25 жовтня 2020 року, у неділю 20-ту після П’ятидесятниці та день церковного святкування 25-ї річниці інтронізації Святійшого Патріарха Філарета, у Володимирському кафедральному соборі було звершено урочисту Божественну літургію. За богослужінням Патріарх Філарет звернувся до вірян з Першосвятительским словом.
“Ваше преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Насамперед, я хочу подякувати вам, що ви приїхали, у таких складних умовах, в яких знаходимось сьогодні, для того, щоб відзначити моє 25-ліття Патріаршого служіння. Дякую за молитви і дякую за підтримку, яку я відчуваю протягом цього служіння на Київській кафедрі. А як ви знаєте, на Київській кафедрі я вже служу близько 55 років. Тому, дякую, що Ви зі мною, а я з вами.
Ми звикли більше говорити про всі проблеми, про турботи, які зустрічаються на дорозі нашого життя. А дуже мало звертаємо увагу на добре, що дає нам Бог. Бо якщо заглибитись, не тільки земне життя християн, а і Господа Ісуса Христа (було зі стражданнями). Хіба Господь на землі не страждав? Страждав не тільки на Голгофі, а протягом і земного життя. Згадайте слова Євангелія, де сказано, що Христа звинувачували в тому, що Він бісів виганяє силою бісівською. Таку неправду говорили на Бога, і багато іншого. То якщо на безгрішного таке говорили, то що говорити про нас грішних?
У нас дійсно є багато гріхів, які треба осуджувати, але треба не забувати, що Господь допомагає нам перемагати все зло. І коли я, наприклад, згадую своє життя, то воно все пов’язано зі зрадою. Зрадили мене архієреї в Москві, зрадили на, так званому, Харківському соборі; зрадили і тепер ті, яких я виховав. Хіба не боляче, коли ти зробив добро, а тобі за добро плюнули в обличчя? Боляче, але терпіти треба, тому що Господь безгрішний, але як кричали на Голгофі: «Якщо ти безгрішний, зійди з хреста і тоді повіримо в Тебе». Терпів Господь Ісус Христос? Якщо Господь терпів, а ми християни. Чому ми християни? Тому, що повинні уподібнюватися Христу в усьому, в тому числі і в цьому. Ображають тебе? А ти зберігай в душі і в серці своєму мир, і тоді будеш блаженним. Вони будуть скаженіти всі, а ти спокійний. Тому, що в душі знаходиться Божественна благодать, мир, який укріплює і надихає.
І коли я згадую своє життя – зраджували, але я перемагав. Наприклад, московський синод анафемі піддав мене? Викинув із Церкви, а Константинопольський Патріарх заявив, що все це не дійсне. Перемога? Перемога. У Харкові архієреї, яких я поставив усіх, відмовились від мене, обрали митрополита Володимира (Сабодана), який не мав ніякого відношення до України, бо був керуючий справами Московського Патріархату. Його обрали, а мене викинули. Але Господь допоміг поставити єпископат, і не мало. Ось весь єпископат, який сьогодні існує в Україні – це все мої ставленики. Я ж їх всіх поставив. І того ж Епіфанія, і Євстратія Зорю, які тепер виступають проти. Але я вірю, як перемагав, так і переможу. Не я переможу, а переможе правда, бо правда завжди перемагає. Хто стоїть на дорозі правди, той повинен бути впевнений, що він обов’язково переможе, тому що з правдою Бог. А де Бог, там завжди перемога. Якщо зло і перемагає тимчасово, то тільки тимчасово, а остаточно завжди перемагає правда. І тому, цю істину, що правда завжди перемагає і якщо ти хочеш перемагати – ставай на дорогу правди. Будеш іти дорогою правди, будь впевнений – переможеш. Обов’язково переможеш, бо Бог з тобою.
Тому, і ми, дорогі браття і сестри, переживаємо зараз в Україні тяжкі часи, і від коронавірусу, і від розділення, і від зради. Боляче. Але хіба Христу на Голгофі легко було? Теж страждав, але чим закінчилось? Воскресінням. Перемогою Христа над всіма ворогами. От так і ми переможемо і цих ворогів.
Перемогли безбожників. Ось старше покоління нехай згадає, як хвалилися атеїсти: «Бога нема, ми рай побудуємо на землі. Не треба нам раю на небі». Де вони зараз, ці комуністи? Згинули навіки і ніколи не відродяться. А Церква, яка була принижена, але стояла на дорозі правди – перемогла. Але і в цих випробуваннях треба стояти на дорозі правди. Нехай Господь наш Ісус Христос, Який завжди допомагає і народам, і кожному з нас, не залишить нас. А не залишить нас при умові, якщо ми Його не залишимо. А якщо ми Його залишимо, то й Він нас залишить і ми залишимось ні з чим.
Тому, нехай Господь наш Ісус Христос, по молитвах Божої Матері, Яка безперестанно молиться за весь християнський рід, по молитвах всіх українських святих, і не тільки українських святих – усіх святих, дасть нам силу перемагати всі труднощі на нашому життєвому шляху. Але не тільки сили, а посилати нам радість. І дійсно радість ми маємо тоді, коли перемагаємо.
Згадаймо 1992 рік. Що ми являли з себе? Гірстку невелику, а потім що стало? Великий Київський Патріархат. Ось не було б цього Київського Патріархату – була б ПЦУ? Ніякої ПЦУ не було б. Бо вони не знають, на якому ґрунті вони виросли і хто їх виростив. Треба про це не забувати. Бо як російський поет Лєрмонтов сказав: «Есть Божий суд, наперсники разврата, он мысли и дела знает наперед». (Вірш Лєрмонтова «Смерть поэта»). Тому, Божого суду ніхто з нас не уникне, і Божий суд покаже праведно всі наші вчинки. Тому, будемо просити Бога, щоб Він простив нам наші провини і дарував нам перемогу у земному житті і, головне, вічне блаженне життя.
Йому слава навіки віків! Амінь” – сказав у своєму слові Предстоятель Київського Патріархату.
Пресслужба Київської Патріархії
