18 лютого – Православна Церква вшановує пам’ять святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського

Святитель Феодосій народився  у 30-х роках XVII ст. на Поділлі в сім’ї священика Микити та Марії, які належали до відомого дворянського роду Полоницьких-Углицьких. Саме з цього роду вийшло дуже багато священиків та ченців.

Своїм прикладом батьки виховували сина в християнському благочесті та в страсі Божому, так що вже з юних літ він загорівся палкою любов’ю до Бога та ревністю до Храму Божого.

Початкову освіту юнак здобув вдома, а вже десь в кінці 40-х років вступив до славнозвісної Києво-Братської колегії, що знаходилась при Богоявленському монастирі на Подолі. За час його навчання ректорами колегії були такі відомі церковні діячі як Інокентій Гізель, Феодосій Софонович та Лазар Баранович, до яких Феодосій все життя зберігав синівське почуття поваги та любові.

Києво-Братська колегія на той час була одним із найвизначніших науково-освітніх закладів на наших землях і знаходилась під покровом києво-печерських угодників. Саме тут юнак вирішує повністю присвятити себе служінню Богові та приймає чернецтво в Києво-Печерському монастирі з іменем Феодосій, на честь Преподобного Феодосія, ігумена Печерського. В 1658 році приймає дияконський сан та служить в Софійському соборі в Києві.

Шукаючи спокійного місця, де можна було б віддаватися тільки служінню Богові та чернечим подвигам, святитель Феодосій перебуває три роки в Крупицькому монастирі біля Батурина, де його було висвячено на ієромонаха.
З 1662 р., упродовж двох років, був ігуменом Свято-Онуфріївського монастиря в Корсуні, (тепер – Черкаська область). Проявивши там неабияку здібність у монастирському управлінні, у 1664 році був призначений ігуменом відомого Видубицького монастиря під Києвом.

Ця стародавня обитель перебувала перед тим в руках поляків-католиків й була розорена та пограбована. Багато ченців залишили монастир, шукаючи собі притулку, монастирські будівлі прийшли у занепад, було відібрано багато монастирських земель. Потрібно було багато сил і енергії, щоб відновити монастирське життя. Та ігумен Феодосій з Божою допомогою, організувавши братію, досить швидко привів монастир до колишньої краси та благоустрою. При монастирі було засновано музичну школу та монастирський хор, який був відомим не тільки в Києві, але й по всіх українських землях та в Московії.

У 1688 р. з благословення Чернігівського Архієпископа Лазаря Барановича ігумен Феодосій був переведений настоятелем Чернігівського Єлецького монастиря та возведений у сан архімандрита. Маючи досвід монастирського управління, Феодосій головну увагу приділяв внутрішньому та зовнішньому упорядкуванню святої обителі. Єлецький монастир не мав особливих земельних наділів та був бідним, так що його економічний стан також був предметом першочергових турбот новопризначеного архімандрита.

Вже через два-три роки монастир мав пристойний вигляд і стійкий економічний стан. Подвижницьке життя Єлецького архімандрита стало відомим далеко за межами Чернігівської єпархії. За роки управління Єлецьким монастирем він декілька разів представлявся кандидатом на вищі посади. Так, у 1690 році він був третім кандидатом на посаду митрополита Київського після архієпископа Лазаря Барановича та Варлаама Ясинського. Проте Провидіння Боже готувало для нього інший шлях служіння.

Маючи майже дев’яносто років, Архієпископ Лазар Баранович не міг уже керувати єпархією та виконувати архіпастирські обов’язки, а тому запропонував архімандриту Феодосію допомагати йому. В 1692 р. на пропозицію архієпископа Лазаря в Чернігові відбувся собор, участь у якому взяли гетьман Іван Мазепа, та представники духовенства й мирян Чернігівської єпархії. На соборі архімандритФеодосій одноголосно був обраний єпископом.

11 вересня 1692 року у Москві відбулось його наречений на Єпископа, а урочиста хіротонія була здійснена через два дні в Московському Свято-Успенському Соборі. Тоді ж він був піднесений до сану Архієпископа. Цим Лазар (Баранович) хотів узаконити святителя Феодосія як свого помічника й наступника. Впродовж року Єпископ Феодосій керував Чернігівською єпархією від імені престарілого архієпископа Лазаря Барановича й після його смерті 3 вересня 1693 р. став повноправним Чернігівським Архієпископом.

У сані Архієпископа Чернігівського Святитель Феодосій був уважний і чуйний до потреб своєї пастви, будучи для неї взірцем глибокої віри у Промисел Божий, ревності до молитви, церковного богослужіння, поблажливості до немочей ближніх та християнського милосердя й любові до всіх, хто звертався до нього.

За цей короткий час було відкрито Печеницький жіночий монастир і Любецький чоловічий монастир та освячено побудовані храми в Чернігівському Свято-Троїцькому та Домницькому монастирях.

Святитель Феодосій завжди був справедливим і милостивим. Особливо співчував він безпорадним і самотнім. Одного разу дружина стародубського священика, дочка полковника Петра Рославця, поскаржилася святителю на свого брата Симеона (у чернецтві Рославця), що він після батька свого, скориставшись її малолітством, відібрав усе майно, не виділивши їй нічого. Св. Феодосій став на сторону жінки, незважаючи на те, що Симеон Рославець віддав батьківський маєток Поченській обителі, заснованій ним. Він присудив віддати скривдженій жінці більшу частину майна її батька, залишивши за монастирем лише незначну частину землі заради вічного поминання її та її батьків.

Святитель Феодосій керував Чернігівською Єпархією усього три з половиною роки та упокоївся 5 лютого 1696 р. Біля його мощей відбувалися чудеса, тому було порушено питання про канонізацію Святителя Феодосія, яка була проведена 9 вересня 1896 р. Мощі було перекладено в новий кипарисовий гріб і срібну раку, яку урочисто поставили в Спасо-Преображенському Соборі Чернігова.

У лютому 1921 р. мощі Святителя представники радянської влади помістили в печеру й опечатали. Це викликало невдоволення віруючих. Налякані паломництвом, секретар Чернігівського ГУБкому О. Одинцов і виконувач обов’язків голови ГУБвиконкому Філанов надіслали телеграми в ЦК КП(б)У РНК України та В. І. Леніну, у яких цитували висновок лікарської експертизи «мощей» святого Феодосія: «Предъявленное экспертизе тело есть действительно тело человека в состоянии сухого омертвления… без признаков гниения. Данные микроскопического исследования подтверждают найденное (при) внешнем осмотре и обнаруживают довольно ясное состояние ткани и клеток». Вимагали приїзду ще однієї комісії. Після приїзду другої комісії, яка підтвердила нетлінність мощей, у листопаді 1921 р. розламали срібну раку та вивезли мощі до Москви.

Сьогодні мощі покровителя землі Чернігівської спочивають у Свято-Троїцькому Кафедральному Соборі Чернігова. Святитель Феодосій вже протягом більше двох десятиріч є ще й покровителем тих, які потерпіли від страшної Чорнобильської катастрофи.

Поділитися дописом:

Наступна

Анонс. У день пам’яті Героїв Небесної Сотні в храмах УПЦ Київського Патріархату відбудуться заупокійні богослужіння

19.02.2021
20 лютого 2021 року – сьома річниця загибелі Героїв Небесної Сотні, коли пролилася кров невинних людей в самому серці України — у Києві. Вони віддали свої життя за Україну, за свободу і гідність кожного з нас. Наш священний обов’язок пам’ятати подвиг людей, які пожертвували життям заради вільного і щасливого майбутнього […]