Безпека держави через призму церковної залежності/незалежності

Ніхто не може спростувати той факт, що у найскладніші періоди боротьби за незалежність України і її жовто-блакитний стяг багато українців із діаспори в США не лише підтримували матеріально своїх земляків, а й нерідко рятували життя тих, хто боровся з радянською системою на політичному, культурному та духовному фронтах, не даючи партійним ідеологам-атеїстам стерти справжню історичну пам’ять українського народу.

Саме діаспора продукувала правдиві аргументи для всього іншого світу, який оповила брехлива російська пропаганда. І навіть більше, саме з діаспори походить перший український Патріарх Мстислав Скрипник, який став символом того, що відроджена нація має міцне своє коріння.

Але ми не повинні забувати, що світ постійно змінюється. За останні три десятиліття суттєвих змін зазнала сама Україна й очевидно, що змінюється і сама діаспора в США. Нерідко в Україні можна почути закиди, що українці за океаном вже не так, як раніше, прагнуть бути учасниками творення нової незалежної України. При цьому на землі предків забувають, що люди в діаспорі проживають на території іншої крани й ніколи не мали виключного права самоідентифікації себе як єдиної справжньої титульної нації.

Сьогодні хочу поділитися своїми думками про «Об’єднавчий собор» 15 грудня 2018 року, який проходив у Святій Софії під керівництвом представника Вселенського Патріарха митрополита Еммануїла Адамакіса.

Нагадаємо собі, що сам собор відбувався в закритому режимі. В закритості від кого, хочу запитати?

За офіційною версією, саме журналісти були позбавлені доступу до святині, щоб потім отримати виключно офіційну інформацію з рук делегатів-учасників собору.

Проте мені видається, що офіційну версію «недопущенців» можна значно розширите за рахунок нас, діаспорян.

Вважаю, що ми несправедливо були позбавлені не тільки права обирати свого Предстоятеля, а й не допущені до самого собору. Хтось, можливо, хотів би звинуватити нас, що, мовляв, ми самі не надто були зацікавлені перебігом церковної кампанії в Україні. Проте хочу рішуче заперечити таким голосам і пригадати визначну роль українських закордонних парафій у процесі налагодження стосунків з православними церквами світу та донесенні до них правдивої інформації про стан православ’я в Україні.

Українська Церква спромоглася народити трьох патріархів-мудреців, які віддано боронили своє дітище від тотальних нападів неправди та ненависті. За часів вже згадуваного першого Патріарха Мстислава Скрипника наша Церква нагадувала міфічного Фенікса, що повстав з попелу.

Другий наш Патріарх Володимир Романюк був мучеником за Україну, починаючи від московських таборів і аж до самого поховання під стінами Святої Софії. Третього – Патріарха Філарета, ми називаємо незламним будівничим.

Хочу нагадати, що кожного з цих трьох Патріархів було обрано на елекційний соборах, де посередництвом делегатів була представлена вся 20-мільйонна українська діаспора. Що ж трапилося 2018 року, коли ми, українці розсіяння, були залишені поза стінами Святої Софії? Невже грецькі поради стали завісою між нами, українцями в Україні та українцями у світах?

Далі ми запитуємо: чому до претендентів на Предстоятельство на соборі не було допущено кандидатуру Патріарха Філарета? Невже церковні канони такі обмежені, що не допускають людей такої ваги, як наш Святійший, стати виборними персонами?

Звернімося до канонів трьох Церков, трьох гілок православ’я, які стали учасниками собору.

Відкриваючи Статут про управління Української Православної Церкви Київського Патріархату, читаємо:

«Кандидат на Патріарха повинен відповідати таким вимогам:
а) бути єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату; мати вищу богословську освіту, відповідний досвід церковного керівництва і відзначатися прихильністю до канонічного правопорядку;
б) користуватися доброю думкою і довірою ієрархів, кліру і мирян, бути беззаперечно відданим Помісній Українській Православній Церкві Київського Патріархату;
в) мати вік не молодше 40 років;
г) бути українцем, громадянином України.
Так говорить 4 Розділ, 22 пункт Статуту.

В Статуті Української Автокефальної Православної Церкви читаємо наступне:

«Кандидат на посаду Предстоятеля повинен відповідати таким вимогам:
а) бути єпископом УАПЦ, мати богословську освіту, бажано вищу, досвід церковного керівництва і ґрунтовне знання канонічного права;
б) користуватися авторитетом і довірою ієрархів, клиру й мирян;
в) мати вік не менше сорока років;
г) бути українцем.
Розділ 6, пункт 15.

У Статуті тієї ж Російської Православної Церкви у розділі, де говориться про УПЦ Московського Патріархату, сказано тільки наступне:
«Предстоятель Української Православної Церкви обирається єпископатом Української Православної Церкви і благословляється Святійшим Патріархом Московським и всієї Руси».

Таким чином я приводжу приклади обирання Предстоятеля у трьох Православних Церквах, представники яких стали учасниками Об’єднавчого собору. Тут ми можемо побачити, що навіть беручи до уваги всі три статути, персона Патріарха Філарета не могла опинитися поза елекційними канонами, адже немає жодного пункту, який би міг це заборонити.

Звернемося також і до державного права України щодо релігійних організацій, яке прописане в ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», завданнями якого є«гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права».

У 3-й статті закону ми читаємо: «Ніхто не може встановлювати обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії».

І далі: «Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов’язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом».

Такою є норма українського законодавства.

Але я, пишучи цю статтю, повинен говорити також і від імені великої української діаспори в США. Тому, щоб бути більш переконливим, звернуся до конституційного права Штатів, які гарантують рівні права усім громадянам своєї країни.

Звернімося до Декларації незалежності США 1776 року, яка проголосила, що «всі люди за природою є в рівній мірі вільними і незалежними і володіють певними природженими правами, яких вони — при вступі до суспільного стану — не можуть позбавити себе і своїх нащадків якою-небудь угодою, а саме правом на життя і свободу із засобами придбання і володіння власністю, правом на прагнення на щастя і безпеці і їх придбання».

То ж за якими правилами відбувався собор у грудні 2018 року у Києві, питаю я?Очевидно, що за грецькими.

На доказ такого твердження приведу факти, які важко опротестувати: запрошення українським єпископам на собор розсилав Константинопольський Патріарх Варфоломій, головував на Соборі представник Патріарха Варфоломія митрополит Гальський Еммануїл, повноправними членами собору були архієреї та архімандрити Константинопольського Патріархату. Останнім доказом є зберігання оригіналів постанов Собору у Стамбулі, а не в Києві.

Натомість мали факт тиск та залякування з боку греків в бік Патріарха Філарета, щоб він таки відмовився висувати свою кандидатуру. І це все відбувалося тоді ж, коли ті самі греки, бажаючи заманити на собор більшу частину єпископату Московського патріархату і навіть самого митрополита Онуфрія, давали згоду на висування його кандидатури. Мовляв, чим більше прийде ваших архієреїв, тим більші шанси очолити новоутворену структуру були б у Онуфрія Березовського.

А щодо залякування та шантажу, то я не можу не апелювати до відомих десяти поправок до Конституції США, які офіційно називаються «Білль про права». У першій поправці закріплена свобода релігії, слова і друку, право на мирні збори, а також право звернення до уряду з петиціями про припинення зловживань.

Тому перед нами постає факт злісного невиконання як церковних канонів, так і демократичних норм, які притаманні як законові України, так і законові США.

З огляду на все сказане, хочу піддати сумніву канонічність Об’єднавчого собору.

Ми в діаспорі не можемо визнати результатів собору 15 грудня 2018 року, оскільки не були свідками його легітимності. Нам боляче, що нас в діаспорі прирівняли до безвольних рабів або кріпаків, за яких вирішили їхню долю, віддавши всі закордонні парафії на милість Вселенської Патріархії. Востаннє сьогодні я апелюю до Конституції США, 13 поправка до якої була ратифікована ще за 153 роки до собору в Святій Софії:

«Ні в Сполучених Штатах, ні в жодному іншому місці, що належить до їхньої юрисдикції, не повинні існувати ні рабство, ні примусова праця».

Я вголос озвучив кілька питань і щиро вірю, що вони не стануть риторичними, ніби голос того, хто говорить із порожнечею.

Адже ми не боремося проти тіла й крові. Ми не боремося «проти» наших братів по крові й вірі. Ми ведемо боротьбу «за» українську державу, безпека якої великою мірою залежить від безпеки духовної.

Колись давно Святійший Патріарх Філарет сказав, що «доки буде незалежна Українська Церква, доти й буде незалежна Українська держава». Зараз певні сили похитнули церковну незалежність. То що ж їм стане на заваді похитнути й державну незалежність? У будь-якому випадку, процес об’єднання православ’я в Україні не завершено. І хоча ми ще в дорозі, але знаємо, куди йдемо.

Колись відомий американський баскетболіст Майкл Джордан говорив: «Іноді щось може йти не так, як хотілося б, але ви не повинні зупинятися». Ми не зупиняємося у своїх прагненнях побудувати в Україні справді незалежну церкву з патріаршим устроєм. Адже тільки така природа речей зможе задовільнити Справедливість.

І на сам кінець хотів би процитувати слова Святійшого Патріарха Філарета, який сказав: «Правда завжди перемагає. Хто стоїть на дорозі правди, той повинен бути впевнений, що він обов’язково переможе, тому що з правдою Бог. А де Бог, там завжди перемога. Тому ставай на дорогу правди. Тоді обов’язково переможеш, бо Бог з тобою».

Тому і я закликаю вас усіх ставати поруч з нами на дорогу правди, дорогу, яка приведе нас до справжньої автокефальної церкви, незалежної ні від Москви, ні від Константинополя.

Протоієрей Богдан Згоба,
Настоятель ставропігійної парафії святителя Миколая Чудотворця у м. Філадельфія (США)

Поділитися дописом:

Наступна

Патріарх Філарет привітав Юлію Тимошенко з ювілеєм

27.11.2020
27 листопада 2020 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет привітав народного депутата України, голову депутатської фракції партії “Батьківщина” Юлію Тимошенко з 60-річчям від дня народження. Поділитися дописом: