Святий Марк народився в Єрусалимі. Будинок його матері Марії знаходився поруч із Гефсиманським садом. Як говорить церковне передання, в ніч хресних страждань Господа Ісуса Христа він слідував за Ним, загорнувшись у плащ, і втік від воїнів, які хотіли схопити його (Слова «загорнувшись покривалом на голе тіло», «покинувши покривало, голим утік» (Мк. 14, 51–52), означають, що коли на людині була лише натільна сорочка, її в ті часи вважали «голою»). Після вознесіння Господнього будинок матері став місцем молитовних зборів християн і притулком для декого з апостолів (Діян. 12, 12).
Святий Марк – найближчий сподвижник апостолів Петра, Павла і Варнави. Разом із Павлом та Варнавою був у Селевкії, звідти вирушив на острів Кіпр і пройшов його весь зі сходу на захід. У місті Паф святий Марк був свідком того, як апостол Павло уразив сліпотою волхва Елима (Діян. 13, 6–12).
Після місії з Павлом повернувся в Єрусалим, а потім, разом із апостолом Петром, побував у Римі, звідки, за велінням Кифи, вирушив до Єгипту, де заснував Церкву.
Під час другої благовісницької подорожі апостола Павла святий Марк зустрівся з ним в Антіохії. Звідти він вирушив на проповідь із апостолом Варнавою на Кіпр, а потім знову пішов до Єгипту, де разом із Петром заснував багато церков. Із Вавилона апостол Петро направив послання малоазійським християнам, в якому з любов’ю відгукувався про святого Марка, свого духовного сина (1 Пет. 5, 13).
Коли апостол Павло перебував в ув’язненні у Римі, Марк був в Ефесі, де кафедру займав святитель Тимофій. Разом із ним прибув до Рима. Там він і написав святе Євангеліє (бл. 62–63 рр.).
Із Рима святий Марк знову пішов до Єгипту і в Олександрії поклав початок християнському училищу, з якого згодом вийшли такі знамениті отці та вчителі Церкви, як Климент Олександрійський, святитель Діонисій, святитель Григорій Чудотворець та інші. Турбуючись про влаштування церковного богослужіння, Марк склав чин Літургії для олександрійських християн.
Потім із проповіддю Євангелія відвідав деякі області Африки, був у Лівії.
Під час цих подорожей благовісник отримав наказ від Духа Святого знову йти в Олександрію для проповіді та протидії язичникам. Там він оселився в будинку швеця Ананії, якому зцілив руку. Швець із радістю прийняв апостола, з вірою слухав його благовістя про Христа і прийняв Хрещення. Слідом за Ананією хрестилися багато жителів тієї частини міста, де він жив. Це ще більше посилило ненависть язичників, і вони збиралися вбити угодника. Коли апостол звершував богослужіння, його побили, волочили вулицями і кинули до в’язниці. Там святий удостоївся бачити Господа Ісуса Христа, Який зміцнив його перед стражданнями. Наступного дня розлючений натовп знову поволік апостола вулицями міста на судилище, але дорогою Марк помер зі словами: «В руки Твої, Господи, віддаю дух мій».
Язичники хотіли спалити тіло апостола, але коли розвели багаття, все померкло, пролунав грім і стався землетрус. Язичники в страху розбіглись, а християни взяли тіло і поховали його в кам’яній гробниці.
У 310 році над мощами святого апостола Марка було побудовано церкву. А в 820 році, коли у Єгипті встановилася влада арабів-магометан і християнську Церкву тіснили іновірці, мощі святого перенесли до Венеції і поставили в храмі його імені.
Святий Марк першим написав Євангеліє – коротке і просте, для християн із язичників. Усі стародавні письменники свідчать, що воно є стислим записом проповіді та розповідей первоверховного апостола («Петро розповідав, Марк писав»). Однією з центральних богословських тем у Марковому благовісті є тема сили Божої, що в немочі людській звершується, бо Господь робить можливим те, що у людей неможливо. При дії Христа і Духа Святого учні Його йдуть по всьому світу і проповідують Євангеліє.
У стародавній іконографічній традиції, що присвоїла євангелистам символи, запозичені з видіння святого Іоана Богослова (Откр. 4, 7), святий євангелист Марк зображується з левом – в ознаменування могутності і царственої гідності Христа (Откр. 5, 5).
