Святитель Іоасаф народився у старовинному українському місті Прилуках, 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При Хрещенні був названий Іоакимом. Він походив з древнього благочестивого козацького роду Горленків.
В 1712 році 7-ми літнього Іоакима батько віддав на навчання до Київської духовної академії. В стінах академії він відчув цікавість до чернечого життя. Протягом семи років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті розповів про своє прагнення батькам. Довго мати з батьком умовляли сина-первістка не приймати чернечий постриг. Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з іменем Іларіон у Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада був пострижений в мантію з іменем Іоасаф у Києво-Братському монастирі. Ця подія співпала із завершенням навчання в духовній академії. Через рік чернець Іоасаф був рукопокладений архієпископом Варлаамом Вонатовичем в сан ієродиякона. Його залишили викладачем в Київській духовній академії.
Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став керувати архієпископ Рафаїл Заборовський. Владика Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника і задіяв його до більш широкого служіння Церкві. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії. В листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа на ієромонаха і перевів з Братського монастиря в Києво-Софіївський архієрейський дім. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії. Виконуючи обов’язки екзаменатора, він доклав багато зусиль для виправлення моральних недоліків приходського духовенства. Посада в Консисторії була прекрасною школою для організаторських здібностей святителя Іоасафа. В цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства та недоліки єпархії. Тут ясно визначилась всесторонність ділових якостей Іоасафа, яка поєднувалась з великими внутрішніми подвигами. Він швидко піднімався по ліствиці духовної досконалості, про що свідчить його твір «Боротьба семи чеснот з сімома гріхами смертними».
24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з возведенням в сан ігумена. В своєму монастирі всі сили ігумен покладав на благоустрій обителі, яка колись була оплотом православ’я у боротьбі з унією. В монастирі знаходились мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця. Кілька разів патріарх Афанасій являвся ігумену Іоасафу, засвідчуючи своє покровительство.
В 1744 році митрополит Рафаїл возвів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. В кінці того ж року він був викликаний до Москви і невдовзі розпорядженням Священного Синоду призначений намісником Троїце–Сергієвої Лаври. В обителі преподобного Сергія він так само віддано виконував послухи Церкви (у ті роки потрібно було докласти багато зусиль для відновлення монастиря після пожежі).
2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонізований на єпископа Білгородського. Посівши архієрейську кафедру, святитель Іоасаф строго слідкував за благочестям і станом храмів, за правильністю звершення Богослужіння і особливо за моральністю пастви. Велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними уставу і церковних традицій. Як і раніше святитель Іоасаф всі сили віддавав архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров’я. 10 грудня 1754 року святитель упокоївся.
Святитель Іоасаф, будучи достойним представником славного козацького роду Горленків, ревно дбав про чистоту православної віри і долю рідної Української землі.
У 1911 р. мощі святителя Іоасафа були відкриті для поклоніння, відбулося його причислення до лику святих. Нині мощі святого зберігаються в Преображенському соборі м. Білгорода в Росії.
Пам’ять святителя Іоасафа відзначається 23 грудня (10 грудня за ст. ст.); 17 вересня (4 вересня за ст. ст.) — у день знайдення його мощей.
Пресслужба Київської Патріархії
