрите звернення Європейського Деканату до Голови Верховної Ради України

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ-ЗВЕРНЕННЯ
до Голови Верховної Ради України
Дмитра Олександровича Разумкова

м. Кельн, Німеччина, 02.11.2020

Вельмишановний Дмитре Олександровичу!

Ви являєтесь одним з небагатьох політиків на сьогодні, що офіційно привітав Святійшого Патріарха Філарета з ювілеєм патріаршої інтронізації. Дякуємо Вам за цю шану!

Під час Вашого візиту до Німеччини 30-го жовтня, Ви підняли важливе питання щодо євроінтеграції України. Але дозвольте запитати Вас: які шанси Ви вбачаєте у напрямку досягнення європейських демократичних цінностей, якщо в Україні досі відверто та грубо порушуються конституційні права людини на свободу совісті? Незаконним шляхом знято з реєстрації Київський Патріархат та унеможливлено доступ до правосуддя щодо захисту прав вірян в Україні та за її межами, відбираються храми та церковне майно тощо.

Як відомо, перед «Об’єднавчим собором», що був скликаний Константинопольським Патріархатом за сприянням органів державної влади, колишнього президента та Верховної Ради України, 15 грудня 2018 року, ієрархи Української Православної Церкви Київського Патріархату підписали постанову, якою передбачалося припинення діяльності УПЦ КП та приєднання до утворюваної ПЦУ. Обманним шляхом, з політичними намірами та з порушенням статуту, було ліквідовано УПЦ КП. Але, хоча і створено Митрополію ПЦУ, згідно пункту 4, невиконана важлива остання передумова цієї постанови, тобто пункт 5, щоби парафії та архієреї могли приєднатися до неї: «..після утворення Єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви України увійти до її складу шляхом внесення відповідних змін у статути релігійних організацій не припиняючи їх статусу юридичної особи». Отже, після утворення, а не до і не під час утворення!

Тож приєднання духовенства, громад та єпархій колишнього Київського Патріархату немає законних підстав відбутися, оскільки не створена ще та сама «Єдина Помісна Автокефальна Православна Церква України», очікуване об’єднання з УПЦ МП в єдину Церкву також досі не відбулося та й нема досі канонічного спілкування з «повнотою православ’я».

Не зважаючи на це, Константинопольський Патріархат вже відразу отримав всі привілеї в Україні, зокрема у вигляді ставропігій. Мало того, всю українську діаспору залишили без вибору, окрім як іти під юрисдикцію Константинопольського Патріархату.

Таким чином, записана в тексті Томосу умова, що позбавляє українців по всьому світі належати до своєї православної церкви, є посяганням на гідність українського народу та на право віросповідання! На цій підставі, українці за кордоном не зможуть бути носіями своєї Церкви та релігійної культури та залишилися відрізаними, а Україна, як держава, у свою чергу, ставатиме культурно ізольованою територією, все менш цікавою для світового суспільства. Це не складно пояснити на прикладі Криму та Донбасу. Якщо відмова від цих територій буде зрадою національних інтересів та втратою територіальної цілісності, то відмова від усіх українців за межами України, в релігійному аспекті, приведе до незгладимої втрати духовної цілісності та єдності українського народу. Бо ж Україна не лише територія, а народ, що живе по всьому світу.

Надання Томосу у статусі Митрополії Константинопольського Патріархату повернуло Україну на 1000 років у минуле, в нікуди, оскільки Константинополь не існує більше як християнська православна держава. Цим порушуються не лише чистота православ’я, як це вже зауважував Святійший Патріарх Філарет, а й історична справедливість. Бо якщо Московський Патріархат, що бере початок з древнього Києва, є зараз помісною незалежною Церквою, то тим більше це право має Київ. Очікувалося, що Константинопольський Патріархат відновить цю справедливість, а також загладить свою провину перед українцями, як нащадками Києва, столиці древньої Русі через відомий делікт передачі Київської Митрополії у 1686 році в підпорядкування Москві. А сталося, на жаль – з одного ярма в інше.

Отже, якщо Константинопольський Патріарх Діонісій в 1686 році, під тиском турецької влади, за 200 золотих і 120 соболиних шкурок продав Київську Митрополію в підпорядкування Москві, то зараз, Київ викупив знову ж таки в Константинополя статус тієї ж Митрополії та знову підпорядкувався Константинополю, але вже ціною мільйонів українців за кордоном та ставропігійних храмів? Чи можна це вважати справедливою та доречною платою?

Так, на жаль існує такий документ, що у 2008 році, також з підтримки тодішнього Президента та Парламенту, пропонувалося Київському Патріархату погодитись стати на початок митрополією у складі Константинопольського Патріархату та віддати всю діаспору під юрисдикцію Константинополя. Але і тоді Українська Церква не погодилась на це. Також відомо, що цей документ звернення складався на Фанарі. За 10 років відбулося багато змін та, оскільки, у 2008 р. Константинопольський Патріарх не підтримав Україну в цьому проханні, то у 2018 вже не автономії у складі Константинополя просили, а повноцінної автокефалії. Тому казати: «ви ж, мовляв, колись погоджувалися» – недоречно! Це було не гідно духу Христової Церкви та давніше, а не зараз, коли Україна захищає свою територіальну цілісність кров’ю кращих синів та дочок.

Також важко зрозуміти, чому Константинопольський Патріархат прийнявши на засіданні Священного Синоду 18.10.2018 р. рішення про відновлення Патріарха Філарета в його канонічних правах (визнав недійсним анафему), та все духовенство і вірян разом з ним прийняв у Євхаристійне спілкування, відмовляє в цьому спілкуванні українцям за кордоном?

Чому досі, вже майже як два роки, жодний представник Константинопольського Патріархату не служив зі Святійшим Патріархом, не відвідав його, не привітав жодного разу? Де прояви цієї братської любові, про яку так красномовно вміють писати та говорити? У чому проблема такої поведінки, раз вже визнали та прийняли? А в тому мабуть, що визнання не щире, з наміром досягнення власної вигоди в Україні задля збільшення своєї помісної церкви шляхом долучення мільйонів українців закордоном.

Виникає також питання: як можна пояснити те, що держава надає право на безоплатне та безлімітне користування Константинопольському Патріархату таких історично-культурних спадщин нашої Церкви в Україні, як Андріївська церква, у той час, як Константинопольський Патріархат та його представники не надають українцям закордоном практично жодної підтримки, а під їх тиском нам навіть за плату відмовляють у користуванні храмами? Це така «Матір Церква»? В Україні ж, вірних Київського Патріархату викидають з храмів, наприклад, храм Різдва Христового в містах Одесі та Рівному віряни моляться на вулиці та в домах тощо.

Нагадаю, що в Європі проживають постійно чи тимчасово близько 4 мільйонів українців. З них, згідно зі статистичними даними «Центру Олександра Разумкова» від 2019 року, все ще вірних Київському Патріархату повинно бути близько 300 тис. (8%), але є й сотні тисяч, що не відрізняють юрисдикційних тонкощів, а просто хочуть молитися в церкві, що пов’язана з Україною. Стільки ж приблизно і в решті країн світу, без належної можливості отримати Святе Причастя чи сповідь, чи похрестити дитину у своїй Українській Церкві.

Як відповідальний за Київський Патріархат у Європі, від імені духовенства, ввірених мені Святійшим Патріархом Філаретом парафій та вірних українців діаспори, враховуючи факт унеможливленого доступу до правосуддя в українських судових інстанціях та, оскільки колишня Верховна Рада була залучена в процесі надання Томосу, прошу Вас порушити на засіданнях Верховної Ради України питання щодо легітимності дій Мінкульту по відношенню до УПЦ Київського Патріархату та ініціювати відновлення реєстрації, як юридичної особи, до тих пір, поки не будуть виконані умови, закладені постановою від 15 грудня 2018 року.

Цим звертаємося також до народних обранців, народних депутатів України усіх фракцій з проханням підтримки та захисту прав віруючих від знищення їх Церкви та рейдерських захоплень.

Також, звертаючись як до Голови Верховної Ради та як до члена Ради Національної Безпеки України, прошу Вас порушити питання про припинення «Угоди про співробітництво та взаємодію між Україною та Константинопольським Патріархатом», підписаної 3 листопада 2018 р. на Фанарі колишнім Президентом України та Патріархом Константинопольським Варфоломієм, як такої, що не відповідає національним інтересам українського народу, та на підставі не дотримання обіцянок зі сторони Константинопольського Патріархату. Бо, доки не відбудеться передбачуване об’єднання та не буде надана дійсна автокефалія, з такими ж правами, як в інших помісних церквах, визнана всією повнотою Православ’я, надання Константинопольському Патріархату особливих привілеїв на користування ставропігійних храмів, будівель тощо немає справедливого обґрунтування.

Та наостанок, прошу ініціювати створення механізму підтримки української діаспори Міністерством закордонних справ через українські дипломатичні установи та консульства у вигляді співпраці з нашими представництвами, діалогу з місцевими органами влади та церквами з метою забезпечити православним українцям закордоном можливості виконання необхідних релігійних потреб.

В надії на Вашу щирість у служінні Україні та Ваше християнське сумління.

Закликаю на Вас Боже благословення та покров Цариці Небесної!

Протоієрей Володимир Чайка
Декан Європейського Деканату УПЦ КП

Джерело: Фейсбук-сторінка Європейського Деканату

Наступна

"Ми з вами показуємо український приклад дружніх стосунків між православними і мусульманами" - Патріарх Філарет

6.11.2020
6 листопада 2020 року Святійший Патріарх Філарет зустрівся із духовним лідером мусульман муфтієм Духовного управління мусульман України «Умма» Шейхом Саїдом Ісмагіловим, Почесним консулом Республіки Гвінеї в Україні Раміном Мансуріяном та іншими поважними гостями. Високоповажні гості привітали Святійшого Патріарха Філарета з 25-ою річницею Патріаршої інтронізації та подарували Патріарху квіти і пам’ятні […]