Україні потрібне порозуміння!
09 вересня 2011
Михаїл Омельян
Pf06 1
Лист Патріарха Філарета до Президента України Віктора Януковича.

 

Президенту України
ЯНУКОВИЧУ В. Ф.

Вельмишановний Вікторе Федоровичу!

Ви стали Президентом України у складний період, отримавши непростий і економічний, і політичний спадок. Випробування, які Вам довелося пройти за останні роки, збагатили Вас життєвим досвідом. Проте лише той, на чиї плечі лягає вся повнота найвищої відповідальності за долю держави, може справді зрозуміти, який це важкий тягар.

Президент завжди на виду, його думки, слова, дії зажди знаходяться під пильною увагою. Успіхи часто сприймаються як щось, саме собою зрозуміле, недоліки та помилки відразу обростають критикою. Таке ставлення можна зрозуміти – але від цього не стає легшим тягар, який доводиться нести.

Обтяжують президентське служіння і розчарування, коли у відповідь на щирість та відкритість доводиться стикатися з хитрістю й лукавством. Ми знаємо, що Ви щиро прагнули покращити відносини нашої держави з Росією, залагодити існуючі непорозуміння, досягти взаємовигідного партнерства. Натомість ми є свідками того, як російське керівництво зневажило всі ці починання, бажаючи лише брати, нічого не пропонуючи взамін.

В таких умовах кожній людині, а особливо державному керівнику, необхідна підтримка, яка утверджує у боротьбі за правду. Відстоюючи у нинішніх суперечках з Росією інтереси українського народу, Ви, Вікторе Федоровичу, йдете вірним шляхом. Ви не лише закликаєте любити Україну, але й на ділі показуєте цю любов. І я, і вірні Київського Патріархату, і, впевнений, більшість наших співгромадян підтримуємо Вас у цій боротьбі та бажаємо перемоги.

Від самого початку керівництва Ви одним з пріоритетів своєї діяльності оголосили проведення реформ. Українська держава дійсно потребує глибоких змін – прийняття нових законів, спрощення багатьох адміністративних процедур, викорінення бюрократизму, підвищення відповідальності чиновників перед суспільством. Проте не секрет, що дуже часто тягар критики та засудження падає саме на реформаторів – і за неуспішні реформи, і за успішні.

Суспільні та державні зміни подібні до пошуків шляху в незнайомій місцевості, де найбільша відповідальність лягає на того, хто йде попереду. Інші ж повинні підтримувати його, достойно оцінюючи плоди праці та доброзичливо допомагаючи, де це потрібно.

Наша Церква теж хоче допомогти Вам, у міру можливого. Наведені нижче думки щодо сучасного стану України ґрунтуються на спільних для нас християнських цінностях. Добре, якщо вони Вам та іншим, хто читатиме цей відкритий лист, стануть у нагоді.

Довіра

Кожне людське суспільство, як і більшість видів діяльності, будуються і розвиваються на основі довіри. Взаємна довіра – цінний суспільний скарб. Народ згідний терпіти труднощі, обмежувати себе навіть у найбільш необхідному – але лише тоді, коли розуміє, для чого це робиться й довіряє своїм провідникам. Навіть коли провідники помиляються – народ розуміє, що зробили вони це не зі злим умислом, а лише через людську недосконалість.

Одна з найбільших бід України – брак суспільної довіри. З року в рік головні політичні інститути держави – лідери в рейтингах недовіри. Саме тому більшість наших співгромадян люблять Україну – але не довіряють власній державі.

Достатньо навести лише простий приклад. Українці звикли не платити податки та всіляко намагаються їх уникнути. Чому? – Тому що не вірять у справедливість цих податків, не вірять у те, що вони будуть розподілені для суспільного блага, а не привласнені казнокрадами. Натомість держава, відчуваючи потребу в грошах, намагається зібрати більше податків, чим викликає лише посилення невдоволення.

Завоювання довіри – дуже складний і тривали процес. Але без цього ми, як суспільство, й надалі приречені рухатися замкненим колом невиправданих сподівань.

Для того, щоби збільшувати рівень довіри – слід кожному політику, суспільному, громадському діячу, починати з самого себе. Допомогти на цьому шляху може совість, яка від народження властива кожній людині. Слід лише краще прислухатися до її голосу. Не говорити одне, думаючи інше, не лукавити, не обіцяти завідомо нездійсненного. Якщо з тих чи інших причин не можна сказати правду – бо державні справи часом вимагають і певного рівня таємності – краще промовчати, ніж брехати.

Цей шлях складний, але він подібний до зведення будинку, який не постане сам собою – бо лише коли кладеться цеглинка за цеглинкою, з’являється нова будівля.

Критика

Наступна проблема є похідною від попередньої. Українському суспільству, а особливо політикам, бракує культури порозуміння, досягнення компромісу, додержання взятих зобов’язань. З радянського часу, якщо не довше, в нашій суспільній свідомості закарбувалася думка – будь яка критика спрямована лише на знищення. Бо ж дійсно – в СРСР критикували тільки тих, кого мали звільнити з посади, або й взагалі розстріляти.

Так і зараз: багато політиків – і провладних, і опозиційних – сприймають з боку інших та використовують самі критику, лише як інструмент знищення. Незгідний автоматично заноситься у категорію ворогів, згідний – друзів. Що породжує і неправдиву критику, і нещире схвалення, які, як іржа, роз’їдають суспільну довіру.

Викривати і критикувати одне одного слід з любов’ю та з бажанням виявити істину, а не заради знищення незгідного чи демонстрації своєї зверхності. На пусту критику не слід звертати особливої уваги, тим більше – живити нею гнів чи прагнути помститися. Критику ж правдиву слід вислуховувати і бути вдячним за неї, адже вона допомагає бачити хиби й виправляти помилки. Не слід забувати, що у добрих суперечках можна виявити істину, але де суперечки киплять, там істина випаровується.

Влада і опозиція

Навіть у тоталітарних суспільствах існує опозиція. Згадаймо, що вся радянська історія була наповнена внутрішньою боротьбою, де одні «партійні вожді» нищили інших. Всі люди в одному подібні, в іншому – унікальні. Тому ніколи у людському суспільстві не може бути досягнута повна однодумність. Усвідомлення цього повинно вести до розумного співіснування влади та опозиції. І та, й інша сторони повинні усвідомлювати, що вони не наділені монополією на всю правду та не захищені від помилок.

Тому влада і опозиція повинні ставити собі за мету досягнення суспільного розвитку, вдосконалення держави, а не взаємного знищення. І з того, й з іншого боку повинні відкидатися спокуси крайнощів «все або нічого».

Історія вже не раз доводила, що влада, яка подолала зовнішню опозицію, відразу знаходить опозицію внутрішню. Маховик такої непримиренної боротьби дуже важко зупинити. Згадаймо, що відрубавши голову королю, французькі революціонери почали рубати їх один одному. А більшовики, розстрілявши буржуїв, почали стріляти вчорашніх товаришів, які стали «ворогами народу». Цей шлях – безперспективний.

У співпраці влади та опозиції слід уникати кількох спокус. Найперше – слід завжди дотримуватися євангельського «золотого правила»: «Не роби іншим того, чого не хочеш, щоб робили тобі». Бо коли хтось шукає зрадників у чужому таборі – обов’язково зіткнеться зі зрадою у власному. Хто переслідує свого опонента лише за те, що у нього інша думка – сам рано чи пізно зазнає того ж самого. Хто купує думку – нехай не дивується появі продажності серед власних однодумців.

Також слід усвідомлювати, що сторони, навіть співпрацюючи, залишаться різними, – і в цьому немає нічого поганого. Владі не слід прагнути перетворити опозицію на «кишенькову» силу. Так само, як і опозиції не слід очікувати, що влада буде робити все так, як хочеться опозиціонерам.

На жаль, українці звикли, що наші політики швидше готові з ненавистю битися одне з одним, ніж знаходити порозуміння. Змінити такий стан речей можна лише першими зробивши крок назустріч.

Корупція

Корупція – найбільше лихо, яке нищить всі досягнення України. Найгірше в ньому те, що корупція на високі суспільні щаблі виносить злочинців, і цим руйнує спонукання до сумлінної праці, особливо у молоді. Людина замислюється: «Навіщо мені важко працювати, якщо можна стати чиновником і вкрасти стільки, що вистачить на все життя?»

Відбувається корупція, тобто руйнування, громадянської свідомості. І тоді мер розкрадає доручене йому довірою громади місто, міністр за хабарі розтринькує бюджетні кошти, прокурор – відкриває чи закриває справи, генерал – розпродує військове майно, суддя – виправдовує винних або засуджує невинних, політик продає свій голос, податківець обдирає підприємця. Цей ряд можна продовжувати дуже довго.

Часто «борці з корупцією» є такими лише доти, доки самі не отримали можливості займатися нею. «Професійні» ж корупціонери з легкістю мігрують з партії в партію, з однієї посади на іншу – аби лише бути при владі та користуватися можливостями, які вона надає.

Розруха – корупція – розпочинається у головах. І доки з одного боку владоможці, в руках яких є важелі боротьби з корупцією, не витравлять навіть найменший потяг до неї у самих собі, а з іншого боку – суспільство не виробить засудження корупції, у якій би формі вона не виявлялася, в тому числі й популістських обіцянок перед виборами, підкріплюваних подарунками чи грошима за голосування, – доти всі гучні кампанії та гарні закони про боротьбу з корупцією не приноситимуть ніяких плодів.

Кілька думок на завершення

Про наші суспільні проблеми й негаразди можна писати довго. Проте їхнє подолання повинно починатися з конкретних кроків.

Я не хочу втручатися у правосуддя, але переконаний, що доки люди, які на минулих парламентських виборах очолювали списки політичних сил, що нині є опозиційними, знаходяться за гратами – важко говорити про порозуміння у суспільстві. А воно зараз, як ніколи, необхідне.

Без відновлення довіри народу ніякі реформи не можуть бути успішними. Без свободи підприємництва економіка не здатна до правдивого зростання. Без рішучого викорінення із правоохоронних органів та судочинства хабарництва й корупції закони для багатьох залишатимуться лише папірцями.

З року в рік у прямому ефірі законодавці відкрито демонструють зневагу до Основного Закону України. Як українці мають шанувати закони, коли вони бачать, що у Верховній Раді за них, всупереч Конституції, голосують не особисто народні депутати, а їхні картки, задіяні «черговими кнопконатискувачами»?

Через економічну та демографічну кризи, через казнокрадство видатки бюджету все більше перевищують прибутки. Україна мільярдами накопчує борги. Вихід з цих проблем пропонується у податкових та пенсійних реформах. Але важко довіряти таким реформам до тих пір, доки головним власником та інвестором в українському бізнесі залишатимуться кіпрські офшорні компанії, через які українські мільйонери та мільярдери ховають свої прибутки від оподаткування.

Перед обличчям зовнішніх загроз нашій державності є історичний шанс зробити якісні кроки до нової України.

Ви, як Президент, наділені великими можливостями. Зробіть ці кроки. Першими простягніть руку Вашим опонентам. Ініціюйте справжній суспільний діалог – де повинні звучати правдиві, нехай і не всім приємні думки.

Зробіть реформи прозорими та зрозумілими. І коли народ побачить, що вони вигідні для всіх, а не лише для деяких, коли відчує, що всі рівномірно несуть тягар від їх впровадження – тоді реформи будуть успішними.

Цей шлях не буде простим. Але це шлях правди, і на ньому тим, хто йтиме, допомагатиме Господь!

Бажаю Вам, вельмишановний Вікторе Федоровичу, сил і державницької мудрості, та закликаю на Вас Боже благословення!

З повагою

ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини