Декан Європейського деканату прот. Володимир Чайка: Боротьба за українців в діаспорі триває

Стаття декана Європейського деканату Української Православної Церкви Київського Патріархату протоієрей Володимира Чайки щодо духовної опіки української діаспори в Європі та світі.

Спробую цим дописом дати оцінку останньому повідомленню від наших наче братів Константинопольського Патріархату, що стосується української діаспори в Австралії та в загальному всієї.

Саме 9 травня, Патріархат колишнього Константинополя, що надав томос про автокефалію Україні, в Стамбулі провів нове засідання та зробив знову якісь дивні заяви щодо України. Чи то злий жарт такий? Бо схоже це чимось на обґрунтування війни проти України, у вигляді так званої «денацифікації», що полягає у звільненні України від українців та у поверненні територій колишнього радянського союзу. Такою самою риторикою намагається церква колишньої Візантійської імперії повертати свою давно втрачену чи, точніше сказати, продану церковну юрисдикцію (духовний обов’язок опікування) щодо Києва у 1686 році Патріархом Константинопольським Діонісієм, пояснюючи це сьогодні «зціленням розколу» з боку наче матері Церкви. Але, в першу чергу, тут слід звертати увагу на історичний факт, що не українці цей розкол зробили, а саме патріарх Константинопольський Діонісій ще у 1686 році, передавши по суті за хабаря Київську митрополію москві.

Нагадаю також, що 11.10.2018 року, синод Константинопольського Патріархату визнав канонічність очільника Київського Патріархату, Патріарха Філарета, відновивши його в канонічних правах з титулом «митрополит Київський», а разом з ним, прийняв, згідно з визначенням, в єднання зі святою Церквою Константинополя усіх кліриків та вірян. Згодом, цей історично вагомий документ пропав (був видаленим) з офіційної сторінки Константинопольського Патріархату https://www.patriarchate.org/-/communiq-1. Ось так воно робиться. Але, на щастя, зберігся скриншот, який тут докладаю до цього допису.

Далі, 06.01.2019 року, новоутвореній церковній структурі з назвою Православна Церква України, було надано документ під назвою Томос про автокефалію, в якому записано, що юрисдикція ПЦУ обмежена територією України. Та, не спитавши у вірян, записали, що вся українська діаспора, що через війну тепер значно зросла в рази та становить багато мільйонів, має підпорядковуватися Константинопольському Патріархату. Можливо вважаючи, що підпорядкувати та духовно опікуватися, це одне і теж саме та українці всі одностайно заздалегідь погодилися.

Так ось що читаємо в новій заяві:

Синод Константинопольської Церкви, що відбувся 9 травня 2022 року в Стамбулі, оголошує, що ніколи не сприймав Патріарха Філарета як «Патріарха Київського». Відповідно, створені ним за кордоном церковні структури не мають канонічного статусу тощо, повідомляють на сторінці «https://orthodoxtimes.com/archbishop-makarios-of…/ ».

Це пов’язується з новоствореним вікаріатом в Австралії, хоча вікаріат Київського Патріархату в Австралії існував і до надання томосу.

Тут вірно, що Патріарха Філарета, не визнавали як Патріарха, а лише як митрополита Київського та «почесного патріарха», але і цього визнання достатньо. Та всі структури Київського Патріархату, що існували за кордоном (Німецький Деканат ще з 1998 р., Європейський екзархат/ Європейський деканат, вікаріати в США, Канаді та Австралії) знаходилися в особистій відповідальності Патріарха Філарета, що був одночасно та безпосередньо єпископом всієї діаспори. Ніякий інший єпископ не міг втручатися, лише за дорученням. А отже, після визнання та відновлення колишнього митрополита Філарета, усі структури під його опікою набули канонічного статусу. Та тільки він мав та досі має канонічне право, опікуватися чи передати ці парафії та духовенство Константинополю, за умови, звичайно, що ці парафії на це б погоджувалися. Але не відбулося жодного канонічного переходу, а спроби діалогу, щоби знайти рішення цій проблемі, досі відкидаються Константинопольським Патріархатом.

То ж яким чином можна спершу прийняти в єднання з Церквою (на словах, бо на ділі, все одно нас не приймали), а згодом, видаливши документ – не визнавати? Якого рівня лукавством це можна назвати?

А з початку повномасштабної війни проти України, коли гинуть українські воїни, захищаючи Батьківщину від ворога, коли гинуть невинні та навіть діти, коли ми маємо мільйони біженців в Європі та по всьому світові, коли намагаємося всіма силами допомагати евакуйованим від війни жінкам та дітям, ми в діаспорі Європи, не отримали, від Константинопольського Патріархату, як від православних братів у Христі, жодної підтримки. Жодної!

З яким же ж канонічним чи моральним правом може Церква Греції, зважаючи також на історичні провини Константинопольського Патріархату перед Києвом, претендувати на всю діаспору України чи підпорядковувати? Та навіть не спитавши? А у випадку непогодження – ще й намагатися причиняти збитки?!

Як відомо, Константинопольський Патріархат за цей жест визнання (надання томосу), що мав би бути безкорисним та у вигляді виправлення історичної провини перед Києвом, столицею сучасної України, отримав в Україні у безкоштовне користування ставропігії, в тому числі одну з найбільших символічних памяток України – св. Андріївську церкву. Та не лише ставропігії, практично все, що Київський Патріархат розбудовував, було підпорядковано йому ж (Константинопольському Патріархату) у формі митрополії під назвою ПЦУ згідно статуту.

А що отримали ми, українці за кордоном, від Константинопольського Патріархату, як допомогу, як від наших православних братів, що стверджують про свою належність до апостольської Церкви?

На жаль, засвідчую, що досі, жодний єпископ, священник чи парафія Константинопольського Патріархату в Європі, не запросили нас до свого храму, а на наші запити не відповідали, щоби відслужити хоч на Великдень служби Божі для біженців з України, бо ж за кордоном у нас нема своїх храмів та молимося в будь-яких приміщеннях чи навіть просто неба.

Ви уникаєте досі жодного контакту з нами, що були визнаними разом з відновленим вами в канонічному праві митрополитом (патріархом) Філаретом. Що з вами не так, дорогі наші брати та сестри по вірі?

До нас в Європі звертаються багато людей проявляючи солідарність, пропонуючи допомогу та навіть не християни допомагають. А від православних, що наче хочуть нами опікуватися – жодної пропозиції допомоги українцям Київського Патріархату чи взагалі українцям, хоча б у вигляді підтримки богослужінь на Пасху, чи великі свята, досі немає. Чому так? Яким чином ви хочете опікуватися українською діаспорою в Європі, маючи таке ставлення?

Ми не відмовляємося від діалогу, ми приймемо і допомогу від вас, можливість якої ви маєте, але просимо зрозуміти – українці не підпорядковуються, хіба що за невеликим винятком, ні російській, ні грецькій, ні будь-якій іншій церкві. Україна – це вільний народ, що має християнську спадкоємність починаючи з апостола Андрія Первозванного, як і Константинопольський Патріархат. Ми будемо вдячні вашій підтримці та християнській взаємній повазі, але не намагайтеся, будь ласка, нас підпорядковувати, бо цього не буде та це також суперечить заповідям Христовим.

До цього, дивуюся, як можна, знаходячись у безпечній країні, дозволяти собі робити якісь заяви щодо канонічності українців, яких самі вже визнали у 2018 році, які зараз переживають страшну війну, насильство та смерть невинних. А Патріарх Філарет, чи нехай навіть, згідно з цим видаленим документом – митрополит чи «почесний патріарх на спокої», як це записано в календарі ПЦУ, щодня під час війни в церкві молиться з вірянами та духовенством та ще у свої 93 роки.

То ж яке моральне право дозволяє представникам наче Православної церкви Константинополя робити якісь ворожі заяви чи розділяти нас на юрисдикції чи вирішувати за нас, можемо ми чи не можемо належати до свого духовного центру в Києві?

Ви б могли просто допомогти об’єднанню та радіти, що ми разом будемо сильнішими. Але ж ви не розмовляєте всі українською, щоби служити літургії та надавати духовну опіку українцям рідною мовою, а ми не всі розмовляємо грецькою, щоби молитися з вами у грецьких церквах за кордоном. Це було б чудово, просто поєднатися в одну єдину Церкву по всьому світі. Така Церква колись буде, коли прийде знову Христос та буде єдиним Пастирем в Небесному Царстві, а ми – будемо єдиним Його народом, але ще не зараз, на жаль.

Тепер щодо наступного речення нової заяви: «Оскільки Автокефальна Церква України (ПЦУ) не має канонічної юрисдикції всередині діаспори, відповідно до томоса цієї автокефалії».

ПЦУ справді не має юрисдикції в діаспорі, але намагається мати, знову нас розділяючи. В Європі, для прикладу, ми маємо декілька парафій та колишніх священників, що видають себе за парафії, що належать до ПЦУ. Але і до нас вони більше не належать, та згідно з апостольськими правилами, таке духовенство не являються більше священниками, самочинно покинувши свою канонічно визнану церковну юрисдикцію. Парафії в такому випадку є просто товариствами. Та не лише такі самопроголошені ПЦУ товариства існують в нас, на жаль є і такі, що були прийнятими до Константинопольського Патріархату (Українська Православна Церква в Діаспорі на чолі з митрополитом Антонієм, та відповідальним за Європу, архиєпископом Даніїлом Зелінським, що в США).

Така парафія в м. Ганновері, наприклад, вдається на разі до неймовірних хитрощів. Докладаю скриншоти, з яких можна побачити, що парафія все ще називає себе парафією Київського Патріархату, очевидно, щоби перехоплювати тих українців, що хочуть далі належати до Київського Патріархату. Водночас, парафія вказує своїм архієреєм (керуючим єпископом) архієпископа Даніїла Зелінського (УПЦ в Діаспорі Константинопольського Патріархату в США). Очевидно, щоби заявляти про свою повну канонічність. Та при цьому, називає себе також парафією Православної Церкви України, вказуючи своїм предстоятелем митрополита Епіфанія (ПЦУ), очевидно, щоби створювати враження належності до Києва, для українців, що прибувають з України. То ж всі три юрисдикції – одним махом та ось маємо такий собі гібрид різноманітного обману.

Гадаю, що не личить християнам з Греції, чи то Туреччини, особливо враховуючи ситуацію війни проти України, намагатися таким чином «приватизувати» українців в діаспорі. Слід повернути документ на його офіційне місце та згідно з ним, прийняти всіх, що є під омофором визнаного в його канонічних правах митрополита (патріарха) Філарета в євхаристичне єднання як в Україні, так і за її межами. Бо український народ заплатив за це високу ціну, і зараз платить життям захисників та мирних жителів.

Бо під час війни, люди й в Україні можуть переусвідомити значення та справжність наданого томосу про автокефалію та можуть сказати – забирайтеся геть з України разом з томосом, який нас розділяє, а не об’єднує. А ми, в діаспорі, як до надання томосу упродовж усіх років не мали підтримки від Константинопольського Патріархату, натомість отримували вороже до нас ставлення, так і після надання томосу про автокефалію, не маємо досі жодної підтримки. Та все ж сподіваємося на повернення хоч якої християнської справжності в осередку православних християн, особливо з боку тих братів, що хочуть бути представниками світового православ’я.

Нехай Господь береже Україну та її народ, від зовнішніх так і від внутрішніх ворогів.

Слава Україні!

Христос воскрес, воскресне й Україна!

Декан Європейського Деканату УПЦ Київського Патріархату протоієрей Володимир Чайка

Джерело

Поділитися дописом:

Наступна

У Києві провели в останню путь загиблого воїна батальйону "Карпатська Січ" Раті Шургая

17.05.2022
16 травня 2022 року, з благословення Святійшого Патріарха Філарета, у Володимирському патріаршому кафедральному соборі попрощалися з грузинським добровольцем, воїном Добровольчого батальйону “ОДЧ Карпатська Січ” Раті Шургая. Захисник України загинув у бою з російськими окупантами поблизу м. Ізюм на Харківщині. Поділитися дописом: