Богослужіння у неділю 30-ту після П'ятидесятниці
23 грудня 2018
Опублікував Костянтин Москалюк
Dsc 0259

23 грудня 2018 року, у неділю 30-ту після П’ятидесятниці, Святійший Патріарх Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі міста Києва.

Його Святості співслужили настоятель храму протоієрей Борис Табачек та соборне духовенство.

За богослужінням Патріарх звернувся до парафіян зі словом проповіді на тему євангельського читання: “В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Дорогі браття і сестри! Тільки що ми прослухали Євангельське читання від святого євангелиста Луки про зцілення 10-ти прокажених. Прокажені  не мали права жити в поселеннях, а жили завжди за їх межами, адже вони були заразними. Тому і ці 10 нещасних людей скиталися по землі, а пристановища не мали. Але вони чули про Ісуса Христа, що він зціляє всякі хвороби, виганяє бісів і воскрешає мертвих. Отож зібравшись, ці 10 нещасних наблизилися до Ісуса Христа, який йшов з учнями і народом і з далеку кричали: “Ісусе, помилуй нас”.

Тобто вони визнавали, що з одного боку хвороба прийшла до них за гріхи, а з другого боку, що якщо Ісус зціляє будь-які хвороби і воскрешає мертвих, то Він – Бог. А отже від Нього залежить будуть вони здоровими, чи не будуть. Усвідомлюючи свої гріхи вони кричали: “Помилуй нас”. Ісус Христос не відкинув їх, а побачивши їхню віру, бо вони вірили в Нього як в Бога, і побачивши їхнє покаяння, сказав: “Ідіть до священиків і покажіться”. Чому Христос послав їх до священиків? А тому що священики в той час мали право визначати, хто з прокажених одужав, а хто хворий. І якщо вони засвідчать, що ця людина здорова, то вона поверталася у суспільство. Коли вони прийшли, то священики підтвердили, що вони не мають прокази.

Але дев’ять пішли по своїх домівках, а один із них повернувся для того, щоб подякувати Господу Ісусу Христу за своє зцілення. Тоді Господь запитує цього одного прокаженого, про дев’ять інших, про те, чому вони не повернулися і не піднесли славу Богові? Із цього нам треба робити висновок для себе, що за всяке Боже благодіяння треба дякувати Богові! Бо від Нього залежить і наше здоров’я, і наше життя, і хліб насущний, і духовна радість, і прощення гріхів. Все від Нього залежить. Тому і нам треба дякувати Богові, що ми є і ми живі. Особливо нам, українцям, треба дякувати, що ми отримали єдину автокефальну Українську Православну Церкву. Довго ми боролися і молилися, а тепер Господь подав нам це “зцілення”, як зцілення десятьом прокаженим.

Однак дякувати Богу потрібно не тільки за ті благодіяння, які приносять нам радість, а треба дякувати і за скорботи. Багато з нас не розуміють, чому за це потрібно дякувати. Але дякувати потрібно, тому що ці скорботи примушують нас звертатися до Бога. Коли скорбота, ми тоді згадуємо про Бога, а коли все добре, то Бог не потрібний нам. Старше покоління нехай згадає радянські часи, коли храми руйнувалися, архієреїв, священиків монахів і мирян розстрілювали, або відправляли на заслання. І що було руйнували храми, хрести падали, а люди плескали, раділи, що хрест упав з храму. Потім Господь попустив війну і тоді ті, що плескали, стали ридати, бо майже в кожну сім’ю приносили повідомлення про смерть, чи то батька, чи то брата. Таким чином через скорботи, які принесла війна, люди навернулися до Бога. І ми – українці теж навертаємося до Бога.

Це наше навернення полягає в тому, що ми будуємо храми, і не лише будуємо, а й відвідуємо їх. Тепер коли ми маємо випробування у вигляді війни на сході, дивіться, який волонтерський рух піднявся. Чому? Через те, що люди відвідуючи храми надихаються любов’ю до Бога і до ближніх. Для них уже не байдужа людина, яка страждає і вони намагаються допомогти. Ви знаєте, скільки наш український народ, і не тільки в Україні, а й за кордоном, допомагав нашій армії та тим хто постраждав від цієї війни. Це є результат скорботи. Скорбота викликала любов до Бога і до своєї рідної землі, і до людей. Тому не даремно, дорогі браття і сестри, за кожним богослужінням ми дякуємо Богові за всі Його благодіяння і прославляємо Його. З Ним нам нічого не страшно, Йому слава навіки віків!”

Наприкінці богослужіння Патріарх Філарет очолив молебень до Пресвятої Богородиці перед Її чудотворною іконою “Несподівана Радість”.

 

 

Церква.info

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини