День пам'яті святителя Лаврентія, єпископа Туровського
11 лютого 2011
Опублікував Михаїл Омельян
Gytija lavrentij turovky
В усі часи Божественний Промисел являє нам приклади, достойні не тільки наслідування, але й щирого подиву, через виняткову чистоту життя святих угодників Божих, життєвий шлях яких, наче свічка, вказує дорогу до життя угодного Богові, чеснотного, корисного для нашого спасіння.

 

gytija_lavrentij_turovkyВ усі часи Божественний Промисел являє нам приклади, достойні не тільки наслідування, але й щирого подиву, через виняткову чистоту життя святих угодників Божих, життєвий шлях яких, наче свічка, вказує дорогу до життя угодного Богові, чеснотного, корисного для нашого спасіння.

Михайлівська обитель, яка святкує ось уже десять століть свого існування теж має своїх подвижників, причислених до лику святих, і один Бог знає, скільки імен угодників-ченців із Михайлівської обителі не записані на сторінках історії, але їх труди відомі Господу.

Серед цього сонму святих Михайлівських відоме ім’я святого Лаврентія затворника, пам'ять якого сьогодні світло вшановує Свята Правословна Церква. Цікаво, що його житіє, будучи викладеним переважно досить стисло і скупо, дає уявлення про те, наскільки обраний ним подвиг затворництва був складним та дивним. І хоча подвиг затвору святий Лаврентій проходив у монастирі на честь великомученика Димитрія Солунського, історичний зв’язок із Михайлівським монастирем дає змогу зараз звертатися до святого Лаврентія, іменуючи його саме Михайлівським подвижником.

Народився святий Лаврентій в 30-і роки XII століття в Турові. Майбутній святитель відчував в своїй душі прагнення до подвигів ради Христа і прийняв чернецтво. Перші аскетичні спроби він здійснював в Борисоглібському монастирі. З часом Лаврентій відчув, що його душі щось бракує, і вирішив, що статут Борисоглібського монастиря не для нього. Він поїхав в Києво-Печерську Лавру, яка завжди славилася своїми подвижниками та строгим статутом.

Про нього, як про святителя, що вийшов з ченців Києво-Печерської обителі, згадує святитель Симон, єпископ Володимирський і Суздальський, в своєму «Посланні до Полікарпа», що поклав початок Києво-Печерському патерику.

Подвиг затворництва дивний і подекуди, незрозумілий для пересічної людини. Яка користь, здавалося б, від того, що хтось буде просто молитися в зачиненій кімнаті чи печері? Так може міркувати людина, що не зовсім правильно розуміє суть молитви. А молитва полягає в першу чергу у стяжанні, за словами преподобного Макарія Великого, зібраності думок, тобто зосередження на самому адресаті нашої молитви — Богові. Тоді, можна припустити, що затворництво — це засіб для того, щоб створити більш сприятливі умови для молитви, яка уважна, зосереджена, не розсіяна, а спрямована на спілкування з Богом. Частково, так. Але не тільки як умову для молитовного подвигу ми повинні сприймати затворництво. Це справжній християнський подвиг, проходячи який, віруюча людина виконує таким чином заповідь любові, адже, добровільно відмовляючись від повсякденних зручностей земного життя, обмежуючи свої житейські потреби, закриває шлях для пристрастей та спокус, якими ворог роду людського зводить воїнів христових з шляху подвигу на ниві Божій.

Затворник не порушує заповідь Христа про любов до ближнього, бо хоч і не спілкується, так як усі із тими, хто бажає отримати пораду, відповідь на запитання чи просто бути вислуханим, зате молиться за всіх, не забуваючи каятись у своїх гріхах.

Затворництво — це такий же феномен духовного життя, як, наприклад, стовпництво чи мучеництво: різні шляхи для досягнення однієї і тієї ж мети — стяжати життя чисте.


Тарас Салюк, студент 3-го курсу КПБА

 

Церква.info
за матеріалами КПБА

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини