Минуло тридцять років відтоді, коли 20 жовтня 1995 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату обрав митрополита Філарета Патріархом Київським і всієї Руси-України, а 22 жовтня відбулася його урочиста інтронізація. Ця подія стала не лише історичним моментом у житті української Церкви, але й символом утвердження українського православ’я на шляху розвитку, будівництва, жертовності та національної гідності.
Без постаті Святійшого Патріарха Філарета неможливо уявити сучасну церковну історію України. Уже понад шість десятиліть він несе хрест архіпастирського служіння, і тридцять із них – у найвищому патріаршому сані. Його життя – це шлях великої віри, страждання, боротьби і перемог, шлях, у якому віддзеркалюється доля українського народу.
Майбутній Патріарх народився 23 січня 1929 року у шахтарській родині в селі Благодатне на Донеччині. Серед тяжких умов воєнного часу, після загибелі батька на фронті, юний Михайло Денисенко пізнав біль втрати і водночас відкрив для себе Бога. «Я навернувся до Бога через смерть батька… любов до нього переконала мене, що існує вічне життя, а значить є і Бог, Якому я повинен служити», – згадував він пізніше.
Його духовний шлях розпочався в Одеській духовній семінарії, а згодом у Московській духовній академії, де він прийняв чернецтво з ім’ям Філарет. Уже тоді Господь готував його до великого церковного служіння, яке мало велике значення для утвердження Української Церкви.
Своє пастирське і наукове служіння він продовжив у Києві як ректор духовної семінарії, настоятель Володимирського собору, Екзарх України. Ще в радянські часи владика Філарет не боявся говорити про віру, про істину та про непереможність Церкви Христової. Його проповідь звучала як виклик безбожній системі, а водночас і як слово любові до народу.
14 травня 1966 р. єпископ Філарет (Денисенко) був призначений архієпископом Київським і Галицьким, Екзархом України та постійним членом Священного Синоду. У цьому призначенні був Божий Промисел. Такого архіпастиря випросив у Бога сам священномученик Макарій, митрополит Київський (1495 – 1497), мощі якого спочивають у Володимирському соборі. Призначення майбутнього святителя української Церкви сталося в день пам’яті священномученика – 14 травня.
За стерно Київського церковного корабля став зовсім молодий та енергійний святитель, взявся він з палкою любов’ю і церковністю. Паства прийняла свого архіпастиря з великою любов’ю. Його проповідь була живою, свідчила, що християнство не вмерло, що його ніхто не може викорінити. Владика став регулярно звершувати богослужіння, їздити до Почаївської лаври та різними єпархіями України. Митрополит Філарет стояв мужньо, охороняючи свою паству від намагань безбожної радянської влади знищити Церкву на території радянської України. За відданість Церкві та захист від закриття храмів владика Філарет здобув велику пошану і любов серед духовенства та вірян України.
Перебуваючи у відрядженнях за кордоном, митрополит Філарет розповідав про реальне становище Церкви в Радянському Союзі, завдяки чому вдавалося посилити її позиції в країні. Відвідини різними іноземними делегаціями Православної Церкви в СРСР, їх прийняття в Українському Екзархаті, руйнували несамовите бажання місцевих радянських чиновників закрити монастирі і храми на території України. Можна сказати, що ця дипломатична місія, яку виконував митрополит Філарет за кордоном на багатьох міжнародних конференціях та конгресах ООН, ЮНЕСКО, ХМК, слугувала певним імунітетом від репресій радянської репресивної машини.
Після багатьох років архіпастирського служіння митрополит Київський і Галицький Філарет став символом духовного пробудження в Україні наприкінці радянської доби. Саме йому належала вирішальна роль у підготовці святкування 1000-ліття Хрещення Русі, у відродженні Києво-Печерської лаври та відновленні церковного життя в добу перебудови.
Головуючи на ювілейному Помісному Соборі у Москві, митрополит Київський і Галицький Філарет сповістив, що Церкві повертаються Дальні печери Києво-Печерської лаври. Лавра преподобних Антонія і Феодосія повертається. Правдива колиска києво-руського чернецтва знову в церковних руках. Відкривається нова сторінка в історії Українського православ’я: воно поступово починає відроджуватися. Перше богослужіння на території Дальніх печер Лаври було багатолюдним, під відкритим небом. За богослужінням, яке очолював Екзарх України у співслужінні численних архіпастирів та пастирів, молилися патріархи та глави автокефальних Церков, що прибули на торжества 1000-ліття Хрещення Русі.
Із проголошенням Незалежності України митрополит Філарет став головним поборником ідеї автокефалії Української Православної Церкви. Вже через 2 місяці після проголошення Незалежності митрополит Київський і всієї України Філарет скликає, у відродженій Києво-Печерській лаврі, Помісний Собор УПЦ, на якому одноголосно ухвалюється рішення про звернення до Московського патріарха надати автокефалію українській Церкві.
Не треба розповідати, якою була відповідь Москви. Вона буквально розтоптала звернення української Церкви, а Предстоятеля УПЦ стала нищити морально. Раптом найбільший очільник цієї Церкви перетворився на запеклого ворога. Блаженійший митрополит Філарет знайшов у собі мужність вистояти, побороти цю несправедливу голгофу. Це були найважчі часи зради тих, які були поруч, яких митрополит Філарет підтримував у важкі хвилини, виводив на високий церковний щабель, для яких був милостивим пастирем і отцем, як нерідко вони його називали у своїх вітальних промовах з нагоди ювілеїв і пам’ятних дат. Подібну зраду Патріарх Філарет пережив і в 2019 році, коли багато з тих, кого він рукопокладав у єпископський сан і привів до церковної влади, раптом відвернулися від свого святителя та всіляко викреслюють його ім’я з історії.
У червні 1992 року відбувся історичний Всеукраїнський Православний Собор. Митрополит Київський і всієї України Філарет, отримавши несправедливий осуд з Москви від своїх колишніх співбратів, пішов на об’єднання з УАПЦ. Всеукраїнський Православний Собор проголосив утворення Української Православної Церкви Київського Патріархату. На Соборі Блаженійший митрополит Київський Філарет був обраний заступником Патріарха.
Після смерті Патріарха Володимира у жовтні 1995 року на Помісному Соборі митрополит Філарет був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. Відтоді він плідно працює над розбудовою помісної Української Православної Церкви, робить чимало і для об’єднання православних віруючих України в лоні Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Тридцять років служіння Патріарха Філарета – це історія становлення і розбудови Української Православної Церкви. Церква за предстоятельства Патріарха Філарета зросла в п’ять разів, помножилась парафіями і монастирями, духовними навчальними закладами та великою підтримкою віруючого українського народу. Через покладання першосвятительських рук Патріарха Філарета хіротонію отримали 128 архієреїв, понад 400 священників та стільки ж дияконів. Станом на 2019 рік УПЦ Київського Патріархату налічувала 5500 громад та понад 4000 священнослужителів.
З благословення архіпастиря і за його невтомної праці було відроджено десятки зруйнованих святинь, серед яких – Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві, знищений комуністами у 1930-х. Саме Патріарх став ініціатором його відбудови, бо вірив, що «святині воскресають разом із душею народу». Патріарх – жертовна людина. Його зусиллями збудовано і відреставровано багато храмів, монастирів, єпархіальних управлінь по всій Україні. Усе його життя сповнене турботами про стан духовної освіти, піклуванням про діяльність духовних академій і семінарій. Не раз бувало, що Патріарх раптово для всіх приїжджав до Київської академії та перевіряв навчальний процес студентів. Часто відвідував засідання Вченої ради Академії, де спілкувався з викладацьким колективом щодо покращення рівня освіти.
Особливою сторінкою його діяльності є переклад Священного Писання, творінь святих отців та богослужбових текстів українською мовою. Патріарх особисто переклав або безпосередньо керував перекладами і благословив до друку понад 180 томів богослужбової, святоотцівської та духовної літератури.
Вагоме значення мають тисячі проповідей архіпастиря – простих, глибоких, сповнених віри й духовної сили. У кожному слові відчувається духовний досвід, який він передає поколінням пастирів і парафіян.
Святійший владика веде активну громадську діяльність, бере участь у різних заходах, що організовують державні та громадські організації. За тридцять років свого патріаршого служіння він відвідав незліченну кількість таких заходів, де постійно та послідовно підтримував український народ в його прагненні до свободи, незалежності, культурного та духовного відродження.
Однак найважливішою справою в житті Патріарха Філарета є богослужіння. Святійший Патріарх – це яскравий приклад невтомного молитвеника. Навіть у похилому віці він постійно служить у Володимирському соборі, звершує акафісти святій великомучениці Варварі, священномученику Макарію, Покрову Пресвятої Богородиці. Його життя – це безперервна Літургія, у якій він підносить перед престолом Божим молитви за Україну.
Для багатьох поколінь українців Патріарх Філарет є духовним символом мужності та правди. У роки війни він не раз наголошував: «Чим закінчиться ця війна? Перемогою України. Бо правда з нами. А де правда – там Бог, а де Бог – там завжди перемога».
І сьогодні, коли Україна, світ та Церква переживають нові випробування, Патріарх залишається непохитним свідком істини. Він знає, що істинна Церква – там, де є вірність Христу, а не людські інтриги. Події 2019 року та зради тих, кого він виховав і підняв, стали тяжким хрестом, але не зламали його духу.
Святійший владика й надалі стоїть на сторожі чистоти віри та національних інтересів Українського православ’я. Позиція Патріарха – незмінна: Україна повинна мати свою одну об’єднану та незалежну Українську Православну Церкву, яка буде сприяти утвердженню віри Христової та стане міцним духовним фундаментом для української державності. «Я твердо бачу, що іншого шляху буття Української Церкви, окрім як незалежного (автокефального) і об’єднаного, немає!» – говорить Патріарх Філарет.
Сьогодні, коли Україна переживає найтяжчі випробування, коли ворог намагається зруйнувати не лише державу, а й духовну єдність народу, постать Патріарха Філарета набуває ще більшого значення. Він – символ непохитності, віри та жертовної любові до України. Його служіння можна вважати взірцем того, як Церква може і повинна стояти поруч зі своїм народом у часи скорботи та як пастир має бути світильником серед темряви.
Тридцять років його патріаршого служіння – це тридцять років щоденного подвигу. Подвигу молитви, терпіння, мудрості, а головне – любові до Бога і до України. Святійший Патріарх Філарет – це не просто очільник Церкви. Він – феномен нашого часу. Всі, хто захоплюються ним та підтримують, а також усі вороги, розуміючи велич постаті, сходяться до однієї думки: це – унікальна та непересічна особистість, і таких людей, як Патріарх Філарет, не буде. Звичайно, не всі згодні з ним у методах управління, поглядах на буття української Церкви, але при цьому для всіх, навіть найзапекліших недругів, є очевидним, що Патріарх Філарет – це людина Церкви, і людина, яка все своє життя присвятила утвердженню Церкви.
Ми вдячні Богові за дар життя і служіння нашого Пастиря. І сьогодні, коли минає тридцять років його патріаршого служіння, українська Церква та народ складають подяку Господу за те, що в наш час живе і служить такий архіпастир – Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Антон Павленко, головний редактор Православного вісника,
іподиякон Святійшого Патріарха Філарета
