1 лютого Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Макарія Великого, Єгипетського – одного з найглибших отців пустелі, подвижника смирення, мовчання і невпинної молитви, через якого Бог відкривав людині шлях істинного єднання з Ним.
Преподобний Макарій народився на початку IV століття в Єгипті. З юних років він вирізнявся лагідністю, слухняністю і щирою любов’ю до батьків, сумлінно виконуючи заповідь про їх шанування. Після їхньої смерті, звільнений від життєвих турбот, він обрав шлях безмовного чернечого життя, віддаючись молитві, праці й духовному самозаглибленню.
Прагнучи істинної духовної науки, преподобний Макарій вирушив до преподобного Антонія Великого, основоположника єгипетського чернецтва, і став його учнем. Під керівництвом великого наставника він духовно змужнів настільки швидко, що ще в молодому віці був названий «юнаком-старцем» – за зрілість розуму, досвідченість у духовній боротьбі та глибоке смирення. Саме смирення, як свідчить передання, було тією зброєю, якої не могли здолати навіть біси.
Коли преподобному Макарію виповнилося сорок років, він був поставлений у сан священника і став аввою братії Скитської пустелі. Його життя було сповнене суворих подвигів, але ще більше – милосердя й любові до людей. Шукаючи тиші для пізнання Бога, він усамітнювався в глибокій печері, та навіть там серце його залишалося відкритим для тих, хто потребував духовної допомоги.
Господь прославив преподобного Макарія дарами чудотворіння: за його молитвами відбувалися зцілення і навіть воскресіння померлих. Та, досягнувши високих духовних дарів, він зберігав дивовижну простоту і смирення, вважаючи себе найменшим з усіх. Навіть у часи переслідувань, зазнавши вигнання разом з іншими праведниками, він не втрачав лагідності – і саме ця лагідність приводила до Христа нові душі.
Більшу частину свого життя – близько шістдесяти років – преподобний Макарій провів у пустелі, у постійній розмові з Богом. Плід його подвигу – глибокі духовні творіння, у яких він нагадує: найвище благо людини – це поєднання душі з Богом, очищеної покаянням, молитвою і любов’ю.
Наприкінці земного шляху преподобному Макарію було відкрито близьке переселення до небесних обителей. У мирі, молитві та духовній радості він відійшов до Господа, залишивши Церкві живе свідчення того, що справжня сила християнина – у смиренному серці.
Преподобний отче Макарію, моли Бога за нас. Навчи нас тиші серця, глибини молитви і смирення, що перемагає всяке зло. Випроси миру для України, зміцнення для Церкви і спасіння душам нашим.
Пресслужба Київської патріархії
