Декан Європейського деканату протоієрей Володимир Чайка: “Хто повірить, то сам винен”

Декан Європейського деканату Української Православної Церкви Київського Патріархату протоієрей Володимир Чайка прокоментував рішення Собору Української Православної Церкви Московського Патріархату, що відбувся у Києві 27 травня.

З приводу гучної новини, так званого «церковного землетрусу», що УПЦ (МП) наче ухвалила рішення про повну самостійність та незалежність від Москви, то скажу з застереженням: Хто повірить, то сам винен.

Звичайно, що хотілося б таке чудо, об’єднання українців, що б сприяло припиненню війни, але, на жаль, це ще не той випадок.

В постанові не йдеться, про вихід з юрисдикції московського патріархату (РПЦ), не йдеться про засудження патріарха московського Кирила, а лише, про не погодження з його позицією. Засуджується війна, але як можна бути впевненими, що вірна кремлю церковна організація, що досі, звинувачувала переважно українську сторону в цій війні, ось так просто змінила свою думку на протилежну?

Митрополія московського патріархату в Україні, яка багато років нещадно засуджувала розкол та Київський патріархат, невже сама стала на цей шлях? Зовсім ні. Тут взагалі не йдеться про повне відділення від москви, а скоріш, всіма силами лиш робиться намагання, створити таке враження. А також, подається надія для ПЦУ (Православної Церкви України) на об’єднання та висуваються умови до цього, які й пояснюють причини самого собору: “Припинити силові захоплення храмів та примусові переводи парафій Української Православної Церкви”. Простіше сказати, йдеться про збереження влади московського патріархату в Україні, а не про вихід з під неї.

З приводу цієї справи висловилася вже і російська сторона УПЦ МП, а саме, глава відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, що УПЦ МП лише «підтвердила той статус, який ця Церква має з 1990 року» та, що «розкольники намагаються відібрати у неї майно, влада України організувала гоніння .. здійснюються рейдерські захоплення храмів. Намагаються позбавити Українську Православну Церкву її законного найменування, намагаються перейменувати її на «Російську Церкву в Україні». То ж чітко видно, що ця постанова має за мету, перешкодити забороні та перейменуванню. Тобто, перешкодити назвати речі своїми іменами.

Але, з іншого боку, філія московського патріархату в Україні (УПЦ МП) в порівнянні з митрополією (філією) Константинопольського патріархату в Україні (ПЦУ) має справді значні переваги. Та якщо ПЦУ при такому обмеженому статусі від Константинополя, названа автокефальною, то чому б автокефальною не назватися й УПЦ (МП), якщо вона може сама варити святе миро та може опікуватися українською діаспорою? Так, могла б назватися, якби не ця війна росії проти України. Бо в ситуації війни, варіння святого Мира не має такого значення, як підпорядкування церкві, що благословляє вбивство українського народу. Тут і в діаспорі не буде успіху, бо кожен, хто хоч трохи в душі українець, не дозволить себе обманути, маючи очі, бачачи ці страшні воєнні злочини. А хто дозволить, то це, образно кажучи, буде не велика втрата.

Про те, що УПЦ (Українська Православна Церква Московського патріархату) цим рішенням не розриває стосунків із РПЦ, підтвердив вже також голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ (МП) митрополит Климент: «Собор ще раз проаналізував ті документи, які визначали статус УПЦ у попередні 30 років, і наголосив, що її статус є статусом незалежної та самоврядної. Це формулювання відповідає документу, який було видано Патріархом Московським Олексієм Другим ще 1990 року».

Також підтвердженням того, що рішення цього собору та зміни в статуті УПЦ, не є від’єднанням від російської церкви, є повідомлення Донецької єпархії УПЦ (МП), що на окупованій території та стосовно всіх 11 єпархій УПЦ, що вже на окупованих російською стороною території: «Церковне життя не зміниться».

Тому цей «хід», ці рішення мають лише певну мету, створити іншу картину ситуації, ніж вона є насправді. Російська церква, яка також мала засідання синоду, жодним словом не згадала про цей «церковний землетрус» в Україні. Бо не було насправді ніякого землетрусу. УПЦ (МП), як була в підпорядкуванні Московському патріархату, так і залишилася, як визнавала своїм «Вєліким Господіном і Отцом» патріарха московського Кирила, так і продовжить, очікуючи на результат війни.

А війна не лише фізична, вона і духовна та тут бачу, на жаль, дуже сумну картину церков в Україні. Вона взагалі майже безвихідна: Українська влада, хоч і зараз в героїчному статусі захисту від нашестя іноземної держави, досі забороняє не московський, а Київський патріархат, віддає перевагу чисто з політичних намірів створеній церковній структурі в Україні (ПЦУ), що підпорядкована Константинопольському патріархату. УПЦ (МП) підпорядкована церкві, що благословляє війну. Наче засуджує цю війну, все одно не приймає чітку сторону, а сторону лукаву. А новостворена Православна Церква України (ПЦУ) слідує тим самим шаблонам Московського патріархату, що не визнає канонічність Патріарха Філарета, не визнаючи ним здійснених хіротоній. У цій церковній війні справжнього єднання поки що не передбачається, бо, на мою думку, ні та ні друга сторона не слідує самим елементарним Христовим заповідям, а має лиш чітко виражені владні інтереси.

Тож, не маємо сенсації, що УПЦ (МП), наче вже відійшла від МП, як це вже і на заході передчасно та помилково в ЗМІ подавалося, а маємо лиш ще один такий собі хитрий крок організації, що бореться за свій вплив під час війни.

Але правду не перемогти, буде суд Божий і затріумфує Його правда, Божа, а не людська.

Слава Богу та Україні!

Христос Воскрес!

Пресслужба Київської Патріархії
за матеріалами фб-сторінки протоієрея Володимира Чайки

Поділитися дописом:

Наступна

2 червня – свято Вознесіння Господнього

1.06.2022
2 червня 2022 року Православна Церква святкує Вознесіння Господнє, одне з дванадцяти свят, які присвячені ключовим подіям євангельської історії. Поділитися дописом: