9 грудня 2025 року ми відзначаємо 100 років з дня народження Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка).
Його життя — це історія незламності, віри та справжньої любові до України, яка проходить крізь тюрми, заслання, боротьбу за свободу Церкви та велич духовного служіння.
Народжений у 1925 році на Івано-Франківщині, він із юності ніс у серці відчуття правди й обов’язку перед народом. За вірність Христові та Українській державній ідеї його переслідувала радянська влада. Арешт, вирок, концтабори — усе це стало школою духовної мужності, де визрівало його рішення служити Богові й Україні до останнього подиху.
Після звільнення він став священником, який ніколи не боявся говорити правду. «Я був священиком серед дисидентів і дисидентом серед священиків», — говорив він про свою місію. І справді, Патріарх Володимир завжди стояв там, де цього вимагало сумління — серед людей, які прагнули свободи, серед тих, хто шукав духовної опори, серед тих, кому боліла доля України.
У 1993 році Всеукраїнський Православний Собор обрав його Патріархом Київським і всієї Руси-України, другим Патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату. У Софії Київській відбулася його інтронізація, після чого він взяв на себе важку й жертовну працю — будувати Помісну Українську Православну Церкву в часи політичного тиску, нерівної боротьби та духовного відродження нації.
Попри хвороби, переслідування й тиск влади, Патріарх Володимир невтомно служив людям, своєю проповіддю та прикладом зміцнюючи віру і національну свідомість. Його слово звучало і в храмах, і на сторінках публіцистики, і серед українських добровольців — він був духівником УНА-УНСО, молився за воїнів і за вільну Україну.
Його смерть у 1995 році стала великою втратою. А події похорону — коли міліція силою перешкоджала похованню Патріарха на території Софії Київської — стали символом боротьби за гідність і свободу нашої Церкви. Попри спротив влади, народ відстояв свого Патріарха, і він був похований біля стін Софії — там, де й мріяв спочити.
Сьогодні, у день столітнього ювілею Святійшого Патріарха Володимира, ми молимось і схиляємо голови перед його постаттю, яка стала духовним дороговказом для українців у найважчі часи.
Його праця, молитва й жертовність і далі освітлюють шлях до тієї мети, за яку він боровся — єдиної, незалежної, сильної Української Помісної Православної Церкви.
Нехай Всемилостивий Господь Бог упокоїть душу приснопам’ятного Святійшого Патріарха Володимира у Царстві Небесному!
Вічна пам’ять!
Пресслужба Київської патріархії
