Капелан прот. Димитрій Поворотний: “Московський патріархат мав кілька сценаріїв для війни на Донбасі”
07 серпня 2017
Опублікував диякон Михаїл Омельян
1

Капелан УПЦ Київського патріархату отець Дмитро, котрий від початку війни служить в зоні АТО, в інтерв’ю “Народній Правді” розповів, як хрестив бійців на “нулі”, що говорить близьким загиблих українських солдат і як Московський патріархат змінив тактику війни за душі і мізки українців.

Навесні 2014 року після перших боїв із сепаратистами та перших втрат української армії, отець Дмитро Поворотний прийшов у військкомат і запропонував свої послуги священика. До армії його не взяли, але буквально через кілька днів на священика вийшли добровольчі підрозділи та сказали, що їм потрібен капелан. З тих пір, вже три роки, отець Дмитро живе між миром та війною – як тільки починається загострення на фронті, їде в найгарячіші точки АТО. Розмовляє з бійцями, хрестить бажаючих прямо на позиціях, відспівує загиблих та возить волонтерську допомогу.

“Московський патріархат проводить богослужіння по книгам Київського патріархату”

– У зоні АТО – бої і гинуть наші хлопці, а в Києві на Хресну ходу Московського патріархату, чиї священики відмовлялися відспівувати наших солдатів, прийшли тисячі людей …

– Я вам так скажу, серед священиків Московського патріархату є різні люди. Я знаю священиків Московського патріархату, які підтримують українську армію та волонтерство. Я знаю священика УПЦ МП, який склав із себе священство та пішов воювати за Україну. Але це особиста ініціатива людей. А церква, це все-таки, структура і система. У Московського патріархату, як такої системи, є своя ідеологічна та політична лінія. І свій порядок денний, і сценарії дії.

– Які саме сценарії?

– На мою думку, у них було кілька сценаріїв. Коли була анексія Криму та вторгнення на Донбас, УПЦ МП заявляла, що це люди повстали, щоб захищати себе від Майдану. Коли Україна стала чинити опір російської агресії, вони говорили, що це міжусобна громадянська війна і ми не благословляємо на цю війну. І не відспівували наших загиблих бійців. Я знаю випадок, коли священик з Дніпропетровщини відмовився відспівувати бійця Дніпра-1 Куряту Івана. Цей священик порушив церковні канони, але ніяк не був покараний за свій вчинок вищим церковним начальством. У таких діях я бачу спробу Московського патріархату морально тиснути на українців: дивіться, ваших солдатів навіть не відспівують, виходить вони як самогубці. Які цілі переслідували? Зірвати мобілізацію, вселити в людей невпевненість …

– Нічого не вийшло…

– Так. Тому вони включили іншу “пластинку” – Так, Путін не має рації, але Путін сильний, а православні повинні бути смиренними та підкоритися сильному. Цей сценарій теж не спрацював. Зараз вони вже відспівують наших солдатів, і хочуть бути присутніми як капелани в наших військах. Хоча мені здається, це абсурд, як вони можуть бути капеланами українського війська, коли УПЦ МП в Криму благословляють російські ракети, а в Луганську – благословляють бойовиків?

– Чому вони змінили тактику?

– Все просто. Якщо не вийшло придушити українців ззовні, спираючись на церковний авторитет, вони, ймовірно, вирішили спробувати зробити це зсередини. Будуть знову розповідати про братські народи вже безпосередньо бійцям. Люди довіряють священикам. Ви знаєте, що найсмішніше? Московський патріархат починає українською мовою говорити і проводити богослужіння. І навіть робить це по книгам Київського патріархату!

“Звикнути можна до того, що тебе намагаються вбити, але не до горя матері, яка втратила сина”

– За три роки війни в яких точках АТО побували?

– Всі точки та населені пункти мені буде складно згадати. Був від Маріуполя до Щастя. Практично вся лінія фронту. Я виїжджаю, коли йде загострення, щоб підтримувати хлопців, тому що солдату в найважчі хвилини треба поділитися з кимось своїми тривогами, страхами, а іноді просто поговорити з людиною не з армійської системи. Поговорити з людиною, якій не соромно зізнатися, що буває страшно, поговорити про життя і смерть.

– Часто потрапляли під обстріли?

– У зоні АТО таке трапляється. Це не рідкість. Я вже точно знаю, що, якщо почалося і ти не в бліндажі, потрібно забитися в якусь щілину, десь сховатися. І коли ти запримітив собі укриття і біжиш туди, ти дієш на автоматі, немає ніякого страху. Сховався і молишся. Уже після обстрілу, є трохи мандраж, але не страх. Господь передбачив для кожного з нас свого часу померти і якщо мій час – коли я роблю свою справу, допомагаю солдатам України як священик, значить на то воля Божа. Коли на блокпосту йде бій, я просто сиджу тихенько, щоб не заважати нашим солдатам і молюся за них, – каже отець Дмитро. – Бій – це бій. Під час бою ніякі сторонні розмови солдатам не потрібні, головне їм не заважати. Потім говоримо, спілкуємося, солдати сповідаються. І навіть просять хрестити.

– Скільки загиблих наших солдатів відспівали за три роки війни?

– Дуже багато. Напевно, більше ста чоловік.

– А хрестили українських солдатів на передовій?

– Багато! Про це я люблю розповідати, якщо чесно. Взагалі, я люблю хрестити, це прекрасне відчуття. Найцікавіший випадок? Пам’ятаю в Мар’їнці, влітку 2016 року точилися гарячі бої. До мене підійшов солдат та попросив хрестити. Я набрав воду в порожній цинк з-під патронів, освятив її і хрестив бійця на передовій під час затишшя.

– Як ви повідомляєте близьким про загибель солдата? Як їх втішаєте?

– Я говорю ті слова, які відчуваю в даний момент. А рідним загиблого пояснюю те, що всі люди смертні, а їх близька людина пройшла свій, нехай короткий шлях, гідно. Пояснюю, що ми всі зустрінемося в Царстві Божому. Мій обов’язок, як священика і християнина, творити справи милосердя: нагодувати голодного, напоїти спраглого, поховати померлого, розрадити стражденного і молитися про всіх.

– Є думка, що з 2014 року загиблі в АТО солдати, стали статистикою …

– Кому як. Для рідних та близьких загиблого солдата ніколи не стане статистикою. Для мене теж. З кожним загиблим мені все важче і важче відспівувати, важче спілкуватися з його рідними. Ця трагедія, біль близьких, яких ти особисто бачиш, до неї неможливо звикнути. Це не цифри в ЗМІ або в соціальних мережах. Це очі матері, очі вагітної дружини, маленькі діти, котрі залишилися без батька та до кінця ще не розуміють це… Я по собі знаю, що звикнути можна до обстрілу, звикнути можна до того відчуття, що зараз по тобі стріляють та намагаються вбити, але неможливо звикнути до горя матері, яка втратила сина. Або до горя вагітної дружини.

– Зараз багато говорять про амністію для бойовиків. Як священик Ви вважаєте це правильно?

– Ви думаєте я зараз скажу щось на зразок «нехай бойовик покається, і ми повинні йому все пробачити»? Я так не скажу. Так, покаяння повинно бути, тим більше що вони пустили війну в свій будинок, підпалили його, від цього постраждали і страждають інші люди, тому покаяння повинно бути – це шлях до духовного очищення і прощення. Але якщо у людини руки по лікоть в крові, він повинен відповідати за свої діяння за українським законодавством, інакше це повториться знову!

Кирило Желєзнов

Джерело

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини