Друга серія маячні і побрехеньок (про ч.2 фільму «Берестечко. Битва за Україну»)
16 серпня 2016
Опублікував Михаїл Омельян
Знову «порадували» шанувальників історії все ті ж творці з Рівного Петро Опанасюк, Андрій Смусь, Валентин Дем’янів, випустивши вже другу частину фільму про Берестецьку битву 1651 року.

Знову «порадували» шанувальників історії все ті ж творці з Рівного Петро Опанасюк, Андрій Смусь, Валентин Дем’янів, випустивши вже другу частину фільму про Берестецьку битву 1651 року. Ще й рівненський «Родовід» (важко сказати кого представляє ця організація, підозрюю, що це ті ж самі автори) огризнувся сердитою відповіддю на мою статтю, розміщену на сайті голови інформаційного управління УПЦ Київського Патріархату єпископа Євстратія. Під іншою назвою («Творцям неграмотних казок. Про фільм «Берестечко. Битва за Україну») та з деякими скороченнями вона вийшла в газеті «Слово Просвіти».-14-20.07.2016.-№ 28(872).

Що сказати про новий опус творців? Ті ж побрехеньки, що і в першій частині. Але причому тут Берестецька битва червня-липня 1651 р.? Береться ж осінь 1651р., тільки замість вигаданої битви біля Мізоча поставлено таку ж вигадану битву під Сквирою. Отже виходить за авторами Берестецька битва тривала півроку. Такого ще не знала історія! Капітально змінили автори й хід історії Національно-визвольної війни українського народ 1648-1658 рр., який стверджують десятки тисяч джерел (не лише писемних, але й матеріальних), бо Збаразька й Зборівська битви 1649 р., поставлені авторами після Берестецької 1651 р. Але взагалі особливого зацікавлення фільм не викликає. Все ті ж нападки на попередніх істориків, все та ж самореклама, все ті ж фантазії…Не варто все це аналізувати. Зупинюсь лише на деяких моментах, часом відгукуючись на листа від «Родовіда».

Автор (чи автори?) листа дивуються: чого це заслужений діяч науки і техніки написав свою критичну статтю на ч.1 фільму? Зі свого боку скажу, що тут маємо лукавство. Коли професійні історики мовчать, не відгукуючись на подібні опуси, тоді мюнхгаузени, які величають себе істориками з великої літери, переможно стверджують: «Мовчать, бо нам нема нічого сказати! Ми праві!». Коли ж хтось їм відповість, тоді дивуються: навіщо писати про «скромний дослідницький відеофільм».(Слово «дослідницький» треба б взяти в лапки, але ж я наводжу цитату).

Історія, як і кожна наука, не стоїть на місці, весь вона збагачується фактами і артефактами і тому змінює або уточнює картину минулого. Якщо наприклад знайдуть колись Атлантиду, тоді історики й скоригують картину стародавнього світу. Але це станеться тоді, коли її знайдуть! Що ж заважає «Творцям неграмотних казок. Про фільм «Берестечко. Битва за Україну»знайти авторам кошти на розкопки могил під Мізочем, спорядити наукову археологічну експедицію і здобути сподівані факти? От покійний археолог Свешніков спираючись на історичні джерела, в т. ч. на Освєнціма, знайшов місце однієї з козацьких переправ, вів розкопки близько 20 років, знайшов сотні козацьких речей (що й ці предмети закопали в землю фальсифікатори?). Автори фільму пропонують лише голі посилання на те, що можливо колись щось знайдуть.

Про історичні джерела авторів фільму й не питай!На всі боки лають Освєнціма, хоч він не самостійний автор, а переписувач документів. Але крім Освєнціма існують ще сотні, якщо не тисячі, джерел, які нічого спільного з Освєнцімом не мають і які постійно знаходять дослідники в архівах. Так, про смерть полковника Данила Нечая у лютому 1651 р., тобто до Берестецької битви, говориться десятках нововідкритих джерел незалежних від Освєнціма. Є також велика різниця між джерелом і історичним дослідженням, про яку не знають на жаль автори. В стислій статті не буду розводитися на цю тему. Рекомендую тільки авторам прослухати вузівський курс «джерелознавство».

Тепер про саму другу частину фільму. Якщо в першій у Берестецькій битві бере участь полковник Данило Нечай, який загинув на півроку раніше, то у 2-й частині некрофілія прогресує: адже воює вже 3 покійника! Це - Нечай, Морозенко (автори зробили його чомусь начальником охорони Богуна, та ще й освітнім діячем), а з польського боку Ярема Вишневецький. Абсолютно вигаданий якийсь Редьковський, котрого взагалі не згадують джерела, а тут він постає як якийсь визначний державний діяч Речі Посполитої…Старовинний рід князів Радзівілів перевертається в гробах: одного з них (не названого по імені) зробили козацьким полковником та ще й зрадником! Командувачем польського війська зробили князя Сангушка, який не був помітним на політичному полі Речі Посполитої, а після 1648 р. суттєвих згадок про нього в джерелах взагалі не знаходимо. Нечай за фільмом веде своє військо до Рівненського полку, який ніколи не існував! Ще автори вигадують якийсь Овруцько-Коростенський уділ в ХVІІ ст., хоча останнє удільне князівство на території України (Київське) припинило своє існування в 1470 р. Згадується і якась Почаївська паланка, хоч паланки існували лише на землях Січі. Автори цитують якогось Яна Маклеода, а його слова, спрямовані проти історії, подано як один з фінальних акордів фільму. Але ці слова взято з інтернету, які там вкладено в уста міфічного Яна Маклеода. Цього видатного мислителя інтернет не знає (подає дані лише про Яна Маклеода – футбольного суддю з ЮАР, британського агента повоєнного часу та алкогольну компанію «Маклеод»). Масони вбились у пір’я з ХVІІІ ст. До цього часу в умовах панування феодальних держав вони й не могли мати тієї влади і фінансової могутності, яку їм приписують автори. А більш ранні згадки про масонів – це переважно з області легенд….Згадки про «Білівську школу характерників» (с. Білів західніше Рівного) з того ж джерела, що й казка про Червону шапочку! Можна продовжувати і продовжувати перелік авторських нісенітниць і вигадок, але навіщо? На жодне поставлене мною питання в першій статті, не було дано відповіді! Тільки патякання про фальсифікаторів джерел. У авторів на все заготовлена стереотипна відповідь: «все що написано до нас – неправда, бо це писали фальсифікатори». Марно питати у авторів, де вони взяли свої факти? Посилань у них немає та й не може бути! А навіщо ж посилатися, коли всі джерела підроблені на думку авторів фільму. Якщо вже ви відкидаєте існуючу джерельну базу (а це тисячі джерел!), то назвіть свої джерела! Дуже хотілося б знати звідки береться така сенсаційна інформація! Тільки прошу не посилатися на «Интересную газету» та белетристику а ля Силенко (це називається, як говорить стара народна приказка, «послався циган на свої діти»).

Автори не мають зеленого поняття що є історія, історичне джерело і т.д. Вони думають, що історія це вид літератури і тому малюють таку картину минулого, як їм забагнеться, зовсім не переймаючись тим, що вона немає нічого спільного з дійсністю. «Я так бачу!» - і цим все сказано. Якби вони називали свої книги художніми та ще фантастичними (а фільми – екранізацією цих книг), то це ще туди-сюди. Але ж називають це історичними дослідженнями!Та власне, що там ті історичне джерела і їх історична критика! Автори мають аж два потужних універсальних та найдостовірніших (на їх думку) джерела: стеля (з якої списують під час творчого натхнення) й палець (з якого висмоктують «факти»).

Дуже важливий релігійний аспект фільм. Як і в першій частині, тут вилазять «рахмани» тощо. В інтернеті про рахманів є замітка того ж Дем’яніва і посилання на його книгу «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)». Тут і волхви, і «енергетичні крадіжки для власного низьковібраційного існування», і ще багато чого. На словах – критика окультизму, а на ділі його пропаганда, на словах – оборонці православ’я, а на ділі – боротьба проти нього. Нагадаю авторам, що окультизм і християнство несумісні.

Хотілось би відзначити ще одну суттєву річ. Автори постійно представляють себе як великих українських патріотів, котрі борються за правдиву українську історію. Які вони історики, вже сказано. А от щодо їхнього патріотизму… Знову простежується нехіть авторів до галичан. У цій вигаданій битві беруть участь 13 тисяч поляків і аж 37 тисяч галичан - галичани, львів’яни, перемишляни. (В авторських фантазіях місця мазурам, сєрадзянам, лєнчицянам тощо не знайшлося). Це дуже нагадує спроби московських політтехнологів розділити й посварити українців. Знову знаходимо авторські нападки на інститут гетьманства. Точнісінько як КПУ (читай антиукраїнці) настирливо домагалась ліквідації інституту президентства в сучасній Україні. Особливо автори ненавидять Гетьманщину. Але в країнах, які зазнали колоніального ярма (Румунія, Молдавія, Польща…), шанують свою державу, навіть автономну, бо це краще, ніж бути придатком якоїсь іноземної імперії, а нам пропонується поливання багнюкою своєї держави. А що взамін? Знов колоніальне ярмо чи анархічна отаманія махновського типу?

Отже, на словах автори фільму дуже й дуже великі українські патріоти. А на ділі – московські агенти впливу!

о. Юрій Мицик, д. і. н., проф., заслужений діяч науки і техніки (Київ)

Церква.info

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини