Конституція державна і Конституція духовна
28 червня 2016
Опублікував Михаїл Омельян
Святкуючи день, присвяченій Конституції державній, маємо пам’ятати і про Божий Закон, як Конституцію духовну. Бо без останньої і перша стає безсилою та мало плідною.

alt28 червня Україна святкує День Конституції. Найвищий закон нашої держави, що був прийнятий рівно 20 років тому, й сьогодні визначає основні обов’язки та права держави, суспільства та громадян і це надзвичайно важливий документ для нашої країни. Всім нам добре відомо, що в наслідок порушення Конституції з’являється юридична або правова відповідальність, тому думка про порушення будь-яких конституційних чи моральних законів, породжує в людині страх перед покаранням. Однак, намагаючись дотримуватись соціальних законів, в той самий час ми можемо абсолютно забувати про існування не менш важливої, духовної Конституції, котра ґрунтується на духовних законах і є універсальною для кожної людини на Землі.

До прикладу, останнім часом прихильниками деяких меншин було акцентовано, що "ЛГБТ"-рух в широкому розумінні є "майбутнім" людства і чи не однією з головних європейський цінностей. Такі твердження можуть посіяти сумніви у православних віруючих. Церква формулює свій підхід до такої проблематики, спираючись на Закон Божий, де чітко визначено, що гомосексуалізм є гріхом (див. послання ап. Павла до Римлян, розд. 1, вірші 20 і далі) і в свою чергу руйнує авторитет родини, руйнує союз чоловіка й жінки, і це шкідливо для суспільства. Книга Буття знайомить нас з історією першого шлюбу, здійсненного в раю самим Богом. З волі Творця людська природа розділена на дві статі, дві половини, жодна з яких окремо не володіє повнотою досконалості, і тільки в шлюбі подружжя взаємно збагачує один одного властивостями та якостями, властивими виключно своїй статі, таким чином обидві сторони шлюбного союзу стають єдиною плоттю (Бут.2: 24; МФ. 19: 5-6), одним цілим, єдиним духовно-тілесним організмом. Досягаючи необхідної повноти досконалості, вони цілком віддають себе один одному.

Культивована в сучасному світі мета життя, що полягає в максимальному задоволенні всіх так званих "природних" потреб людини та пов'язана з широкою соціальною "свободою" особистості, виходить з розуміння людини як істоти вже духовно-повноцінної (людина – це звучить гордо), яка має потребу лише у відповідних матеріальних і соціальних умовах життя. Однак цей ідеал – максимум насолод – більш ніж примарний, не кажучи вже про його залежність від безлічі різного роду обставин протягом життя. Насолода, що стала метою життя, в силу самої природи людини, не може надати їй необхідного блага.

Надзвичайно важливо розуміти, що так само, як існують закони матеріального світу, порушення яких призводять часом до трагічних наслідків, також існують і закони духовні, встановлені Богом, порушення котрих призводить до руйнування природи людини. Це стосується навіть фізичних законів, адже Бог є Творець світу і ці закони – також від Нього. І ми всі вимушені виконувати, наприклад, і ці закони фізики – не спускаємося з десятого поверху будинку через вікно, а йдемо сходами, бо знаємо, що розіб’ємось.

В свою чергу представники "сексуальних меншин" захищаються та апелюють до розвитку цивілізації. Дійсно, надзвичайно багато корисних для людства речей придумано з розвитком народів: антибіотик, автомобіль, мобільний зв’язок … Але є речі, так само придумані в процесі розвитку цивілізації, що шкодять людям: ядерна зброя, сумарний заряд якої може розірвати земну кулю навпіл, хімічна зброя, фреон, що руйнує озоновий шар, ГМО, котрі викликають мутації, нові види алергії, патології внутрішніх органів, безпліддя і т. д.

Наступне твердження, з яким можна зіткнутися – що історія ніби вже все за всіх вирішила. Історія – це не сліпі хаотичні дії, внаслідок яких усі питання вирішуються спонтанно, самі собою, а чітка послідовність свідомих вчинків, здійсненних конкретними особистостями. Історію творять люди своїми свобідними діями, і внаслідок позитивних дій історія може бути позитивною, в наслідок негативних – негативною. І тут надзвичайно важливе розуміння "свобідних дій". Адже людська свобода – дуже неоднозначне поняття, і воно може вживатися в різних значеннях.

Наприклад, свобода волі, яка є однією з фундаментальних властивостей людської природи і яка виражається у внутрішньому самовизначенні особистості перед вибором добра і зла. Соціальна свобода – свобода справ у навколишньому світі (мораль як сукупність норм поведінки, звичаї, закони...). А також духовна свобода, яка виражається у владі людини над своїм егоїзмом, пристрастями, гріховними почуттями, надмірними бажаннями, тобто виражається у владі над самим собою. Ця духовна свобода, а не зовнішня, соціальна, і є тією метою для людини, котра хоче бути вільною. Свобода ж, яка стала над любов’ю і мораллю, "свобода від Бога" – страшна. Вона, запропонувавши пізнання "добра і зла" всупереч волі Божій, була тією початковою спокусою, яка перемогла першу людину і перемагає протягом всієї історії її нащадків, відкриваючи двері вседозволеності та поневолюючи дух людини плоті. Саме це рабство духовне, під виглядом "свободи", і є найважчим рабством для людини, оскільки воно завжди призводить до найсумніших наслідків як окрему особистість, так і суспільство в цілому.

Однак розуміння первинності духовної свободи, на жаль, стало явищем рідкісним навіть серед християн. Першочергову і безумовну значимість в їхньому житті та свідомості набули свободи соціальні, політичні, економічні і т. д. Хоча очевидно, що ці свободи без свободи духовної неминуче несуть із собою свавілля і закономірно ведуть до моральної й духовної деградації особистості, народу, людства. З принципами християнства, які у світському середовищі називають «загальнолюдськими цінностями», в певній мірі згодні законодавці всіх країн, забороняючи вбивство, злодійство, насильство і т. д. Однак вони дуже розмито бачать причину злочинів: орієнтацію людини лише на поцейбічні, скороминучі – і тому безумні – цілі життя, а також забуття своєї богоподібної гідності.

Ненормальність, беззаконність життя завжди породжує страждання, яке мало б спонукати розумну істоту – людину – шукати його причини не тільки в світі фізичному, а й духовному. Але, на жаль, людина, досліджуючи світ матеріальний, не приділяє одночасно належної уваги духовній сфері життя, і тому безупинно порушує її закони.

Головна чеснота людини – це розсудливість. Розум людини проявляє себе як такий що здатний аналізувати, досліджувати за допомогою логіки, тоді він може називатись розсудливим. Якщо, до прикладу, розсудливо поставитися до "ідеалів ЛГБТ", то виникає найголовніше питання, на котре ніхто не в змозі дати відповідь: яке продовження матиме людство, якщо ця спільнота стане поширюватись в світі, а її «ідеали» стануть пануючими?

Сучасна цивілізація з неухильною прямолінійністю, утверджуючи безпеку плоті і свободу пристрастей, абсолютно ігнорує безпеку душі і все далі відходить від основ християнської любові. Тому апостол Петро, викриваючи проповідників зовнішньої свободи, які «забули» про свободу внутрішню, прямо писав: "Бо, висловлюючи надуте пустослів’я, вони ловлять у плотські похоті i розпусту усіх, які ледве відстали від тих‚ що живуть в оманi. Обіцяють їм волю, будучи самі рабами тління; бо хто ким буває переможений, той тому i раб" (2 Пет. 2: 18 – 19).

Тож, святкуючи день, присвяченій Конституції державній, маємо пам’ятати і про Божий Закон, як Конституцію духовну. Бо без останньої і перша стає безсилою та мало плідною. Так само, як без духовного вдосконалення і матеріальне зростання перетворюється лише на пусту гонитву за задоволеннями.

Редакція офіційного сайту
УПЦ Київського Патріархату «Церква.info»

B1 2ea431fc043b86080bdadb15edec723d4942013b7cf40c2dd0574cd45f0dc001
B2 788316bf3690e18b26de7499a256808036321480d764decee21355b38eed5f8d
B3 aca999ee49f750f3b9bf83748547d1da859a37d673b52fe27f80beddaef9ee78

Дякуємо! Тепер ви підписані на наші новини