На чолі золотоверхого Києва та всієї України (UA/ENG)

Унікальний ювілей Патріарха Філарета та всієї Православної церкви – 55 років на древній київській кафедрі. Українці повинні пишатися цим фактом і усвідомлювати його значення для Православ’я. Сам Дух Святий тоді настановив владику Філарета бути старшим єпископом в Україні, «пасти церкву Господа і Бога, яку він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28).

14 травня 1966 року єпископ Філарет (Денисенко) возведений у сан архієпископа Київського та Галицького, призначений екзархом України та постійним членом Священного Синоду Руської православної церкви. Було тоді владиці лишень 37 років. Саме з того часу починається безпрецедентна історія Української православної церкви та всього Вселенського православ’я – поява архієрея, який перебував би на одній кафедрі 55 років. Окрім того, вл. Філарет став першим українцем за національністю на цій кафедрі за понад півтора століття!

Як стверджують історики Церкви, після Патріарха Філарета, найдовше з усіх архієреїв на київській кафедрі перебував митрополит Фотій – 22 роки та ще митрополит Філарет (Амфітеатров) – 20 років.

22 травня 1966 року, після призначення, архієпископ Філарет звершив першу службу Божу в своєму кафедральному Володимирському соборі Києва у новому статусі. Тоді українська паства вл. Філарета складала близько 60 відсотків від усіх парафій РПЦ. Велика та відповідальна робота для молодого архієрея. Відтоді його молитва в тому храмі не припиняється.

Українське православ’я за більш як тисячу років точно не знає, щоб пастир так довго здійснював своє служіння на одній кафедрі, а тут ще столична та древня – київська! Осяяна славними іменами великих подвижників нашого благочестя, зокрема: першого митрополита Київського Михаїла, митрополита Київського Іларіона із русичів, святителя митрополита Київського і всієї Руси Климента Смолятича, священномученика митрополита Київського і всієї Руси Макарія, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси святителя Петра Могили, митрополита Сильвестра Косова, митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Руси Рафаїла Заборовського, митрополита Київського і Галицького Євгенія Болховітінова, митрополита Київського і Галицького Філарета Амфітеатрова, перших Патріархів Київських і всієї Руси-України Мстислава (Скрипника) та Володимира (Романюка).

У горнилі атеїстичного режиму

Це не була посада честі. Це було тяжке та самовіддане служіння. Бо прихід на київську кафедру архієпископа Філарета припав саме на час так званої антирелігійної кампанії, коли перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов пообіцяв «показати останнього попа по телевізору». Необхідно було мати мужність, щоб називати себе християнином, ба навіть просто віруючою людиною. А тут нести хрест архієрея Православної церкви!

Цей особистий, більше ніж півсторічний ювілей Патріарха Філарета, є драматичною історією Української церкви, час злетів і падінь, збереження віри Христової в роки атеїстичних комуністичних гонінь, виборювання національної, української церковної окремішності та, зрештою, автокефалії.

За довгі роки служіння, які можуть бути періодом усього життя простої людини, Патріарх Філарет завжди ревно виконував архієрейські обов’язки. За комуністичної влади він зумів уберегти від закриття сотні храмів і, зокрема, Володимирський кафедральний собор Києва, збудував митрополичу (а нині – патріаршу) резиденцію на вулиці Пушкінській у Києві (яку тепер незаконно, рейдерським шляхом переписали на себе ділки з грецької ПЦУ та мабуть хочуть знести, щоб побудувати комерційні офіси), видав українською мовою Новий Завіт, дбав за розвиток духовних навчальних закладів, домігся відкриття Києво-Печерської лаври, провів святкування 1000-ліття Хрещення Руси, виборов у Московського патріарха Алексія ІІ статус «незалежної в управлінні» для УПЦ та багато іншого.

Простий факт: у радянський період за час перебування владики у Києві не було закрито жодного храму! Це не тішило безбожну владу. 1975 року заступник голови Ради у справах культів при Раді Міністрів СРСР В.Фуров у звіті про стан Російської православної церкви в СРСР на ім’я членів ЦК КПРС характеризував митрополита Філарета, як такого, що стоїть лояльно на позиціях держави, але намагається активізувати служителів культу, церковного активу, виступає за підвищення ролі Церкви в особистому, сімейному і суспільному житті. На той час така характеристика була далеко не найкращою. Але Філарет боровся за кожен храм і кожного священника, за кожну православну душу.

Відомий український поет, перший голова Народного руху України Іван Драч свого часу у розмові з автором цих слів так говорив про Патріарха Філарета: «Ще за радянських часів чув про митрополита Філарета, як про яскравого, непересічного церковного діяча, тоді, коли він був іще одним із церковних лідерів у Москві. І його призначення на Київську кафедру було, як на мене, знаменною подією, бо ми маємо тепер діяча з могутнім розумом, непокірним характером, людину справедливу та непересічну».

А головне, що в часи атеїзму владика постійно служив Богу, чим зберіг вогонь віри серед українського народу. Дзвони його кафедрального Володимирового собору нагадували всім киянам і гостям міста, що є правда вічна – Христова. З того часу слова «Київ», «митрополит», «патріарх» і «Філарет» стали майже синонімами.

На чолі боротьби за незалежність української Церкви

Уже з перших днів проголошення Незалежності України тодішній Київський митрополит Філарет очолив рух за помісну Українську православну церкву, а далі – створив потужну Українську православну церкву Київського патріархату. Через це в Московському патріархаті так зненавиділи його, що 1997 року проголосили анафему. У Москві добре знали Філарета, розуміли, що він доведе розпочату справу до кінця, а тому і боялися його впертості, намагалися так нейтралізувати подвижницьку діяльність.

Варто зазначити, що в Москві ніколи не любили впертого, з донецьким характером, «хохла» Філарета Денисенка. Він, як і гетьман Іван Мазепа, завжди прагнув незалежності для своєї пастви. За кожної нагоди, під будь-яким приводом, у «Білокам’яній» пробували усунути його від церковного керівництва. Найбільшими спецопераціями Москви в цьому напрямі були: архієрейський собор РПЦ 1992 р., де владику Філарета позбавили усіх ступенів священства, архієрейський собор РПЦ 1997 року, коли йому проголосили анафему та події 2018 року, коли на так званому «об’єднавчому» соборі ПЦУ, де головував грек, Патріарха Філарета не допустили до висунення кандидатом на предстоятеля та намагалися ліквідувати Київський патріархат. У всіх випадках, – двох московських соборах і одному київському, – владику Філарета звинувачували в одному: прагне повної незалежності Української православної церкви! Що й казати, тяжкий гріх, як для Москви, так і для Константинополя.

За ці роки Патріарха тричі зраджував ним же висвячений єпископат, двічі підступно та в порушення канонів і церковних правил, під впливом зовнішніх і нецерковних сил, сідали на його кафедру (від Москви митрополит Володимир Сабодан, а від Фанару – митрополит Епіфаній Думенко), створювалися паралельні конфесії до УПЦ Київського патріархату (УПЦ МП, УАПЦ і ПЦУ). Це були ті, кому він давав путівку в життя, допомагав і підтримував. «Шануйте наставників», то заповідь не для них.

При цьому Патріарх Філарет не зважав на всю неправду та злобу, яка щедро виливалася на нього тими, кому він довіряв і любив, він служив ідеї – розбудовував Київський патріархат, справді незалежну Православну церкву українського народу. Саме за безпосередньої участі Патріарха Філарета постала ціла ієрархія єпископів, які тепер склали ядро Православної церкви України. Він відкрив духовні навчальні заклади, де вони отримали освіту, вчив елементарним богословським знанням. Ним здійснено переклад Біблії українською мовою (Святійший є четвертим перекладачем Святого Письма), перекладено та видано понад дві сотні томів богословської, богослужбової та святоотцівської літератури. Відроджено сотні храмів, постав із небуття Михайлівський Золотоверхий монастир та інші обителі. Патріарх Філарет навіть продав особисту квартиру та на отримані гроші виготовив срібну раку до мощей великомучениці Варвари, які спочивають у Володимирському соборі. Потім за його сприяння з’явилася і подібна рака для мощей священномученика Макарія.

Святійший Філарет фактично єдиний із усіх тоді архієреїв УПЦ КП, а тепер ПЦУ знає, що таке справжнє монаше життя – в духовному подвигу та самовдосконаленні, а не в айфонах і Фейсбуці.

Зрозуміло, що без титанічної роботи Патріарха Філарета 2019 року не було б ніякого Томосу, бо Константинопольському патріархові Варфоломію просто не було б кому йому видавати. В Україні існував би потужний Московський патріархат і маргінальна та невпливова УАПЦ, створена лише для противаги УПЦ КП. І не вина Патріарха Філарета, що фанарський Томос 2019 року виявився документом не про повну автокефалію Української православної церкви, а про залежність від Константинополя, не його вина, що не відбулося об’єднання всього Українського православ’я в одну помісну Церкву. Це безпосередня провина таких горе-державних діячів і ієрархів-зрадників, які не послухали досвідченого пастиря та церковного діяча, а потім обдурили, зрадили, обікрали та ще й донині паплюжать (глузують, виставляючи в церковному календарі у звичайній скуфії та лукаво звуть «почесним патріархом», забороняючи вітати навіть із Днем ангела та Днем народження).

Його мета – український Патріархат

Нині Патріарх Філарет, попри зраду, оббріхування, шалений спротив зовнішніх ворогів повної незалежності Української церкви та їх внутрішніх прислужників, безкомпромісно продовжує боротьбу за українську Патріаршу традицію, постійно звершує богослужіння, керує Українською православною церквою Київського патріархату, опікується православними українцями діаспори.

Ті, для кого Патріарх Філарет є святителем, нині зламали присягу, принесену під час висвяти в архієреї. Пригадаємо, як лідер зрадників, невдячних синів, митрополит Епіфаній Думенко 23 січня 2014 року з амвону Володимирського собору казав Святійшому: «Подібно до старозавітного праведного Іова, через заздрість лукавого духа, Ви з висот, яких досягли в служінні у Російській православній церкві, були зведені до поругань, знущань і ганьби. І все це, замість подяки й шани, отримали від колишніх співбратів, від тих, на кого покладали свої руки в таїнстві Хіротонії і з ким разом служили біля одного престолу». Оця заздрість лукавого духа тепер панує в Православній церкві України, саме вона штовхає предстоятеля цієї митрополії Епіфанія та інших йти безбожним шляхом діячів із Московського патріархату (які свого часу творили антиканонічний заколот на Харківському соборі) – щоденно вигадувати для Патріарха Філарета все нові і нові «поругання, знущання та ганьбу».

Невже ПЦУ – то клон РПЦ, потворний симулякр російської релігійної структури? Митрополит Епіфаній зразка 2014 року зі своїм виступом, де засуджував представників РПЦ, тепер нагадує біблійного фарисея, який говорив: «Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк. 18:11). Епіфаній, засуджуючи тоді гонителів Патріарха Філарета, вже сам перетворився на найбільшого та найцинічнішого з них.

У травні 2021 року в інтерв’ю одному олігархічному телеканалу митрополит Епіфаній заявив, що не хоче бути Патріархом, бо «це тяжкий хрест». В одній фразі очільник ПЦУ зізнався, що для нього не є пріоритетом збереження святої Патріаршої традиції (вже овіяної ім’ям трьох українських Патріархів-подвижників) та одночасно розписався у власній нікчемності, непідготовленості та слабкодухості.

А Патріарх Філарет не зважає ні на слова прислужників Москви, ні на капості кметів Стамбулу, він і далі твердо йде за правдою, відстоює ідею незалежності Української православної церкви – в статусі Патріархату. 20 червня 2019 року у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі Його Святість Філарет провів помісний собор УПЦ КП, на якому викрив усю неправду Томосу, де закладена не свобода, а залежність від Константинопольського патріархату, його папські амбіції, закликав свято берегти чистоту православ’я, українську Патріаршу традицію та продовжити боротьбу за повністю незалежну Українську православну церкву.

Нині Патріарх Філарет ніякий не «почесний патріарх», як його нерозумно іменують у грецькій митрополії ПЦУ. Він (подобається це комусь, чи ні) є діючим патріархом УПЦ Київського патріархату (конфесії, яка юридично визнана в США, Канаді та Європі), а нині добивається поновлення державної реєстрації, незаконно скасованої за часів Порошенка.

«Київський патріархат соборно обрав владику Філарета пожиттєво своїм предстоятелем. Ніяких канонічних чи статутних підстав для його усунення з посади немає. Навпаки – можна бути йому лише вдячним за те, що у більш ніж поважному віці та у зовнішніх несприятливих умовах його працею, як предстоятеля, Київський патріархат зростає, міцніє, набуває авторитету в суспільстві», – прекрасні слова. Шкода лише, що вони написані одним із найбільших зрадників і брехунів – скандально відомим архієпископом Євстратієм Зорею. Тепер він каже та пише зовсім інакше… Місце сидіння та відсутність принципів і моралі цього церковного діяча змушують його вже співати осанни іншим.

Епіфанію, Євстратію та їх політичним ляльководам достатньо і ПЦУ в статусі митрополії. Їх влаштовує залежність від грецького Патріарха зі Стамбулу. Вони тішаться, що виміняли незалежність на визнання залежності (хоча варто сказати, що навіть цю уярмлену Фанаром митрополію більшість православних помісних церков таки не визнали, а їх предстоятелі сахаються від Епіфанія, як від прокаженого). Давнє малоросійське бажання мати доброго та далекого пана, мабуть, у крові адептів ПЦУ. Патріарх Філарет не такий: він боєць і максималіст, рівно йде до мети – повноцінної автокефалії в патріаршому статусі для Української православної церкви. І він переможе. Бо саме таким допомагає Господь.

Під захистом священномученика Макарія

У жертовному пастирському служінні Патріарха Філарета завжди надихав реальний приклад великого попередника – священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси, який поклав своє життя, прагнучи бути в Києві та служити пастві. Саме в день ушанування його світлої пам’яті архієпископ Філарет став правлячим київським архієреєм, вже далекого 1966 року. З того часу кожного четверга Святійший патріарх Філарет у Свято-Володимирському патріаршому соборі Києва служить акафіст біля його нетлінних мощей. Священномученик Макарій є зразком для Патріарха Філарета у києвоцентричних прагненнях: золотоверхий, богоспасаємий великокняжий Київ є великою столицею християнського світу, де возсіяли сотні подвижників благочестя.

Мабуть, не випадково 2019 року митрополит Епіфаній Думенко у своїй ненависті до духовного батька – Патріарха Філарета, заборонив архієреям і священникам ПЦУ вшанувати пам’ять митрополита Макарія, наказав не приходити до його мощей, які спочивають у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі Києва. З того часу в ПЦУ ігнорують пам’ять святого митрополита та одночасно зневажають Патріарха Філарета. І це знаково.

Саме біля цієї святині, нетлінних мощей святого Макарія, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет закликає кожного з нас любити рідну Церкву – Київський патріархат та Україну, відстоювати правду, ходити прямими стежками, боронити рідний Київський патріархат, як великий духовний здобуток нашого побожного народу, вершину незалежності Української православної церкви.

Попри спротив Москви, Константинополя, нерозуміння представників української держави важливості мати повністю незалежну Церкву, відсутність державної реєстрації, інформаційну блокаду, Київський патріархат послідовно підтримує народ. УПЦ КП – третя за кількістю вірян православна конфесія України. 17,1 % громадян України на запитання, до якої конфесії себе відносите, відповіли, що до Української православної церкви Київського патріархату (на чолі з Патріархом Філаретом). Такі результати соціологічного дослідження «Всеукраїнський омнібус», проведеного дослідницькою компанією «Active Group» у квітні 2021 року.

Сумно, що нинішня влада, йдучи шляхом своїх брехливих і цинічних попередників, проігнорувала загальноукраїнський, а не лише особистий, ювілей. Ще прикріше, що перед тим Президент України Володимир Зеленський не прислав справжньому Герою України, незламному українському Пастирю, навіть вітання з Великоднем – Воскресінням Христовим. Показову зневагу до поважної людини, яка тривале життя поклала на служіння Церкві та Україні, важко виправдати некомпетентністю оточення Глави держави, мовляв, не відають, що творять. Вони відають і свідомо ігнорують усе справді українське та глибоко духовне. Але Господь, який є Главою Церкви, усе бачить і оцінить нас за справами нашими.

Як написав відомий письменник Павло Мовчан до 90-річного ювілею Патріарха Філарета: «Я не закликаю Всевишнього зупиняти час, а прошу усіх нас скороминущих, вдивлятися в чисте, умиротворенне, просвітлене обличчя Патріарха Філарета. І ми зрозуміємо, що поряд з нами той, кого Всевишній обдарував чистим серцем і обтяжив його ж нашими неймовірно важкими обов’язками. І що з ним постійно Бог».

Юрій ДОРОШЕНКО,
Заслужений журналіст України, лауреат Премії Івана Огієнка (митрополита Іларіона)

________________________________

At the Head of the Golden-Domed Kyiv and All-Rus Ukraine

The 55thanniversary of Patriarch Philaretas head of the entire Ukrainian Orthodox Church in the ancient Kyiv Patriarchate is remarkable. Ukrainians should be proud of this fact and realize its significance for Orthodoxy. The Holy Spirit himself ordained Bishop Philaret to be the senior bishop in Ukraine, “to feed the church of the Lord and God, which he has obtained by his blood.” (Acts 20:28)

On May 14, 1966, Bishop Philaret (Denysenko) was elevated to the rank of Archbishop of Kyiv and Halych, appointed Exarch of Ukraine and a permanent member of the Holy Synod of the Russian Orthodox Church. The Bishop was then only 37 years old. It was from that time that the unprecedented history of the Ukrainian Orthodox Church and the entire Ecumenical Orthodoxy began with the appearance of a bishop who would be in one Patriarchate for 55 years. In addition, BishopPhilaret became the first Ukrainian by nationality in this Patriarchate in more than a century and a half!

According to Church historians, after Patriarch Philaret, Metropolitan Fotiy was the longest serving of all the bishops at the Kyiv Patriarchate — 22 years, and Metropolitan Philaret (Amphitheaters) – 20 years.

On May 22, 1966, after his appointment, Archbishop Philaret performed his first service in his St. Volodymyr Cathedral in Kyiv in a new status. Philaret accounted for about 60 percent of all ROC parishes, great and responsible work for the young bishop. Since then, his prayers in that holy cathedral have not stopped.

For more than a thousand years, Ukrainian Orthodoxy does not know for sure that a pastor has been serving in one Patriarchate for so long, and here the capital and the ancient one are in Kyiv, enlightened by the glorious names of the great ascetics of our piety, in particular: the first Metropolitan of Kiev Michael, Metropolitan of Kiev Hilarion of the Rus, St. Metropolitan of Kiev and All Russia Clement Smolyatych, Holy Martyr Metropolitan of Kiev and All Russia Peter and Metropolitan of Moscow and Metropolitan of Moscow Macarius, Metropolitan Sylvester of Kosovo, Metropolitan Joseph Nelyubovych-Tukalsky, Metropolitan of Kyiv, Halych and All Little Russia Raphael Zaborovsky, Metropolitan of Kyiv and Halych Eugene Bolkhovitinov, Metropolitan of Kyiv and Halych PhilaretAmfiteatrov.

In the crucible of an atheistic regime

This was not a position of honor. It was hard and dedicated service. The arrival of Archbishop Philaret to the Kyiv chair coincided with the so-called anti-religious campaign, when the first secretary of the Central Committee of the CPSU, Nikita Khrushchev, promised to “show the last priest on TV.” It took courage to call oneself a Christian, or even just a believer. And here was Archbishop Philaret carrying the cross of the bishop of the Orthodox Church!

This personal, more than half-century anniversary of Patriarch Philaret, is dramatic history of the Ukrainian Church, a time of ups and downs, preservation of the faith of Christ during the years of atheistic communist persecution, struggle for national, Ukrainian church separation and, finally, autocephaly.

During the long years of service, which can be a period of the entire life of an ordinary person, Patriarch Philaret has always zealously performed the duties of a bishop. Under communist rule, he managed to prevent the closure of hundreds of churches and, in particular, theSt. Volodymyr Cathedral in Kyiv. He built a metropolitan (and now – patriarchal) residence on Pushkinska Street in Kyiv, which has now been illegally raided by representatives from the Greek OCU who apparently want demolishit to build commercial offices. He published the New Testament in Ukrainian, cared for the development of theological schools, opened the Kiev-Pechersk Lavra, celebrated the 1000th anniversary of the Baptism of Russia, elected Moscow Patriarch Alexy II the status of “independent in management” for the UOC and more.

A simple fact: during the Soviet period, no church was closed during the bishop’s stay in Kyiv! This did not please the ungodly authorities. In 1975, Deputy Chairman of the Council for Cults under the Council of Ministers of the USSR, V. Furov, in a report on the state of the Russian Orthodox Church in the USSR, addressed members of the CPSU Central Committee describing Metropolitan Philaret as loyal to the state but trying to activate cultists, church assets, advocates for increasing the role of the Church in personal, family and public life. At that time, this characteristic was not the best. But Philaret fought for every church and every priest, for every Orthodox soul.

The well-known Ukrainian poet, the first chairman of the People’s Movement of Ukraine, Ivan Drach, once said in a conversation with the author these words about Patriarch Philaret: “his appointment to the Kyiv Department was, in my opinion, a significant event, because we now have a figure with a powerful mind, a rebellious character, a man of justice and excellence. ”

And the main thing is that in times of atheism, the Bishop constantly served God, and kept the fire of faith among the Ukrainian people. The bells of the St. Volodymyr Cathedral reminded all Kyivites and guests of the city that there is an eternal truth – Christ’s. Since then, the words “Kyiv”, “metropolitan”, “patriarch” and “Philaret” have become synonymous.

At the head of the struggle for the independence of the Ukrainian Church

From the first days of the proclamation of Ukraine’s independence, the then Metropolitan of Kyiv Philaret led the movement for the local Ukrainian Orthodox Church, and then created a powerful Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate. Because of this, he was so hated by the Moscow Patriarchate that in 1997 he was declared anathema. In Moscow, Philaret was well known. They understood that he would bring the case to an end, and therefore they were afraid of his stubbornness, so they tried to neutralize the ascetic activity.

It is worth noting that Moscow has never liked the stubborn, Donetsk character, “Ukrainian” PhilaretDenysenko. He, like Hetman Ivan Mazepa, always sought independence for his flock. At every opportunity, under any pretext, Bilokamyana tried to remove him from the church leadership. Moscow’s biggest special operations in this direction were: the ROC Council of Bishops in 1992, where Bishop Philaret was deprived of all priesthoods, the ROC Council of Bishops in 1997, when he was declared anathema and the events of 2018, when the so-called “unifying” Council of the ROC, where the Greek presided, Patriarch Philaret was barred from running for mayor and an attempt was made to liquidate the Kyiv Patriarchate. In all cases – two Moscow cathedrals and one Kiev – Bishop Philaret was accused of one: seeks full independence of the Ukrainian Orthodox Church! Needless to say, it is a grave sin for both Moscow and Constantinople.

During these years, the Patriarch was betrayed three times by the ordained episcopate, twice insidiously and in violation of canons and church rules, under the influence of external and non-church forces, sat on his chair (from Moscow Patriarchate,Metropolitan Vladimir Sabodan, and from Phanar, Metropolitan Epiphanius Dumenko), created parallels denominations to the UOC-Kyiv Patriarchate (UOC-MP, UAOC and OCU). These were the ones to whom he gave a start in life, helped and supported. The commandment, “honor the teachers,” is not for them.

At the same time, Patriarch Philaret ignored all the lies and malice that were generously poured out on him by those whom he trusted and loved. He served the idea. He built the Kyiv Patriarchate, a truly independent Orthodox Church of the Ukrainian people. It was with the direct participation of Patriarch Philaret that a whole hierarchy of bishops emerged who now formed the core of the Orthodox Church of Ukraine. He opened theological schools where they were educated, taught basic theological knowledge. He translated the Bible into Ukrainian (the Holy One is the fourth translator of the Holy Scriptures), translated and published more than two hundred volumes of theological, liturgical and patriarchal literature. Hundreds of temples were revived, the St. Michael’s Golden-Domed Monastery and other monasteries were rebuilt. Patriarch Philaret even sold his personal apartment and used the money to make a silver reliquary for the relics of the great martyr Barbara, who rest in the Vladimir Cathedral. Then, with his help, a similar reliquary appeared for the relics of the holy martyr Macarius.

His Holiness Philaret is, in fact, the only one of all the bishops of the UOC-KP at the time, and now the OCU knows what a real monastic life is – in spiritual feat and self-improvement, not in iPhones and Facebook.

It is clear that without the titanic work of Patriarch Philaret in 2019, there would be no Tomos, because the Patriarch of Constantinople Bartholomew simply would have no one to extradite him. In Ukraine, there would be a powerful Moscow Patriarchate and a marginal and influential UAOC, created only to counterbalance the UOC-KP. And it is not the fault of Patriarch Philaretthat the PhanarTomos in 2019 turned out to be a document not about the complete autocephaly of the Ukrainian Orthodox Church, but about dependence on Constantinople, not his fault that the whole Ukrainian Orthodoxy was not united into one local Church. This is the direct fault of such grief-stricken statesmen and traitorous hierarchs who disobeyed an experienced pastor and a church figure, and then deceived, betrayed, robbed and still insult.

The goal is the Ukrainian Patriarchate

Today, Patriarch Philaret, despite betrayal, lies, fierce opposition from external enemies of the full independence of the Ukrainian Church and their internal servants, uncompromisingly continues the struggle for the Ukrainian Patriarchal tradition, constantly performs worship, and leads the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate, guardians of the Ukrainian Orthodox Church.

Those for whom Patriarch Philaret is a saint have now broken the oath taken during the ordination to the episcopate. Recall how the leader of traitors, ungrateful sons, Metropolitan Epiphanius Dumenko on January 23, 2014 from the pulpit of the St. Volodymyr Cathedral said to His Holiness: “Like the Old Testament righteous Job, because of the envy of the evil spirit, you are from the heights reached in the service of the Russian Orthodox Church to insults, bullying and shame.” And all this, instead of gratitude and honor, they received from their former brethren, from those on whom they laid their hands in the sacrament of Ordination and with whom they served at the same throne. This envy of the evil spirit now reigns in the Orthodox Church of Ukraine,

Is the OCU a clone of the ROC, an ugly simulacrum of the Russian religious structure? Metropolitan Epiphanius of 2014, with his speech condemning the representatives of the ROC, now resembles the biblical Pharisee, who said: “God, thank you that I am not like other people, robbers, unrighteous, adulterers, or like this publican” (Luke 18:11). Epiphanius, then condemning the persecutors of Patriarch Philaret, has already become the greatest and most cynical of them.

In May 2021, in an interview with an oligarchic TV channel, Metropolitan Epiphanius stated that he did not want to be a Patriarch because “it is a heavy cross.” In one sentence, the head of the OCU admitted that it was not a priority for him to preserve the sacred patriarchal tradition (already shrouded in the name of three Ukrainian ascetic patriarchs) and at the same time signaled his own insignificance, unpreparedness and weakness.

And Patriarch Philaret does not pay attention to the words of Moscow’s servants, nor to the filth of the mayors of Istanbul. He continues to firmly follow the truth, defends the idea of independence of the Ukrainian Orthodox Church – in the status of the Patriarchate. On June 20, 2019, in St. Vladimir’s Patriarchal Cathedral, His Holiness Philaret held a local council of the UOC-KP, at which he exposed all the untruths of Tomos, which do not lay freedom, but rather dependence on the Patriarchate of Constantinople, its papal ambitions, called for the celebration of pure Ukrainian Patriarchal tradition, and continues the struggle for a fully independent Ukrainian Orthodox Church.

Today, Patriarch Philaret is no “honorary patriarch”, as he is foolishly called in the Greek metropolitanate of the OCU. He (like it or not) is the current patriarch of the UOC-Kyiv Patriarchate (a denomination legally recognized in the United States, Canada and Europe), and is currently seeking to renew state registration, which was illegally revoked under Poroshenko.

“The Kyiv Patriarchate has unanimously elected Bishop Philaret its head for life. There are no canonical or statutory grounds for his removal from office. On the contrary, we can only be grateful to him for the fact that at a more than respectable age and in external unfavorable conditions, with his work as a primate, the Kyiv Patriarchate grows, strengthens, and gains authority in society,”he said. It is a pity that they were written by one of the greatest traitors and liars – the infamous Archbishop YevstratiyZoria. Now he speaks and writes completely differently.The seat and the lack of principles and morals of this church figure force him to sing hosannas to others.

Epiphany, Yefstratiy and their political puppeteers are enough and the OCU in the status of the metropolis. They are satisfied with the dependence on the Greek Patriarch of Istanbul. They are glad that they exchanged independence for recognition of dependence (although it should be said that even this metropolitan– enslaved metropolitanate– was not recognized by the majority of local Orthodox churches, and their superiors shunned Epiphanius as a leper). The old Little Russian desire to have a good and distant master is probably in the blood of the adherents of the OCU. Patriarch Philaret is not like that: he is a fighter and a maximalist. He goes straight to the goal – full-fledged autocephaly in the patriarchal status for the Ukrainian Orthodox Church. And he will win. Because that’s how the Lord helps.

Under the protection of the Holy Martyr Macarius

In the sacrificial pastoral ministry of Patriarch Philaret, he was always inspired by the real example of his great predecessor, the holy martyr Macarius, Metropolitan of Kyiv and All Russia, who laid down his life striving to be in Kyiv and serve the flock. It was on the day of honoring his bright memory that Archbishop Philaret became the ruling bishop of Kyiv in 1966. Since then, every Thursday, His Holiness Patriarch Philaret has served an akathist at his incorruptible relics in St. Vladimir’s Patriarchal Cathedral in Kyiv. The Holy Martyr Macarius is a model for Patriarch Philaret in Kyiv-centric aspirations: the golden-domed, God-saved Grand Duke Kyiv is the great capital of the Christian world, where hundreds of devotees of piety were sown.

Apparently, it is no coincidence that in 2019 Metropolitan Epiphanius Dumenko, in his hatred of his spiritual father, Patriarch Philaret, forbade bishops and priests of the OCU to honor the memory of Metropolitan Macarius and ordered them not to come to his relics which rest in St. Volodymyr Patriarchal Cathedral. Since then, the OCU has ignored the memory of the Holy Metropolitan and at the same time despised Patriarch Philaret. And this is significant.

It is near this shrine, the incorruptible relics of St. Macarius, that His Holiness Patriarch Philaret of Kyiv and All Rus’-Ukraine calls on each of us to love our native Church – the Kyiv Patriarchate and Ukraine, to defend the truth, to walk straight paths, to defend the native Kyiv Patriarchate as our great spiritual achievement. people, the peak of independence of the Ukrainian Orthodox Church.

Despite the opposition of Moscow and Constantinople, the misunderstanding of the Ukrainian state’s importance of having a fully independent Church, the lack of state registration, and the information blockade, the Kyiv Patriarchate has consistently supported the people. The UOC-KP is the third largest Orthodox denomination in Ukraine. 17.1% of Ukrainian citizens, when asked what denomination you belong to, answered that they belong to the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate (led by Patriarch Philaret). These are the results of the sociological survey “All-Ukrainian Omnibus”, conducted by the research company “Active Group” in April 2021.

It is unfortunate that the current government, following in the footsteps of its false and cynical predecessors, has ignored the all-Ukrainian, not just personal, anniversary. It is even more unfortunate that before that, the President of Ukraine Volodymyr Zelensky did not send even a greeting at Easter – the Resurrection of Christ – to the real Hero of Ukraine, the indomitable Ukrainian Shepherd. It is difficult to justify the demonstrative contempt for a respectable person who has put his long life at the service of the Church and Ukraine by the incompetence of the President’s entourage, as if they do not know what they are doing. They know and consciously ignore everything truly Ukrainian and deeply spiritual. But the Lord, who is the Head of the Church, sees everything and appreciates us for our deeds.

As the famous writer PavloMovchan wrote on the occasion of the 90th anniversary of the birth of Patriarch Philaret: “I do not call on the Almighty to stop time, but I ask all of us who are passing by to look into the clean, peaceful, enlightened face of Patriarch Philaret. And we will understand that next to us is the one whom the Almighty has endowed with a pure heart and burdened him with our incredibly heavy responsibilities. And that God is always with him. ”

Yuriy DOROSHENKO,
Honored Journalist of Ukraine, Laureate of the Ivan Ogienko Prize (Metropolitan Hilarion)

Поділитися дописом:

Наступна

Вшанування пам’яті святителя і чудотворця Миколая архієпископа Мир Лікійського

22.05.2021
22 травня Православна Церква згадує перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая з Мир Лікійських у місто Бар. З нагоди вшанування пам’яті великого угодника Божого святителя Миколая, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив уставні богослужіння у Володимирському кафедральному соборі м. Києва. Поділитися дописом: