Патріарх Філарет: Війни на Донбасі і анексії Криму не було б, якби була єдина Українська Православна Церква
13 лютого
Опублікував диякон Михаїл Омельян
16683849 1205379579510324 5419300215857399726 n

Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет про те, що робити з церквою Московського патріархату в Україні

Філарет, в миру Михайло Денисенко. Український православний церковний діяч, архієрей. Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, Патріарх Київський і  всієї Руси-України. 88 років.

Народився у селищі Благодатному, Донецька область. Випускник Московської духовної семінарії Російської православної церкви. У 1950 році прийняв монашество. Ініціював створення Української православної церкви в складі Московського патріархату. На початку 1990-х став її першим митрополитом. Після проголошення незалежності виступив поборником української церковної самостійності.

У 1992 році створив незалежну від Москви Українську православну церкву Київського патріархату, за що російські ієрархи відлучили його від Церкви і піддали анафемі. Виступає за міжцерковний діалог в Україні з метою створення єдиної української помісної православної церкви .

Хочу у Вас запитати про ту ситуацію, в якій опинилася зараз Україна, про те, яким чином повинні зараз розвиватися стосунки держави і церкви. Адже ми в такій нетиповій ситуації – ми фактично в умовах війни, ми маємо українську владу, можливо, найбільш українську за весь період  незалежності України. Нібито маємо всі шанси для того, щоб з однієї сторони, у нас був церковний мир, а з іншої -  щоб втручання в нашу внутрішню політику зі сторони іноземних церков було припинено.

Але відбувається це занадто повільно з точки зору дуже багатьох людей, думаю, вірних Вашої церкви теж. Яке Ваше бачення, що має відбутися в стосунках держави і церкви зараз, в цьому по суті дійсно новому періоді початку будівництва нової України після Майдану?

По-перше, я повинен сказати, що всі християнські церкви, які існують сьогодні в Україні, знаходяться в такому стані у взаємовідносинах з державою, яких не було ніколи найближчими віками. Ні за часів Російської імперії, ні за часів Радянського Союзу. Чому не було? Тому що ми маємо таку свободу, якої не мали.

Держава сьогодні дійсно не втручається у внутрішні церковні справи. Якщо і в часи Російської імперії, і в часи Радянського Союзу без держави нічого не відбувалося в церкві, то зараз все, що відбувається в церкві, внутрішнє життя - абсолютно вільне. І ми насамперед дякуємо Богові, що він поставив нас в такі приємні умови.

Тобто ми маємо всі умови  для розвитку церкви і для розвитку духовності. Будуємо храми, проповідуємо Слово Боже без контролю з боку держави.  Маємо вихід на радіо, на телебачення. Маємо недільні школи. Викладаємо частково в школах християнську етику. Тобто духовний розвиток залежить тепер від нас, наскільки ми активні в цій справі. Цього раніше ні в радянські часи, ні в часи Російської імперії не було.

А от в часи незалежної України все одно було погано?

А ось в часи незалежної України була свобода з самого початку. Але це не значить, що церква, отримавши свободу, немає проблем.  І найбільшою проблемою для України сьогодні  є розділення православної церкви на дві частини – на Київський патріархат і Московський патріархат.  

Ось якби не було цього розділення, війни, яка сьогодні йде на сході, результатом агресії Москви в справи України і відокремлення Криму не було б. Чому не було б? А тому що церква об’єднала б, консолідувала б українське суспільство таким чином, що агресору не було б ніякої можливості втрутитися в ці справи.

Чому відпав Крим? Тимчасово, але відпав? А тому що там церква була Московська, а Українська церква Київський патріархат в Криму слабкий. Чому іде війна в Донбасі, а не в Галичині?

Тому що Донбас ближче до Росії в тому числі?

А тому що в Галичині і православна церква, і греко-католицька церква стоять на патріотичних позиціях. І там агресору нема чого робить. А ось на сході, де панує Московський патріархат, тобто чужа церква, там благоприємні умови для нападу на цю частину України. Тому завдання церкви православної полягає в тому, щоб об’єднатися в одну православну церкву.

Москва теж стоїть на позиції об’єднання, але об’єднання, а потім приєднання до Москви. Підпорядкуватись Московському патріарху і таким чином через церкву мати вплив уже на всю Україну. Ми такого об’єднання не хочемо. Ми хочемо об’єднатись в одну православну церкву, відокремлену від Московського патріархату, тобто в помісну церкву, Українську церкву.

Ось якщо ми досягнемо цього, а ми цього досягнемо, то Україна для Росії буде недоступною, тому що буде консолідоване українське суспільство. Не буде тут ніякої агентури російської, а сьогодні її багато у всіх галузях, і тому Росія і насмілилась напасти на Україну.

Що зараз відбувається? В якому стані оцей процес об’єднання? Іде процес об’єднання чи ні? Іде. Але іде знизу. Об’єднуються віруючі Московського патріархату з віруючими Київського патріархату в Українську церкву. А єпископат і духовенство Московського патріархату не об’єднуються. Чому? Бояться Москви, бояться анафем, бояться всякого церковного покарання.

Об’єднання віруючих з Київським патріархатом проходить безболісно в Києві, в обласних центрах, в районних центрах. Тобто в тих населених пунктах і містах, де існують храми і однієї і другої церкви. Тому безболісно переходять в Київський патріархат. І ніяких скандалів нема.

А ось в селах, де існує один храм Московського патріархату, іде боротьба. Боротьба кого з ким? Віруючих Московського патріархату з віруючими того ж самого Московського патріархату. Із-за чого? Із-за храму. Бо ті, які хочуть перейти в Київський патріархат, хочуть, щоб разом із ними і храм належав їм. А невеликий залишок віруючих Московського патріархату хоче, щоб храм належав їм. І тому іде між ними боротьба за храм, а не між Московським патріархатом і Київським.

А засоби масової інформації, особливо російські або проросійські в Україні, подають це в такому вигляді, що іде захоплення храмів Московського патріархату з боку Київського патріархату. Це неправда. Це викривлення подій, які відбуваються в Україні.

Ваша святосте, хотів Вас запитати все ж таки про механізм, який Ви бачите, створення помісної церкви. Очевидно, що це дуже делікатна тема і говорити безпосередньо чи відповідати на таке питання непросто. Але є різні підходи і навіть в різних людей – і в віруючих, і в політиків. Хтось вважає, що просто треба заборонити діяльність в Україні церкву, яка має свій центр в країні-агресорі, і таким чином віруючі стануть  вірними церкві Київського патріархату. Хтось вважає, що частина кліру проукраїнськи налаштованого з церкви Московського патріархату повинна відійти і влитися в Київський. Хтось вважає, що це має бути об’єднання.

І відразу виникає питання: а що робити з греко-католиками, які є українською церквою теж і користуються православними обрядами, але мають свій центр в Римі? Як в цій ситуації бути? От як Ви бачите цей процес? Ви ж, мабуть, все своє життя присвятили для створення помісної церкви? Який шлях для Вас би був найоптимальнішим і для України найкращим?

На моє переконання і не тільки моє,  ніякого переслідування віруючих і духовенства, єпископату Московського патріархату не повинно бути в Україні. Об’єднуватися  повинні добровільно, і цей процес, як я уже сказав, почався. Але не приєднується духовенство і єпископат. Духовенство приєднується, але не в такій великій кількості.

Наприклад, за минулий рік приєдналось сто чи, може, більше парафій Московського патріархату з духовенством. Це зовсім небагато.  Що потрібно для того, щоб почався процес більш активний? Для цього потрібно дві речі: перша – це визнання Вселенським патріархом Київського патріархату як Української православної церкви з точки зору московської лексики канонічною церквою, раз вона визнана Вселенським патріархом, іншими церквами.

Це дає можливість єпископату і духовенству Московського патріархату безболісно приєднуватися до української церкви. Вони ж називають себе українською церквою, Київський патріархат – теж українська церква. Але зараз вони кажуть, що це неканонічна, а коли буде визнана Вселенським патріархом, то вона стає канонічною. І тоді вони змушені  приєднатися до цієї канонічної Української православної  церкви Київського патріархату.

Друге важливе питання – це прийняття закону Верховної Ради про те, що церква, яка має свій центр в країні-агресорі, не має права називатися українською церквою. А як же вона буде існувати в Україні? Буде вона існувати? Буде. Але уже не як Українська церква, а як Російська православна церква в Україні. І ось коли перед парафіями, перед єпархіями Московського патріархату виникне питання: реєструватися Російською церквою чи Українською церквою?

Якщо будуть реєструватися Російською православною церквою в Україні, то переважна більшість українських парафій Московського патріархату перейдуть в справжню Українську православну церкву. І парафії, і єпархії будуть переходить.  Але частина парафій і єпархій Московського патріархату залишаться, але будуть називатися Російською православною церквою в Україні. І це буде мирно, без тиску – вільний вибір.

Хочете підпорядковуватися Москві, Московському патріарху -  підпорядковуйтеся, але називайтеся тоді Російською православною церквою в Україні. Не хочете називатися Російською церквою, приєднуйтеся до Єдиної  православної української церкви, тобто до Київського патріархату. Бо ця церква така сама канонічна, як і Російська.

І тоді перед віруючими, перед духовенством, перед єпископатом постане питання: ви живете в Україні, чому ви належите до Російської церкви? Це питання перед ними поставить сама паства. Ви ж називали себе, що ви є Українська церква, не приєднувались до Київського патріархату, тому що Київський патріархат неканонічний? А тепер він канонічний. Яка причина не об’єднуватися? Нема причини. Тому або ви об’єднуєтеся з Київським патріархатом, з правдивою Українською церквою, або називайтесь тоді Російською православною церквою в Україні.

І коли таке питання перед єпископатом, духовенством і віруючими постане, то я переконаний – переважна більшість цих парафій приєднаються до правдивої Української православної церкви. Чому, я підкреслюю, правдивої Української церкви?

Тому що сьогодні Українська православна церква Московського патріархату називається Українською, а українського нема нічого. Богослужіння не відправляється українською мовою, проповідь не виголошується українською мовою, історія Української церкви викладається в духовних навчальних закладах перекрученою на угоду Москві, Російській імперії.  То яка ж вона Українська церква?

Ще було питання, яке я Вас на початку запитував, щодо стосунків з Греко-католицькою церквою.

Тепер стосовно Греко-католицької  церкви.  Треба нам всім розуміти, що Греко-католицька церква – це є католицька церква, не православна – католицька церква, бо вона визнає своїм главою Римського папу. І тому вона є католицька церква в складі Єдиної римо-католицької церкви.

Які в нас взаємовідносини з Греко-католицькою церквою? Добрі. Ми стоїмо на одних патріотичних позиціях. І Православна церква Київського патріархату захищає інтереси української держави, українського народу, і Греко-католицька церква займає ту ж саму позицію. Тому в цьому відношенні ми єдині. А ось в питаннях віровчення ми різні: вони католики, а ми православні, хоч Греко-католицька церква має православні обряди, і в цьому ми єдині, бо ми літургію звершуємо так само, як і греко-католики. А віровчення, тобто суть самої церкви, різне. У нас православне, а там католицьке. Але ми не ворогуємо між собою, тому що ми захищаємо інтереси своєї держави.

Можемо ми об’єднатися? Можемо. В яких випадках? В тому випадку, якщо Греко-католицька церква в Україні відокремиться від Риму і приєднається до Православної церкви, тобто поставить себе в таке положення, в якому вона знаходилася 600 років, починаючи з Володимирового хрещення до Берестейської унії, до 1596 року. Тоді ми були Єдиною українською церквою, але в складі Константинопольського патріархату.

Так ось якщо греко-католики хочуть об’єднатися з  Українською православною церквою в одну, то треба їм відокремитися від Риму. Так само як Московському патріархату відокремитися від Москви. Але на це не готові греко-католики. Об’єднання ще може бути в тому випадку, якщо все православ’я об’єднається з Римо-католицькою церквою в одну Церкву Христову.  Але все це залежить вже не від України, а від всього православ’я і від всієї Римо-католицької церкви.

Це тільки бажання. А я думаю, що навряд чи це колись відбудеться, щоб Православна церква і Римо-католицька колись об’єдналися. Ми можемо знаходитися в добрих стосунках, не ворогувати між собою, але належати до різних церков, тому що ми маємо різне віровчення.

Ви говорили про те, що до Берестейської унії ця церква, яка власне і йшла, як і інші українські церкви, з часів Володимира, була церквою Константинопольського патріархату. От зараз, наскільки відомо, були пропозиції з Константинополя все ж таки надати митрополію і знову зробити тут церкву Константинопольського патріархату.  Або щоб церква Київського патріархату стала такою, або щоб іншим способом це було утворено шляхом відокремлення російської православної церкви, або української Московського патріархату.

От наскільки цей шлях є прийнятним чи ні? Адже ми розуміємо, що сучасна політика і на Патріарха Константинопольського впливає. І влада Туреччини впливає, і стосунки Туреччини з іншими країнами впливають.

Я не чув, щоб Константинопольський патріарх пропонував Греко-католицькій церкві приєднатися в якості метрополії до Константинопольського патріархату.

Греко-католицький – ні, але загалом, щоб була тут метрополія, такі розмови були.

Була пропозиція Київському патріархату ввійти в склад Константинопольського патріархату – така пропозиція була за часів президенства Віктора Ющенка. Тоді ми вели переговори з Константинопольским патріархом про надання томосу про автокефалію Українській церкві Київського патріархату.

Але Константинополь запропонував нам спочатку ввійти в склад константинопольського патріархату. А потім уже як частина Константинопольського патріархату отримати від них автокефалію. А я спитав їх: а коли це буде? Він каже: ну, може, через рік, може, через п’ять років, а може, через десять.  А я подумав, а може, через сто років? То нам таке входження в Константинопольський патріархат не потрібне.

Україні потрібна незалежна церква. Незалежна ні від Москви, ні від Константинополя, ні від Риму. Тобто ми хочемо бути незалежною державою, в якій є  незалежна Українська церква. Оцього ми хочемо. І цього ми досягнемо. Чому ми досягнемо? Тому що будь-яка держава не буде довго терпіти на своїй території церкву велику, яка слугує інтересам іншої держави.

Але Ви сказали, що не треба переслідувати священиків чи єпископації церкви, чи обмежувати якимось чином їх?

Переслідувати не треба. Але якщо ця церква, яка належить  до іншого центру, буде служити інтересам чужої держави, сусідньої, а не своєї, то держава, маючи меч, повинна присікать. Не присікать за те, що вони сповідують, належать до чужої церкви, а за те, що вони виступають проти інтересів свого народу. На це держава повинна звертати увагу.

А якщо, як я Вам говорив, Російська православна церква буде звершувати богослужіння, проповідувати російською мовою, держава не має права переслідувати таку церкву, тому що в Україні свобода совісті, свобода віросповідання. А якщо ця церква служить інтересам російської держави, то держава не повинна бути байдужою.

Ну наприклад, от зараз керівництво Української православної церкви Московського патріархату на події, які відбуваються на сході, кажуть, що це є громадянська війна. Навіщо таку неправду говорити? Коли там йде агресивна війна з боку Росії, а керівництво не хоче називати агресора агресором.

Як має держава діяти в такій ситуації?

Вона повинна на це реагувати.

Яким чином?

Знаходити законні методи, але повинна на це реагувати. Тобто вона не повинна бути байдужою, бо це одне й теж, що, наприклад, агентура буде діяти в Україні, а українська влада – байдужа. Робіть, що хочете. 

Але виходить так, що фактично приналежність до церкви, навіть до тієї церкви, про яку Ви говорите, - це певна індульгенція тим людям, які дуже часто виступають проти України або розповсюджують антиукраїнську інформацію. А, мабуть, Служба безпеки та інші органи, які за це відповідають, бояться, що це і буде сприйнято або подано як втручання в справи церкви або обмеження свободи совісті.

Це може бути так. Тому що Росія на сьогодні побачила, що зброєю вона Україну не візьме. Тому що українська армія на сьогодні є боєздатна і здатна захистити свою державу, свій народ. І тому зараз Москва хоче створити в Україні хаос: направити одні політичні сили проти інших, одну церкву проти іншої, і тому вона і хоче розпалити релігійну ворожнечу.

Коли говорять, що Київський патріархат захоплює храми Московського патріархату і виносить усе це на світову арену. І тому ОБСЄ приїздило сюди, перевіряли всі ці випадки боротьби за храм і переконалися, що Київський патріархат не захоплює. Так ось Москва хоче все це всередині України збурити, щоб у нас не було консолідації.

Заради того, щоб консолідація була, наша церква виступає за те, щоб у нас не було розпалювання релігійної ворожнечі. Ми принципово стоїмо, не захоплюємо храми. Ми мали можливість під час Революції Гідності ввійти в Лавру. Але ми відмовилися від цього, тому що це посіє релігійну ворожнечу. Нам самі порожні приміщення не потрібні, ми хочемо об’єднатися з народом у єдину церкву.

Тобто наша церква стоїть на позиції консолідації українського суспільства. І насамперед вона робить усе можливе, щоб ця консолідація була між церквами, між релігіями.

Багато хто турбується про те, що коли б в Україні була, приміром, Єдина помісна церква, - я думаю, що більшість населення України цього хоче, не хоче розбрату, хоче відчувати себе сильним народом з єдиною церквою, -але багато хто турбується, що це може призвести до певного тоталітаризму, такого, як є в Росії.

Що ця церква може перетворитися на єдину державну церкву, яка сама по собі може обмежувати релігійні права. Якою має бути роль цієї Єдиної помісної церкви, про яку Ви говорили, якщо це відбудеться? А Ви кажете, і ми в віримо, що це відбудеться.

Не треба цього боятися. Православна церква є на сьогодні найбільшою в Україні церквою, тому що до неї належить більше 60 відсотків усього населення України. Вона і є найбільшою церквою. Але будучи найбільшою церквою, вона не залежить від держави. Держава не впливає на церкву, на її внутрішнє життя. І церква не залежить від держави, вона вільна.

І тому, будучи найбільшою церквою в Україні, Православна церква не стане державною церквою. Хоч багато хто думає, що вона стане державною. Вона не стане державною, але вона буде підтримувати Українську державу, буде підтримувати інтереси українського народу, як вона підтримала під час Революції Гідності, як вона підтримує зараз нашу Українську армію. Вона і далі буде підтримувати Українську державу заради українського народу. А не тому, що вона залежна від держави і є державною церквою.

Ось коли держава буде втручатися у внутрішні справи церкви, церква заявить, скаже своє слово. Як вона сказала своє слово в часи президентства Януковича. Коли Янукович не підписав у Вільно документ про асоціацію України у Європейському Союзі, то церква наша заявила, що вона не згодна з цим. Вона прямо сказала президенту про це.

І церква всупереч владі, всупереч владі Януковича, відкрила Михайлівський монастир, приймала молодь, яка тікала від переслідувань на Майдані. Відкрила відділення хірургії у своїх храмах, давала можливість харчуватися, ночівлю, зігрівала під час морозів. Робила всупереч державі. Всупереч якої держави? Влади Януковича.

Так вона буде і в майбутньому, тому що інтереси наші – держави і церкви -  співпадають. У чому співпадають? Без держави не може існувати незалежна Українська церква. Тому коли був Радянський союз і Російська імперія, незалежної української церкви не було. Автокефалія виникала тут, але вона нищилася.

Тому ми знаємо, що автокефальна церква може існувати тільки при умовах існування незалежної держави. Тому ми зацікавлені в існуванні незалежної держави. А незалежна держава зацікавлена в тому, щоб була незалежна церква. Бо без незалежної церкви не буде незалежної держави. Війна показує. Чому вона йде? А тому, що тут знаходиться частина залежної церкви від Москви. Не було б цієї частини залежної – війни б не було.

Ну це не лише в церкві проявляється, у нас є багато інших установ, людей і залежностей від Москви теж.

Ні. Ви маєте на увазі російськомовне населення, російське населення, агентуру.

Я маю на увазі інші інституції, які є проросійськими, включаючи медіа, все інше, що впливає на цих людей, не лише церкву.  

Навіть якщо взяти і медіа, і все інше. Цього не було б, якби не було підтримки з боку цієї церкви. Уявіть собі, в Україні існує Єдина православна церква – незалежна. Засоби масової інформації подають інформацію неправдиву, не в інтересах України. Що, церква мовчала б? Церква не мовчала б. Вона б викривала в своїх проповідях, у своєму спілкуванні з віруючими. Вона би сказала: не дивіться цю неправду.

Такий шанс є і зараз у церкви, бо неправди ще багато.

Неправди, тому що нема єдиної церкви. Тому і неправди ще багато. Ви вірно сказали, що у нас неправди багато. І влада, різні її гілки, не завжди поступають по правді. А треба жити по правді.

Але що ми спостерігаємо? Що і частина суспільства, і простий народ піддаються на російську пропаганду. Яким чином піддаються? Мовляв, треба міняти владу. Ми стали жити гірше, ніж при Януковичі. І на цю вудку, на цю приманку багато хто клює.

Тому що це півправда така, знаєте, бо дійсно стало важче жити.

Чому клюють? Дійсно, життя погіршилося, тому що йде війна. Але чого хочуть? Змінити владу. Для чого? Що, якщо змінять владу, стане автоматично краще? Не стане краще. Ви ж цю владу обрали. Ви ж обрали цю Верховну Раду. Ви ж обрали президента.

А що, скажіть, президент не зробив благо для України? Яке благо? А те благо, що ми сьогодні ще живемо в незалежній державі. Що сьогодні нема війни в Києві і по всій Україні. А могла бути війна і по всій. В чому це є заслуга президента? Є! Він армію укріпив, він не дав можливості агресору розширитися по всій Україні. І це велике благо.

Ось нехай хтось уявить, що зараз обстрілюють Авдіївку. А так можуть обстрілювати Київ. Можуть? Можуть. Якщо влада допустила б це. Але ж влада наша не допустила це. Заслуга є в цьому? Є! Тому не треба піддаватися оцим спокусам.

Треба спочатку захистити свою Українську державу, щоб ми дійсно жили у вільній державі, а потім наводити порядок у своїй державі. Але порядок залежить не тільки від влади. А залежить від нас, рядових громадян.

Корупція, ось ми боремося проти корупції. А хто такі корупціонери? Тільки олігархи? А всі – ні? Кожний, хто дає і хто бере, є корупціонер. Якщо б не давали, то й не брали б. А то ж дають, а корупціонери беруть. Правда, корупціонери створюють умови такі, що людина для того, щоб вирішити те чи інше питання, змушена давати. У цьому ж беруть участь і рядові громадяни, і чиновники всі. То треба проти корупції боротися всім, і починати із себе.

Церква.info за матеріалами Еспресо

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини